Дригін Василь Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Михайлович Дригін
Народження 8 березня 1921(1921-03-08)
Чечеліївка
Смерть 3 вересня 2009(2009-09-03) (88 років)
Ростов-на-Дону
Поховання Північне кладовище
Країна СРСР СРСР
Росія Росія
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ винищувальна авіація
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації і Військово-повітряна академія імені Ю. О. Гагаріна
Роки служби 1940–1962
Партія КПРС
Звання  Полковник авіації
Формування 104-й гв. вап
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Олександра Невського Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки

Васи́ль Миха́йлович Дри́гін (нар. 8 березня 1921(19210308) — пом. 3 вересня 2009) — радянський військовий льотчик часів Другої світової війни, старший льотчик 298-го винищувального авіаційного полку 229-ї винищувальної авіаційної дивізії (4-а повітряна армія), капітан. Герой Радянського Союзу (1943).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 8 березня 1921 року в селі Чечеліївці Новостародубської волості Олександрійського повіту Кременчуцької губернії (нині — Петрівський район Кіровоградської області) в селянській родині. Українець.

В ранньому дитинстві залишився сиротою, виховувався в Дніпродзержинському дитячому будинку. Після закінчення Дніпропетровського індустріального технікуму працював у ливарному цеху металургійного заводу імені Дзержинського, одночасно навчався в місцевому аероклубі.

До лав РСЧА призваний у 1940 році. У 1941 році закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів імені О. Ф. М'ясникова.

Старший сержант В. М. Дригін на фронтах німецько-радянської війни з липня 1941 року. Всю війну пройшов у складі 298-го (з серпня 1943 року — 104-го гвардійського) винищувального авіаційного полку. В квітні 1942 року був поранений. Член ВКП(б) з 1942 року.

До кінця серпня 1943 року командир ескадрильї капітан В. М. Дригін здійснив 313 вдалих бойових вильотів, провів 62 повітряних бої, в яких збив особисто 18 і в складі групи — 10 літаків супротивника. В повітряному бою 29 серпня 1943 року отримав важке поранення в голову. Після лікування в шпиталі був напрвлений на навчання.

У 1946 році закінчив Військово-повітряну академію, у 1958 році — Військову академію Генерального штабу. У 1962 році полковник В. М. Дригін вийшов у запас.

Мешкав у місті Ростові-на-Дону (Росія). У 1968 році закінчив Ростовський інститут народного господарства. До виходу на пенсію працював диспетчером Ростовського авіаційного підприємства. Помер 3 вересня 2009 року. Похований на Північному цвинтарі в Ростові-на-Дону.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, капітанові Дригіну Василю Михайловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 997)[1].

Також був нагороджений трьома орденами Червоного Прапора (29.04.1942, 02.05.1943, 31.10.1943), орденом Олександра Невського (03.05.1943), двома Вітчизняної війни 1-го ступеня (06.11.1943, 11.03.1985), двома Червоної Зірки і медалями.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Перед прохідною Дніпровського металургійного комбінату в Дніпродзержинську встановлено меморіальну дошку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза начальствующему составу Военно-Воздушных сил Красной Армии» от 24 мая 1943 года [Архівовано 27 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1943. — 31 мая (№ 20 (226)). — С. 1

Література[ред. | ред. код]

  • Чабаненко В. В. «Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Кіровоградської області». — Дніпропетровськ: Промінь, 1983, стор. 92-94.