Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу M:
Dr. Strangelove or:
How I Learned to Stop Worrying and Love the Bomb
Drstrangelove1sheet-.jpg
Постер Томі Унгерера
Жанр чорний гумор[1][2], кінокомедія[3][4][5], воєнний фільм[6][7][…], сатира і екранізація
Режисер Стенлі Кубрик
Продюсер Стенлі Кубрик
Сценарист Стенлі Кубрик
Пітер Джордж
Террі Саусерн
Не вказані:
Пітер Селлерс
Джеймс Б. Гарріс
На основі Червона тривога Пітера Джорджа
У головних
ролях
Пітер Селлерс
Джордж Кемпбелл Скотт
Стерлінг Гейден
Кінан В'юнн
Слім Піккенс
Оператор Гільберт Тейлор
Композитор Лорі Джонсон
Монтаж Ентоні Гарвей
Кінокомпанія Hawk Films
Дистриб'ютор Columbia Pictures
Тривалість 94 хв
Мова англійська
Країна Flag of the United States.svg США Велика Британія Велика Британія
Рік 1964
Дата виходу 29 січня 1964
Кошторис 1.8 мільйона $
IMDb ID 0057012
Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу у Вікісховищі?

«Доктор Стрейнджлав або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу» (англ. Dr. Strangelove or: How I Learned to Stop Worrying and Love the Bomb), відоміший як «Доктор Стрейнджлав» — чорна комедія 1964 року, в якій ядерна війна піддається сатирі. Режисером, продюсером та співавтором сценарію є Стенлі Кубрик. Ролі виконують Пітер Селлерс, Джордж Кемпбелл Скотт, Стерлінг Гейден, Кінан В'юнн, Слім Піккенс, та британська актриса Трейсі Рід. Сюжет приблизно базується на трилері Пітера Джорджа про холодну війну «Червона загроза», також відомому як «Дві години до судного дня».

В історії йдеться про збожеволілого генерала ВПС США, який організовує ядерну атаку на Радянський Союз, про американського президента, його радників, начальників та офіцера Королівських повітряних сил Великої Британії (RAF), які намагаються відкликати бомбардувальники, щоб уникнути ядерного апокаліпсису, та про команду літака B-52, яка намагається доставити бомби до цілі.

1989 Бібліотека Конгресу визначила фільм, як «культурно значимий» та обрала його для збереження у Національному реєстрі фільмів. Він посів третє місце серед 100 найсмішніших американських фільмів за 100 років за версією AFI.

На 18 вересня 2018 року фільм займав 57-у позицію у списку "250 кращих фільмів за версією IMDb.

Сюжет[ред. | ред. код]

За офіційною позицією ВПС США, наявні заходи безпеки запобігли б події, зображеній у фільмі. Також необхідно відзначити, що будь-яка подібність між героями картини та живими або мертвими людьми є випадковою.

Вступні титри до фільму

Командувач американською військово-повітряною базою бригадний генерал Джек Д. Ріппер (співзвучно з Джеком Різником: англ. Jack D. Ripper — Jack-The-Ripper) (Стерлінг Гейден), керуючись «Планом R» — надзвичайним військовим планом, що дозволяє найвищому офіцерському складу віддавати накази ядерної відплати у випадку знищення командування у Вашингтоні (разом з президентом) радянською атакою, — починає масовану атаку на СРСР бомбардувальниками Boeing B-52 Stratofortress, з ядерною зброєю. Ріппер наказує конфіскувати всі радіоприймачі на базі, але один з офіцерів, боязкий капітан Британських ВПС Лайонел Мандрейк (Пітер Селлерс), дізнається про аферу, почувши по радіо музику замість сигналів цивільної оборони. Він просить Ріппера — єдину людину, яка знає код відкликання літаків — відкликати літаки поки не пізно, але марно: генерал, натякаючи на можливе використання зброї, замикається разом з Мандрейком у своєму кабінеті.

Тим часом на борту одного з літаків під командуванням майора з Техасу Дж. Т. Конга на прізвисько «Кінг» (Слім Пікенс) екіпаж висловлює заклопотаність щодо серйозності ситуацій. Отримавши код підтвердження діяти за «планом R», екіпаж блокує радіозв'язок, і бомбардувальник направляється атакувати СРСР.

Єдина жінка у фільмі — «секретарка» Терджідсона (Трейсі Рід, миготить на розвороті журналу Playboy), уособлює собою зв'язок між сексом та війною, а також традиційне ставлення до жінок чоловіків-учасників війни.

Одночасно в Пентагоні, у «Військовій Кімнаті», збирається надзвичайна нарада, на якому присутні президент США Меркін Маффлі (Пітер Селлерс), генерал «Бак» Терджідсон (Джордж К. Скотт) та інші найвищі чини. Президент вирішує, що війни треба уникнути будь-яким способом, проте генерал Терджідсон закликає використати ситуацію та розправитися з СРСР раз і назавжди, вважаючи, що перший удар американців знищить 90 % радянських ракет ще до того, як ракетні війська СРСР зможуть відповісти, інші ж ракети уб'ють «лише десять, двадцять мільйонів».

Маффлі категорично відмовляється від чогось подібного, а замість цього терміново запрошує радянського посла Олексія Десадецкого (алюзія на маркіза де Сада) (Пітер Булл). Президент, який не в змозі відкликати власні літаки, зв'язується « Гарячою лінією» з радянським прем'єром Дмитром Кісовим і, повідомивши про «невелику неприємність» з ядерною атакою, пропонує йому збити літаки, але той кидає трубку. Радянський посол Олексій Десадецкій повідомляє президенту США, що в СРСР побудовано керований комп'ютером Пристрій Судного дня, який автоматично спрацює, якщо хоча б одна ядерна зброя вибухне на радянській території, і за допомогою вибуху «кобальт-торієвої» бомби знищить усе життя на планеті за десять місяців. Присутній на нараді експерт зі стратегії, прикутий до інвалідного крісла доктор Стрейнджлав (Третя роль Пітера Селлерса), пояснює, наскільки зручний і ефективний такий пристрій, і що у випадку активізації протидіяти йому неможливо.

Одночасно починається штурм військової бази, на якій засів генерал Ріппер.[9] Персонал бази відчайдушно чинить опір, оскільки Ріппер заздалегідь «попередив» своїх підопічних, що прибулі американські війська «насправді» є переодягненими «росіянами». Коли база взята штурмом, Ріппер кінчає життя самогубством, так і не видавши секретний код. Розбираючи папери свого навіженого начальника, Мандрейк знаходить натяки на те, яким має бути код відкликання. Однак його заарештовують (як «ватажка заколоту збоченців» проти Ріппера), і він довго прохає полковника «Бет» Гуано (Кінан Вінн), щоб той дозволив йому повідомити код («POE») у Вашингтон. Оскільки телефонна лінія обірвана, Мандрейку доводиться дзвонити з телефона-автомата, для чого він використовує монети з автомата з «Кока-колою». «Бет» Гуано довго намагається протидіяти незаконному злому автомата, вважаючи приватну власність недоторканною і попереджає помічника генерала про те, що йому доведеться судитись з компанією Кока-кола.

У цей час радянська ППО намагається збити помічені на радарі американські літаки. Кілька бомбардувальників було збито, літак під командуванням Дж. Т. Конга отримує серйозні пошкодження, у нього повністю знищені засоби зв'язку та витікає пальне. Коли надходить код доступу, літаки, що вціліли, повертаються на бази, і лише літак майора Конга, який не отримав сигнал відбою, продовжує наполегливо прориватися до запасної мети. Він рухається нижче зони видимості радянських радарів, тому радянсько-американські зусилля зупинити його зазнають невдачі.

Літак майора Конга через витік палива не може долетіти ні до головної (вигаданої бази Лапута, відсилання на літаючий острів з роману Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера»), ні до другорядної мети (реальна колишня ракетна база біля міста Борщів Тернопільської області) свого польоту, і його екіпаж вирішує завдати удар найближчому радянському військовому об'єкту. Досягнувши мети, він намагається скинути бомби, але бомболюк заклинює. Майор Конг особисто спускається до бомб, осідлавши одну з них як ковбой, лагодить механізм скидання та разом з бомбою радісно летить вниз, на радянську військову базу в Котласі. Піднімається хмара ядерного вибуху.

У «Військовій кімнаті» доктор Стрейнджлав з ентузіазмом рекомендує президенту зібрати кілька сотень тисяч «найкращих представників людської раси» у підземних притулках, відібраних у пропорції «десять жінок на одного чоловіка», щоб вони могли там безперешкодно та посилено розмножуватись, а через кілька десятиліть повернутись на очищену від іншого життя поверхню Землі.

Доктор дивовижним чином встає з інвалідного крісла, робить кілька кроків та радісно вигукує: «Мій фюрере, я можу ходити!». Прямою монтажною склейкою під ліричну пісню часів Другої світової війни «We'll Meet Again» один за одним виростають ядерні гриби.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]