Дрогобицький повіт
| Дрогобицький повіт | |
|---|---|
| Основні дані | |
| Країна: | Австро-Угорщина, ЗУНР, Польська Республіка, УРСР |
| Воєводство: | Королівство Галичини та Володимирії, Львівська військова область, Львівське воєводство, Дрогобицька область |
| Утворений: | 1918 |
| Населення: | 194 485[1] (1931) р. |
| Площа: | 1499,22[1] км² |
| Населені пункти та ґміни | |
| Повітовий центр: | Дрогобич |
| Міські гміни: | 2 |
| Сільські гміни: | 12 |
| |
| Мапа повіту | |
| Повітова влада | |
Дрогобицький повіт (пол. Powiat drohobycki)[1] — історична адміністративно-територіальна одиниця у складі Королівства Галичини і Володимирії, ЗУНР, Польщі, УРСР і дистрикту Галичина. Центром повіту було місто Дрогобич.
Період Австро-Угорщини[ред. | ред. код]
 | Цей розділ потребує доповнення. (вересень 2016) |
У 1854 році в Австрійській імперії була проведена адміністративна реформа, згідно з якою у складі Королівства Галичини та Володимирії були утворені повіти. 1867 року були скасовані округи, а повіти реорганізовані: частина зникла, а частина збільшилася за рахунок інших.
Період ЗУНР[ред. | ред. код]
Дрогобич поряд із Самбором і Перемишлем був одним із трьох міст Східної Галичини, в гарнізонах яких переважали поляки серед військових, що вони й використали 1 листопада 1918 р. для захоплення міста, залучивши до цього й поляків-робітників. Українці натомість зібрали селян з довколишніх сіл, озброєних рушницями, косами й вилами, оточили місто і перекрили підвезення харчів. Доблесне польське військо протрималось 8 днів і вночі з 9 на 10 листопада покинуло Дрогобич.
Повітовим комісаром став д-р Микола Бодруґ, якого з 12 листопада 1918 року змінив Антін Горбачевський[2]. Український Державний Банк (колишній «Австро-Угорський») очолив о. Антін Рудницький. Завідувачами податкового уряду стали Василь Гаврилів та Михасевич. Тимчасовим керівником повітового суду призначили Юліана Дроздовського. Начальником залізничної станції став інспектор Дмитро Гутович, пошти й телеграфу — Іван Калинович. Повітову жандармерію взяв під свою команду четар Окопний. Окружну Шкільну Раду очолив інспектор Іван Ліщинський. Директором української гімназії став Андрій Алиськевич. Повітову раду очолив Семен Вітик.
Міськими комісарами (бургомістрами) обрані: Борислава — землероб Євстахій Сасик (власник нерухомості), Тустанович — гірничий інженер Роман Левицький. Делегатами до УНРади обрані: від міста Дрогобича — Маріян Козаневич, від міста Борислава — Гриць Терлецький, від повіту — адвокат Гриць Кузів (УРП).
Під польською окупацією[ред. | ред. код]
Включений до складу Львівського воєводства після утворення воєводства у 1920 році на окупованих Польщею землях ЗУНР.
Адміністративний поділ[ред. | ред. код]
Розпорядженням Ради Міністрів 20 травня 1930 р. до Борислава включено приміські села Мражниця, Баня Котовська, Губичі і Тустановичі[3].
Станом на 1934 рік площа Дрогобицького повіту становила 1 499,22 км²; населення (1931 р.) — 194 485 осіб, налічувалось 29279 житлових будинків[1].
15 червня 1934 р. село Волоща передане з Самбірського повіту до Дрогобицького[4].
1 серпня 1934 р. здійснено новий поділ на сільські гміни[5] внаслідок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) гмін, які позначали громаду села. Новоутворені гміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.
Міста (Міські гміни)[ред. | ред. код]
- м. Дрогобич
- м. Борислав — місто з 1933 року
- Тустановичі — міська гміна до 1930, коли була включена до складу сусідньої міської гміни Борислав.
Сільські гміни[ред. | ред. код]
Кількість:
1920—1934 рр. — 73
в 1934 р. — 74
1934—1939 рр. — 12
Перейменування[ред. | ред. код]
Рішенням міністра внутрішніх справ 25 листопада 1938 року змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські[6]:
- Коросьніца (Korośnica) замість Йозефсберґ (Josefsberg)
- Полміновіце (Polminowice) замість Нойдорф (Neudorf)
- Рувне (Równe) замість Кеніґзав (Königsau)
- Улічно Мале (Uliczno Małe) замість Ґасендорф (Gassendorf)
- Випучкі (Wypuczki) замість Уґартсберґ (Ugartsberg).
