Дуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дуб
Дуб звичайний
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Букові (Fagaceae)
Рід: Дуб (Quercus)

Дуб (Quercus) — рід багаторічних рослин родини Букових, що налічує близько 600 видів. Його представники поширені переважно у помірних областях Північної півкулі. Серед дубів існують цінні деревні, танідоносні, лікарські та декоративні рослини, деякі з них в минулому широко використовувались як харчові.

Дуб у багатьох народів вважався найкрасивішим деревом, і до нього ставилися з пошаною і любов'ю. На латинській мові недарма дуб так і називається: «гарне дерево» — Кверкус (Quercus), від кельтських слів «quer» — «гарний» і «cuez» — «дерево»[1].

Опис[ред.ред. код]

Осіннє листя дуба звичайного

До дубів належать переважно великі дерева до 40 метрів заввишки, рідше — низькі дерева або кущі. Стовбур у цих дерев, як правило, товстий, гілки звивисті, кремезні, утворюють широкий намет з листя, який справляє враження потужності і сили.

У Греції, Іспанії відомі дуби з солодкими жолудями.[1] В Україні поширюється дуб червоний, завезений в Європу з Північної Америки в XVII столітті. Особливо гарний він в листопадний період, тоді його листя набуває відтінків червоного кольору (на кожному окремому дереві відтінки можуть різнитися). Але за споживацькими характеристиками його деревина поступається вітчизняному дубу.

У популяціях дубів поширений сезонний поліморфізм — є літні та зимові біоморфи[1]. У літнього рано розпускається листя, яке восени опадає. У зимового дуба листя з довгими черешками з'являється пізно, але восени не опадає, а засохле тримається на гілках усю зиму. У коркового вічнозеленого дуба, поширеного у Франції, Іспанії, Італії та на Кавказі, зелене листя не сохне і не опадає щороку, а тримається на гілках кілька років (див. також: Вічнозелений дуб).

Деревина дуба особливо міцна. Дубові колоди, потрапивши у воду, не гниють, а стають чорними і ще міцнішими утворюючи т. зв. морений дуб, який особливо цінується в столярних роботах. Дубильні речовини, які містяться в деревині, запобігають гниттю, тому з дуба роблять діжки і паркет.

Плоди дуба — жолуді
Листки і суцвіття дуба червоного

Дуб починає цвісти на відкритих місцях у двадцять років, а в лісі — в п'ятдесятилітньому віці[1]. Одночасно з листям з'являються повислі сережки з тичинками, по чотири в кожній квітці. На довгих же стеблинках виростають маточкові квітки по дві-три разом. З цих квіток після запилення утворюються жолуді. Кожен жолудь сидить в круглій чашечці — плюсці.

Поширення в Україні[ред.ред. код]

Дуб — основна лісотворна порода Лісостепу, росте в суміші з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком. Росте на більшій частині України, в Степу рідше, головним чином в долинах річок. Він займає 27% площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок догляду і головних рубок у Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

Існує також стародавня легенда про те як в одному королівстві жив князь Понтелій зі своїм сином Дубином. Після смерті батька почав правити його син. Він був дуже жадібний, та злий. Він кожен день страчував невинних людей, йому це дуже подобалось. Жителям це дуже не подобалось, та вони не могли протистояти війнам та князю. Тому вони пішли до великої гори їхньої країни, де жив маг. Вони просили допомоги. Маг допоміг їм і пішов до князя. Всіх хто підкорився він перетворив на жолудів, а самого князя на дерево Дуб в честь його ім'я. І досі цей дуб стоїть в Закарпатьській області в Великоберзянського району під назвою Дідо-Дуб, якому вже понад 1200 років.

Дуб у культурі Кукутень-Трипілля[ред.ред. код]

Вчені-археологи ще за часів СРСР при розкопках давніх поселень трипільської культури на території сучасної Кіровоградщини знайшли докази того, що тодішні люди розтирали жолуді дуба на борошно. За версією радянських вчених, з нього випікали хліб.[2] Хоча відомо, що з борошна жолудів дуба можна виготовляти також напій, який називають «кавою з жолудів».

Дуб як символ[ред.ред. код]

У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може з'явитися перед людьми. Як і всі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, що з'єднує верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним богам-громовержцям: у Греції — Зевсу, у Давньому Римі — Юпітеру, у Німеччині — Донару, у литовців — Перкунасу, у слов'ян — Перуну.

Дуб символічно пов'язують із вогнем і блискавкою. За думкою Дж. Фрезера, давні люди вважали, що «великий бог неба, об'єкт їхнього культу, чий жахливий голос долітав до них у гуркоті грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свій візит розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, тому що в їхньому руйнуванні бачили руку великого Громовержця». Місце, куди вцілювала блискавка, ставало священним.

Дубові гаї були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів (жертвоприношення, суду, клятви), в них улаштовувалися свята. Дубова палиця в якості зброї громовержця чи сонячного бога символізувала твердість влади, суворість. Вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності.

Окрім Зевса, у Стародавній Греції дуб був присвячений також богу сонця, науки і мистецтв — Аполлону[1]. Дубова гілка означала могутність. Вінком з дубових гілок нагороджували за порятунок життя і військові подвиги. Центром святилища Зевса у Додоні був старий дуб, під яким розташовувалось джерело. За шелестом листя цього дуба пророкували жерці оракула при храмі.[1] Зевсу був присвячений і особливий крилатий дуб, на який було накинуто ковдру із зображенням землі, океану й зірок. У дуб та липу були посмертно перетворенні боги Філемон і Бавкида, тут дуб виступає як символ подружнього щастя. «Дубовими» німфами були дріади. В Афінах хлопчик, який вимовляв під час елевсінських містерій подружню формулу, увінчувався дубовим листям і тернями. За легендою, у Геракла була дубова палиця. За деякими версіями з дуба була зроблена щогла корабля аргонавтів.

