Доісторична Австралія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історія Австралії
Art Gallery detail..jpg
Наскельний живопис аборигенів
 
Категорія КатегоріяХронологіяІнші країни
Територія Австралії з шельфом Сахул під час останнього льодового максимуму, коли рівень моря був на 150 м нижче теперішнього. Не дивлячись на це, перед мігрантами навіть в той час малась значна водяна перепона.
Берегова лінія Тасманії та Вікторії біля 14000 років тому з вказівками ряду археологічних пам'яток. Тут, на місті Бассової затоки, колись існувала Боссова долина.

Доісторична епоха Австралії — часовий відрізок з моменту прибуття в Австралію перших людей і до їх першої зустрічі з європейцями в 1606 р., коли починається письмова історія Австралії. За різними оцінками, праісторія Австралії продовжувалась від 40 до 70 тисяч років.

Прибуття людей в Австралію[ред. | ред. код]

За загальною думкою істориків, людина прибула в Австралію в межах 40-60[1][2] тисяч років тому — до цього часу відносяться сліди перебування людини, виявлені в вершинах ріки Суон в Західній Австралії. В Тасманію, котра в той чай поєдналась з материком сухопутним мостом, людина потрапила не менш ніж 30000 років тому.

Існують і більш сміливі прогнози щодо часу появи в Австралії перших людей. Так, аналіз стародавнього пилку з південно-східної Австралії свідчить про збільшення пожеж, починаючи приблизно з 120000 років тому. Окремі дослідження пов'язували ці пожежі з людською діяльністю, стаючи при цьому під сумнів їх датування. Чарльз Дорч (Charles Dortch) датує кам'яні споруди, котрі знайдені в Ротнесті (Rottnest), біля 70000 років тому. В цілому дослідники відносяться до датування, котрі перевищують 40000 років, з скептицизмом.

Міграція людини в Австралію виникла на прикінцевих етапах плейстоціну, коли рівень моря був набагато нижче ніж теперішній. Неодноразово заледеніння в епоху плейстоцену призвели до того, що рівень моря під час останнього льодовикового максимуму в Австралазії був більш ніж на 100 метрів нижче теперішнього. В цей час континентальне узбережжя простягалось набагато далі, покривало Тиморське море, так, що Австралія та Нова Гвінея утворили єдиний материк, відомий під назвою Сахул, поєднуючись сухопутним перешийком, котрий проходив по акваторії нинішніх Арафурського моря, протоки Карпентарію та Торресової затоки. Не дивлячись на це, море і в ті часи представляло собою значну перешкоду для подорожуючих, тому вважалось, що перші люди потрапили в Австралію, перепливаючи на короткі дистанції з острова на острів. Пропонувались два гіпотетичних маршрути поданої міграції: один — по цілі дрібних островів між Сулавесі та Новою Гвінею, та другий — на північно-західній Австралії через Тимор.

Свідоцтвом існування перемичок між Австралією, Новою Гвінеєю та найближчими до останьої островами Індонезії, в тому числі в більш древні періоди, є спільність флори та фауни цього регіону. Лише біля 4000 р. до н. е. рівень моря в регіоні до кінця стабілізувався на сучасному рівні.

Невідомо, скільки саме різнорідних популяцій поселялись в Австралії до приходу європейців. До початку 21 с. приблизно однакову вагу мають гіпотези «потрійного гібриду» та походження з єдиної популяції.

Деякі дані Y-хромосом вказують на відносно недавній приток населення з Індійського субконтиненту.

Вогонь та зникнення мегафауни[ред. | ред. код]

Геніорніс
Діпротодон
Сумчатий лев

Археологічні свідоцтва (залишки древнього вугілля) показують, що вогонь став використовуватись частіше за мірою того, як австралійські аборигени стали використовувати його, аби заганяти тварин, та/або аби на спаленому ґрунті виникла нова зелена поросль, котра привертає нових тварин, а також для очищення від непрохідного лісу. Густо зарослі території перетворились в більш відкриті склєрофітові зарості, а відкритий ліс перетворився в луг. В рослинності поступово запанували вогнестійкі рослини, такі як, казуаріна, евкаліаптові, акація та трави.