Радянський період[ред. | ред. код]
У першій половині вересня 1939 року німці окупували територію повіту, однак вже 24 вересня 1939 року передали її СРСР, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова вона належала до радянської зони впливу. 27 листопада 1939 року повіт включено до новоутвореної Дрогобицької області[7].
17 січня 1940 р. повіт ліквідовано шляхом виділення двох міст у пряме обласне підпорядкування (Дрогобич і Борислав) та утворення районів[8] — кожен із з кількох ґмін:
- Меденицький — зі ґмін Горуцко, Добрівляни і Меденичі;
- Дрогобицький — зі ґмін Дережичі, Лішня, Нойдорф, Рихтичі, Стебник і Трускавець;
- Підбузький — зі ґмін Новий Кропивник і Підбуж.
Третій Райх[ред. | ред. код]
Німецькою окупаційною владою 1.08.1941 відновлений Дрогобицький повіт, для управління яким 11.08.1941 утворено Дрогобицьке окружне староство (нім. Kreishauptmannschaft Drohobycz). Відновлений був також і поділ на ґміни. 1 вересня 1943 Дережицьку ґміну було розділено на чотири частини та включено одну з них (село Попелі) до складу Борислава, другу (присілки Млинки Шкільникові і Млинки Сівкові) віднесено до міста Дрогобича, третю (села Дережичі, Ясениця-Сільна і Монастир-Дережицький) передано Лішнянській ґміні, а четверту (місцевості Циганівка, Модричі і Державний нафтопромисел села Модричі) приєднано до Стебницької ґміни.
Після повторної радянської окупації на початку серпня 1944 р., радянською владою повіт знову був поділений на райони.
Населення[ред. | ред. код]
За переписом 1900 р. населення повіту загальним числом 134 056 жителів поділялось[9]:
- за конфесіями — 20 932 римокатолики (15,61 %), 88 719 грекокатоликів (66,18 %), 22 001 юдей (16,41 %) та 2 404 інших віросповідань (1,79 %);
- за розмовною мовою — 11 897 німецькою (8,87 %), 29 899 польською (22,30 %), 91 902 українською (68,55 %) та 52 іншими мовами (0,04 %).
У 1939 році в повіті проживало 207 310 мешканців (124 145 українців-грекокатоликів — 59,88 %, 7 400 українців-латинників — 3,57 %, 41 570 поляків — 20,05 %, 260 польських колоністів міжвоєнного періоду — 0,13 %, 30 590 євреїв — 14,76 % і 3 345 німців та осіб інших національностей — 1,61 %)[10].
Публіковані польським урядом цифри про національний склад повіту за результатами перепису 1931 року (з 194 456 населення ніби-то було аж 91 935 (47,28 %) поляків при 79 214 (40,74 %) українців, 20 484 (10,53 %) євреїв і 2 428 (1,25 %) німців) суперечать даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище) і шематизмам та національним пропорціям за допольськими (австрійськими) та післяпольськими (радянським 1940 і німецьким 1943) переписами.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Skorowidz gmin Rzeczypospolitej Polskiej. Warszawa 1935. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 9 червня 2011.
- ↑ ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ) [Архівовано 21 вересня 2019 у Wayback Machine.], Олег Павлишин, 1.09.2011
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 20 maja 1930 r. o rozszerzeniu granic miasta Borysławia w powiecie drohobyckim, województwie lwowskiem. [Архівовано 23 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 r. o zmianie granic powiatów drohobyckiego i samborskiego w województwie lwowskiem. [Архівовано 8 січня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Розпорядження Міністра Внутрішніх Справ від 14 липня 1934 року про поділ дрогобицького повіту в львівському воєводстві на гміни(сільські муніципалітети). Dz. U. z 1934 r. Nr 64, poz. 542. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 9 червня 2011.
- ↑ M.P. 1938 nr 277 poz. 653[недоступне посилання]
- ↑ Указ ПРЕЗИДИУМА ВЕРХОВНОГО СОВЕТА УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 21 грудня 2016.
- ↑ Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Königreiche und Länder, bearbeitet auf Grund der Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1900, XII. Galizien. Wien (online).
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 24
Див. також[ред. | ред. код]
| |||||||||||
| ||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |