Дошка пошани
.jpg)
Дошка пошани — агітаційно-пропагандистський винахід радянської цивілізації[джерело не вказане 1307 днів], що являв собою стенд з іменами і світлинами передовиків виробництва, який, зазвичай, розташовували біля прохідної або у вестибюлі підприємства. Своєю метою дошка пошани мала підвищення продуктивності виробництва, заохочення. У перші роки радянської влади називалася червоною дошкою, при цьому на противагу їй існувала чорна дошка (у подальшому — дошка ганьби), на яку заносилися п'яниці, прогульники та ледарі. Дошка пошани передбачалася «Правилами внутрішнього трудового розпорядку», що регламентували трудовий розпорядок у радянських установах, підприємствах і організаціях. Крім того, існували міські, районні, обласні, крайові та республіканські дошки пошани[1].
Після ліквідації СРСР і зміни політичного й економічного ладу на початку 1990-х років використання дощок пошани на законодавчому рівні припинилося (окрім Білорусі).
Втім і досі в незалежній Україні Дошки пошани використовуються деякими керівниками організацій і підприємств як інструмент тиску на колектив[2]
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дошка пошани |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Велика радянська енциклопедія, 3 вид., «Дошка пошани»[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Доска почета - тяжелое наследие советского режима | Доска позора | Зал славы | Декоммунизация (uk-UA). Процитовано 9 липня 2023.
.svg)
|
Це незавершена стаття про Радянський Союз. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |