Дракункульоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дракункульоз
За допомогою сірника з ноги людини виймають ришту
За допомогою сірника з ноги людини виймають ришту
Спеціальність інфекційні хвороби (медична спеціальність), гельмінтологія і тропічна медицина
Симптоми міалгія, гарячка, нудота, блювання, сверблячка і уртикарний алергічний висипd
Причини Dracunculus medinensisd
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B72
DiseasesDB 3945
eMedicine ped/616
MeSH D004320
CMNS: Dracunculus medinensis у Вікісховищі

Дракункульо́з (англ. dracunculiasis; guinea-worm disease, лат. dracunculosis,; також хвороба, яку спричинює ришта або рішта або просто хвороба ришти) — гельмінтоз, який спричинює Dracunculus medinensis[en] (ришта)[1]. Людина інфікується після вживання води, що містить водяних бліх, уражених личинками ришт[1]. На початковій стадії хвороби вона себе не виявляє[2].Через рік у інфікованої людини виникає болісне пекуче відчуття, коли самиця черв'яка формує пухир на шкірі, зазвичай на нижній кінцівці[1]. Через декілька тижнів черв'як виходить зі шкіри[3]. Упродовж цього часу при ходінні або фізичній праці може виникати біль[2]. Смерть при дракункульозі практично не відбувається[1].

Морфологія збудника дракункульозу — ришти.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Ришта відома з прадавніх часів.[2] Про неї є згадка в єгипетському медичному трактаті — папірусі Еберса, який датують 1550 р. до н. е.[4] Мертві самиці гельмінту були знайдені у єгипетських мумій 1000 року до н. е. Дракункульоз — одне з небагатьох захворювань, яке однозначно описано в Біблії, і більшість паразитологів вважають, що «вогняні змії», які уразили ізраїльтян в районі Червоного моря після виходу з Єгипту десь приблизно в 1250 роках до н. е., були насправді цими гельмінтами.

Назва «дракункульоз» (dracunculosis) означає в перекладі з латинської «ураження маленькими драконами»[5] (dracuncula), а англійська назва ришти — «гвінейський черв'як», виникла після того, як європейці побачили цю хворобу на гвінейському березі Західної Африки у XVII столітті.[4] В інших тваринах збудником хвороби є схожі на людських ришт черв'яки.[6] Ймовірно, що інфікувати людей вони не здатні[6], хоча наразі це піддається сумніву.

Актуальність[ред. | ред. код]

Дракункульоз належить до забутих тропічних інфекцій.[7] 1986 року ВООЗ прийняла програму з ліквідації дракункульозу в світі. У 2013 році було повідомлено про 148 випадків захворювання на дракункульоз у світі.[1] Для порівняння: у 1986 році було зареєстровано 3,5 млн випадків.[2] Хвороба на той час зустрічалася лише в чотирьох країнах Африки, хоча у 1980-х роках її реєстрували в 20-ти країнах.[1] Можливо, дракункульоз стане першою паразитарною хворобою, яку буде повністю знищено.[8] У 2017 році зареєстровано хворобу лише в 2-х країнах Африки: 15 випадків у людей в Ефіопії (в регіоні Ороміа) і у тварин — 11 собак і в 4 бабуїнів; в Чаді також 15 випадків у людей і 830 у тварин (817 у собак і 13 у котів). Кенія сертифікована як країна, яка звільнилась від циркуляції ришти, як і Малі; у Південному Судані йде відлік часу, коли не зафіксовано циркуляції ришти[9], і Малі пройшла сертифікацію. Якщо у 1980-ті роки ХХ століття у 21 країні світу було зареєстровано 3,5 млн випадків захворювання, то у 2018 році зареєстровано хворобу лише в 3-х країнах Африки: Анголі, Чаді та Південному Судані, загалом всього 28 випадків. У травні 2020 році виявлено 173 підозрілих випадки в Ефіопії, уражені вивали воду з джерел, які у 2019 році підозрювались як об'єкт передачі гельмінтів до бабуїнів[10].

Личинки Dracunculus medinensis.

Виявлено, що фермери з Нігерії з нелікованим дракункульозом втрачають працездатність на термін до 3-х місяців. Заражені школярі можуть пропустити до 25 % навчального року.

Етіологія[ред. | ред. код]

Життєвий цикл Dracunculus medinensis — ришти.

Збудник є гельмінтом (нематодою) ниткоподібної форми. Входить до порядку Spirurida, що включає також філярії Wuchereria bancrofti, Brugia malayi та Loa loa — збудників філяріїдозів. Самки Dracunculus medinensis завдовжки 30–120 см, при цьому завтовшки лише 1-2 мм, самці — 12–30 см. Колір гельмінтів білий. Дорослі особини паразитують в організмі людини, рідше — тварин (мавп, собак, котів). Самки ришти народжують личинок, яких ковтають прісноводні рачки-циклопи, що є проміжними хазяями інвазії. Вони стають заразними через 2 тижні (2 ліньки) всередині циклопів. За межами тіла людини личинки можуть жити до 3-х днів.[11] Протягом цього часу для їхнього виживання необхідно, аби їх з'їли водяні блохи.[1] Всередині водяної блохи личинка може жити до чотирьох місяців,[11]

Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]

Зараження людини відбувається внаслідок вживання води, яка містить інфікованих циклопів. Таким чином, для підтримання існування в певній місцевості хвороба має уражати людей щорічно.[12] 

Патогенез[ред. | ред. код]

У травному тракті кінцевого хазяїна зрілі личинки вивільняються в шлунок або тонкий кишечник і проникають через слизову, щоб спаровуватися і дозрівати в животі або заочеревинному просторі. Тут через 2–3 місяці гельмінти стають статевозрілими. Після запліднення самці гельмінтів гинуть, а самки продовжують рости та мігрують у підшкірну клітковину. Стадія дозрівання може тривати до 1 року. Досягнувши своїм головним кінцем шкіри, самка виділяє спеціальний секрет, під дією якого на шкірі людини утворюється псевдофурункул, а потім шкіра розривається. Через дефект шкіри матка гельмінта випинається, а при контакті з водою руйнується, і назовні виходять личинки.

В основі розвитку захворювання лежить сенсибілізація продуктами життєдіяльності паразита, механічним пошкодженням тканин та нашаруванням вторинної бактеріальної інфекції.

Клінічні прояви[ред. | ред. код]

Інкубаційний період 9–14 місяців. Зазвичай, першими ознаками є розвиток алергічних реакцій: кропив'янка, свербіж шкіри, запаморочення, нудота, блювання, гарячка. Відмічаються локальні набряки м'яких тканин у місці розташування гельмінта, регіонарний лімфаденіт.

За 8–10 днів від появи загальних проявів у місці майбутнього виходу ришт на поверхні шкіри виникає еритема та щільний інфільтрат, з якого потім утворюється пухир. Він наповнений жовтуватою рідиною, що містить лейкоцити, еозинофіли і личинки паразита. За декілька днів стінки пухиря руйнуються і утворюється виразка. З-під шкіри з'являється головний кінець самки гельмінта. Цей процес супроводжуються сильним болем у місці виходу гельмінта та свербежем шкіри, які дещо зменшуються після контакту з водою. Саме це примушує хворих на дракункульоз шукати порятунку від цього, занурюючи уражене місце у воду. Улюблена локалізація ришт — підшкірна клітковина нижніх кінцівок, рідше — верхніх кінцівок, живота, спини, сідниць. Набряк і біль часто помітно зменшуються після розкриття пухиря. Виразка має тенденцію до вторинного інфікування. При неускладненому клінічному перебігу вона швидко заживає і захворювання закінчується видужанням.

Ускладнення[ред. | ред. код]

Їхній характер визначається локалізацією дракункульозних уражень й приєднанням вторинної бактеріальної мікрофлори. Серед ускладнень найчастіше розвиваються абсцеси, флегмони м'яких тканин, гангрени кінцівок, сепсис. Описані випадки перикардиту, плевриту.

Діагностика[ред. | ред. код]

В основі діагностики лежить виявлення головного кінця статевозрілого паразита та його личинок на дні виразки. У клінічному аналізі крові з великою частотою виявляється еозинофілія. Кількість лейкоцитів може незначно збільшуватися, особливо при приєднанні бактеріальних ускладнень.

Лікування[ред. | ред. код]

Полягає в обережному механічному видаленні паразита із тканин методом накручування на паличку з дотриманням правил асептики. Оскільки гельмінт може бути досягати до одного метра завдовжки, повне видобування може зайняти від кількох днів до тижнів. Цей повільний процес необхідний, щоб уникнути розриву гельмінта і не залишити під шкірою його частини, що може призвести до розвитку інтенсивного запалення, оскільки частина загиблого хробака, починає руйнуватися всередині організму, та вторинної інфекції. Щодня уражену частину тіла занурюють у ємність з водою, щоб спонукати гельмінта скоріше вийти. Рану очищають і до гельмінта прикладають повільне витягування. Воно припиняється, якщо відчувається опір, щоб уникнути розриву гельмінта. Його обмотують навколо палички, щоб підтримувати деяку напругу на черв'яка і заохочувати його до виходу. Антибіотики наносять на рану для запобігання вторинних бактеріальних інфекцій, а потім уражену частину тіла перев'язують свіжою марлею для захисту виразки. Ці дії повторюються щодня, поки весь гельмінт не буде успішно витягнутий.

Крім того, застосовують метронідазол, дітям із розрахунку 25 мг/кг на добу в 3 прийоми впродовж 10 днів. Препарат не знищує гельмінта, але полегшує його видалення традиційним способом. Після виймання ришти біль може тривати багато місяців.[2] Для полегшення болю використовують теплі компреси.

Профілактика[ред. | ред. код]

Підвищення санітарної культури населення ендемічних районів, удосконалення системи водопостачання. З метою дії на проміжного хазяїна ришти проводять обробку водойм пестицидами, що знищують циклопів. Забруднену питну воду можна обробити хімічною речовиною під назвою темефос, яка вбиває личинок.[1] Проти цієї хвороби відсутня вакцина.[1]  

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Dracunculiasis (guinea-worm disease) Fact sheet N°359 (Revised). World Health Organization. March 2014. Процитовано 18 March 2014. 
  2. а б в г д Greenaway, C (Feb 17, 2004). Dracunculiasis (guinea worm disease).. CMAJ : Canadian Medical Association journal = journal de l'Association medicale canadienne 170 (4): 495–500. PMC 332717. PMID 14970098. 
  3. Cairncross, S; Tayeh, A ; Korkor, AS  (Jun 2012). Why is dracunculiasis eradication taking so long?. Trends in parasitology 28 (6): 225–30. PMID 22520367. doi:10.1016/j.pt.2012.03.003. 
  4. а б Tropical Medicine Central Resource. Dracunculiasis. Uniformed Services University of the Health Sciences. Процитовано 2008-07-15. 
  5. Barry M (June 2007). The tail end of guinea worm — global eradication without a drug or a vaccine. N. Engl. J. Med. 356 (25): 2561–4. PMID 17582064. doi:10.1056/NEJMp078089. 
  6. а б Junghanss, Jeremy Farrar, Peter J. Hotez, Thomas (2013). Manson's tropical diseases. (вид. 23rd edition). Oxford: Elsevier/Saunders. с. 763. ISBN 9780702053061. 
  7. Neglected Tropical Diseases. cdc.gov. June 6, 2011. Процитовано 28 November 2014. 
  8. Guinea Worm Eradication Program. The Carter Center. Carter Center. Процитовано 2011-03-01. 
  9. Neglected tropical diseases. Eradicating dracunculiasis: WHO certifies Kenya as South Sudan and Mali continue to report zero human cases. (англ.)
  10. WHO. Emergencies preparedness, response. Dracunculiasis (Guinea worm disease) — Ethiopia. Disease Outbreak News. 25 May 2020 (англ.)
  11. а б Junghanss, Jeremy Farrar, Peter J. Hotez, Thomas (2013). Manson's tropical diseases. (вид. 23rd edition). Oxford: Elsevier/Saunders. с. e62. ISBN 9780702053061. 
  12. Паразити - Дракункульоз (інша назва — ришта) Програма знищення. CDC. November 22, 2013. Процитовано 19 March 2014. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Інфекційні хвороби: енциклопедичний довідник / за ред. Крамарьова С. О., Голубовської О. А. — К.: ТОВ «Гармонія», 2-е видання доповнене та перероблене. 2019. — 712 с. ISBN 978-966-2165-52-4 (Крамарьов С. О., Голубовська О. А., Шкурба А. В. та ін.) / С. 236—237.
  • Dracunculiasis [1]