Зміни в фауні були навіть більш драматичними. Австралійська мегафауна, то є види істотно більш крупніші, ніж люди, вимерли, а разом з ними — і більшість дрібних видів. В цілому майже одночасно вимерло біля 60 різноманітних видів, включно сімейство діпротодонів (сумчастих, зовні нагадують бегемотів), декілька крупних безкрилих птахів (наприклад, геніорніса), хижаків — кенгуру, сумчатого лева, мегаланію, а також міоланію — черепаху розміром з невеликий автомобіль.

Безпосередня причина масового вимирання залишається невідомою. Це могли бути пожежі, полювання, кліматичні зміни або поєднання усіх або деяких факторів (колись відома кліматична версія зараз не вважається основною). За відсутністю крупних травоїдних, котрі могли б утримати ріст низької рослинності та одночасно удобряти ґрунт своїм навозом, пожежі становились більшими і все сильніше змінювали ландшафт.

Період біля 18000-15000 років тому характеризується підвищеною посухою на всьому континенті при більш низьких температурах та менших дощових опадах, ніж в теперішній час. В кінці плейтоцену, біля 13000 років тому, в зв'язку з підйомом рівня моря поступово стали зникати великі шматки суші: проміжок з Новою Гвінеєю на місті сучасного Торресової протоки, Бассова рівнина між Вікторією та Тасманією, а також міст з островом Кенгуру.

З того часу тасманійські аборигени були географічно ізольовані. Біля 9000 років тому населення невеликих островів в Басовій протоці та на острові Кенгуру загинуло.

Як показують лінгвістичні та генетичні дані, існували тривалі контакти між австралійськими аборигенами на крайньому півночі Австралії та австронезійським населенням Нової Гвінеї та прилеглих островів, проте ці контакти обмежувались лише торгівлею, число змішаних шлюбів було вкрай невелике, масової колонізації не було. Макасарскі човни — проа — також згадуються в легендах аборигенів від Брума до затоки Карпентарія. Існували тимчасові поселення, відомі випадки, коли австралійські аборигени переселялись в Індонезію.

Культура та технології[ред. | ред. код]

Дерев'яна труна австралійських аборигенів

Останні 5000 років характеризується відносним покращенням клімату, підвищенням температури та опадів та ускладненням соціальної структури племен. Основними предметами торгівлі були кремінь, вироби каменю, раковини, насіння, списи, харчові продукти та інше.

Мови пама-ньюнга розповсюдились майже по всій території Австралії, за виключенням півночі та Арнхема. Спостерігається також відносна близькість релігійних уявлень та міфів по всій Австралії. Деякі сюжетні лінії пісень відомі по всьому континенту.

Ініціація молодиків та дівчат (обряд переходу в доросле життя, нерідко пов'язаний з іспитами) святкувалась церемоніями та святами. Поведінка регламентувалась суворими правилами, визначаючими відношення з безліччю родичами та відповідальність перед ними. Цілком складною була австралійська система родства і пов'язані з нею обмеження на вступ до шлюбу з певними лініями рідства.

Описуючи культуру австралійських аборигенів в своїй Боїровській лекції в 1999 р., історик та антрополог Інга Клендіннен говорила: "Вони […] розробили настільки складну систему уявлень про світ, що в ній знаходиться місце для будь-якої істоти, для будь-якої рослини. Вони подорожували без нічого, але самі по собі були ходячими атласами, ходячими енциклопедіями природничої історії.  […]  Детальні спостереження за природою взвищувались до рівня драми шляхом створення безлічі, багаторівневих легенд, котрі робили легко запам'ятовуючими складні відносини між спостерігаючими феноменами. Політична влада знаходилась в руках скоріш за все старійшин громад, а ніж спадкових вождів. Спори вирішувались на громадських зборах в відповідності зі складною системою племених законів (приклад показаний в сучасному фільмі «Десять човнів»). Нерідкими були кровна помста та міжплемінна ворожба. Племена нерідко вступали в альянси через шлюб, мали уявлення про походження від загальних героїв.

