Драголюб Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дража Михайлович
Драгољуб (Дража) Михаиловић
Dragoljub (Draža) Mihailović
Draza Mihailovic,1943.jpg
Ім'я при народженні Драголюб Михайлович
Прізвисько Чича Дража
Народження 27 березня 1893(1893-03-27)
State Flag of Serbia (1882-1918).svg Іваниця,
Королівство Сербія
Смерть 17 липня 1946(1946-07-17) (53 роки)
Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Белград,
НР Сербія,
ФНРЮ
розстріл
Країна State Flag of Serbia (1882-1918).svg Королівство Сербія
Pan-Slavic flag.svg Королівство Югославія
Приналежність Королівство Сербія
(1910–18)
Королівство Сербів, Хорватів і Словенців
(1918–29)
Королівство Югославія
(1929–45)
Роки служби 1910–45
Звання Югославія генерал армії
Командування Рух четників
Війни / битви
Нагороди
Воєнний Хрест (Велика Британія) Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США) Легіон Заслуг (Легіонер) (США) орден Білого орла (Сербія)
CMNS: Драголюб Михайлович на Вікісховищі

Драголюб «Дража» Михайлович (серб. Драгољуб "Дража" Михаиловић), відомий серед однодумців як «Дядько Дража» (серб. Чича Дража) (нар. 27 березня 1893 — пом. 17 липня 1946) — югославський генерал сербського походження, командувач Югославських військ на батьківщині[1], рояліст, сербський націоналіст.

Під час Балканських воєн і Першої світової війни був офіцером армії Королівства Сербія.[2] Після «Квітневої війни» відмовився визнати здачу югославської армії, відійшов у гори центральної Сербії, де заснував рух опору окупантам. Одначе вже до кінця 1941 року більшість його діяльності була спрямована на знищення югославських партизанів замість відкритої боротьби проти держав осі.

Прагнув перемир'я з представниками вермахту, пропонуючи їм спільну боротьбу проти комунізму, яку ті відхилили.[3] Проте чимало командирів Югославських військ на батьківщині, за свідченням Михайловича, інколи досягали угод з окупаційними силами щодо спільної боротьби проти партизанів, особливо в італійській зоні окупації. Тому на початку 1944 Михайлович утратив підтримку західних союзників[4] та був змушений просити зброю і боєприпаси в окупантів і сербських колаборантів з уряду Недича та боротися з ними проти партизанів.

Був міністром армії, ВМФ і ВПС Королівства Югославія в урядах, сформованих у вигнанні: у першому і другому уряді Слободана Йовановича, уряді Мілоша Трифуновича і Божидара Пурича (1942—1944).[5]

Після Другої світової війни нова комуністична влада заарештувала його і на «Белградському процесі» засудила до смертної кари за колабораціонізм і воєнні злочини, після чого його було страчено і поховано у потаємному місці. 2015 року Верховний суд у Белграді схвалив вимогу його реабілітації і оголосив недійсним рішення, ухвалене 69 роками раніше.

Михайлович за свої заслуги нагороджений численними медалями, останньою з яких його нагородив посмертно президент США Гаррі Трумен у березні 1948. Відзначений орденом «Легіон заслуг» першого ступеня за «організацію і керування силами опору проти ворога, який окупував Югославію», а також за «порятунок американських льотчиків».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кнежевић, Радоје (1956). Књига о Дражи: 1944-1946. Српска народна одбрана. 
  2. Радивој Бојовић, Мала споменица поручника Драгољуба Михаиловића, Графика Јуреш, Чачак, 2003.
  3. Записник са састанка Михаиловића са немачким представницима у селу Дивци 11.11.1941. (sr). Вікіджерела. 
  4. Tomasevich, Jozo (1975). War and Revolution in Yugoslavia, 1941–1945: The Chetniks. Stanford: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-0857-9. 
  5. Књига о Дражи, уредио Радоје Кнежевић, Авала, Виндзор, Канада, 1956.