Кремація покійників увійшла в практику біля 25000 років тому, набагато раніше, ніж будь-де на землі. Рані зразки мистецтва аборигенів в печері Кунальда на рівнині Наларбор датуються біля 20000 років тому.

В найбільш родючих та населених регіонах аборигени жили в напівпостійних поселеннях родючому басейні ріки Муррей рибацтво та землеробство в більшості витіснило полювання та зібрання, домінуючі в інших регіонах. Експедиція Стьорта вздовж річки Муррей прийшла до помилкового висновку, що аборигени Австралії практикували землеробство, оскільки її учасники бачили великі снопи сіна, котрі використовуються для довготривалого зберігання насіння.

Культурне та мовне різноманіття[ред. | ред. код]

За оцінками, в 1788 р. загальна чисельність аборигенів Австралії складала не менш півмільйона. Їх населення складалось з сотень різноманітних по культурі та мовам груп. Більшість аборигенів займались полюванням та збиранням, мали багаті усні легенди, розробили власну систему землекористування.

Білі колоністи до недавнього часу проявляли мало зацікавлення до культури та спадщини австралійських аборигенів, тому більшість знань про їх звичаї та мови без повернення загублені. Коли Джеймс Кук вперше заявив претензії Британії на Новий Південний Уельс в 1770 р., аборигене населення складалось з носіїв приблизно 500 різноманітних австралійських мов.

Контакти за межами Австралії[ред. | ред. код]

Мешканці північного узбережжя — Кімберлі, Арнем-Ленда, околиці затоки Карпентарію та мисКейп-Йорк — на протязі тисячоліть підтримували контакти з сусідніми народами (в основному носіями  австронезійських мов). Навіть після повністю зникнення сухопутного мосту на місці Торресової протоки в результаті підйому рівня моря існувало активне переміщення людей та товарів між північним узбережжям Австралії та Нової Гвінеї. Проміжковими зупинками під час навігації на човнах слугували коралові рифи. Близько 2500 років тому острови Торресової протоки заселили носії морської маланезійської культури, в результаті чого з'явились аборигени островів Торресової протоки, котрі розмовляли австралійською та попуасською мовою. Вони продовжували підтримувати контакти з аборигенами північно-східної Австралії.

З іншого боку, протягом багатьох сотень років індонезійські риболови — «буги», вихідці з Молуккських островів (наприклад, Банда) ловили рибу вздовж узбережжя Австралії. Макасарські торгаші з острова Сулавесі постійно відвідували узбережжя північної Австралії, де ловили трепанга, котрий був у них предметом торгівлі з китайцями як мінімум до початку XVIII століття.

Про культурний та технологічний обмін свідчать окремі мотиви в аборигенному мистецтві, поява таких предметів, як каное-довбанки, тютюн та трубки для паління, наявність макасарських слів в аборигенних мовах (наприклад, Balanda як позначення білої людини), наявність нащадків малайської субраси серед австралійських аборигенів в результаті змішаних шлюбів та міграцій.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Lourandos, H., Continent of Hunter-Gatherers: New Perspectives in Australian Prehistory (Cambridge University Press, 1997)
  • Isaacs, Jennifer (ed.), Australian Dreaming: 40,000 Years of Aboriginal History (New Holland Publishers, 2005, pp. 304,ISBN 1741102588)
  • Blainey, Geoffrey, Triumph of the Nomads: A History of Aboriginal Australia (The Overlook Press, 1976, pp. 285, ISBN 0-87951-084-6)