У Стародавньому Римі дуб символізує силу та довголіття. Щороку у дубовому гаю святкувалося весілля Юпітера і Юнони, на учасниках обряду були вінки з дубового листя. Дубові гілки носили у шлюбних процесіях як символ родючості. Священним вважалося й дубове поліно, через нього підтримувався вічний вогонь у храмі Вести.

Дубу приділялася значна роль у сакральних уявленнях кельтів. Зокрема, під дубом творить свої чари Мерлін. Кельтські жерці, друїди, перетворювали дубові гаї на справжні святилища і культові центри, а дубові гілки використовували в різноманітних ритуальних обрядах. Саме слово «друїд» походить, на думку дослідників, від давньої назви дуба. У віруваннях друїдів дуб символізував ось світу й асоціювався із силою та мудрістю. За уявленнями кельтів усе, що росте на цьому священному дереві, є даром небес. Особливу роль грає образ дуба, увінчаного «золотою гілкою» омели, причому дуб символізує чоловічий принцип, а омела — жіночий. У епоху християнізації кельтів багато церков та монастирів в Ірландії часто будувалися неподалік від дібров або окремих дубів.

В давнину у слов'ян дуб був символом слов'янського язичницького верховного бога Перуна — володаря вогню та блискавки, покровителя вояків та ковалів. Було також поширене вірування, що у дубах мешкають душі померлих предків. Це уявлення підтверджується реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема, дубових, — на деревах і під деревами. У легендах і казках давніх слов'ян дуб найчастіше є сакральним місцем, із яким пов'язана доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події.

Дуб шанували і як дерево родючості; зберігся звичай садити дубок при народженні дитини. Українці саджали дуб на могилах або в пам'ять про померлих чоловіків — старійшин роду, мудреців народу, видатних суспільно-політичних діячів та полководців. Наприклад, дуб Шевченка в Полтаві — живий пам'ятник Т. Г. Шевченкові, посаджений на спомин про перевезення тіла поета до України полтавською «Громадою» 6 (18) травня 1861 р. в час перепоховання поета біля Канева.[3]

У карпатських слов'ян у старовинній пісні співається:

«В той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки одне синє море — серед цього моря стояло два дуба, а на дубах сиділи два голуби; голуби спустилися на дно моря, дістали піску і каменю, з яких і створилися земля, небо і небесні світила»[1].

Про це ж писав римський натураліст Пліній Старший: «… дуби … незаймані століттями, одного віку зі Всесвіту, вони вражають своєю майже безсмертною долею, як найбільше чудо світу». Римляни присвячували дуб Юпітеру, тому і жолудь носив назву: «Югланс» (Juglans), тобто «Юпітерів плід»[1].

У біблійній традиції дуб — символ гордості й зарозумілості; біля дуба стає царем Азімелах, під дубом сидить Саул, під дубом Іаков закопує чужих богів, на дубі знаходить свій кінець Авессалом. У християн дуб — емблема Христа як сили, що проявляється у біді, твердості у вірі й чесноті. За деякими версіями християнського переказу хрест розп'яття був зроблено з дуба.

Дуб також національне дерево Англії, Естонії, Франції, Німеччини, Литви, Польщі, США та Сербії. Національна команда Румунії з регбі має символом дуб. Золототе та срібне дубове листя символізує військові звання в збройних силах США.

Дуби рекордсмени[ред.ред. код]

Вигляд Запорізького Дуба у 1987 році. Фотографія Олега Бурбовського

Дуби — довговічні рослини, деякі з них доживають до двох тисяч років,[4] а столітні дуби зустрічаються дуже часто.[1]

  • У місті Сент (Франція) ріс один з найстаріших дубів Європи, заввишки 20 м, з діаметром стовбура 9 м, з дуплом завширшки з невеличку кімнату — 4 м. У його тіні відпочивали легіони Цезаря.[1]

Цікаві факти[ред.ред. код]

    • 3 місце в номінації «Найстаріше дерево України» посів 1300-річний Дуб Чемпіон.
    • 2 місце в номінації Номінація «Меморіальне дерево України» посіли три 1000-річні Дуби Тараса Шевченка.
    • 3 місце в номінації Номінація «Меморіальне дерево України» посів 1000-річний Дуб Максима Залізняка.
    • 1 місце в номінації «Історичне дерево України» посів 700-річний Запорізький дуб.
    • 1 місце в номінації «Історичне дерево України» посів 1000-річний Юзефінський Дуб.
    • 1 місце в номінації «Естетично цінне дерево України» посів 900-річний Дуб Ґрюневальда.
    • 3 місце в номінації «Естетично цінне дерево України» посів 800-річний Монастирський Дуб.
  • Грибниці багатьох грибів пов'язані з коріннями дерев[1]. Грибні нитки проходять під шкірку коренів. При цьому виявляється, що коріння дерев з грибниці висмоктують воду з мінеральними речовинами, а грибниця з коріння — цукор[1]. Нитки гриба ніби замінюють корінню кореневі волоски. Дослідами встановлено, що такі дерева як дуб і бук, без грибів погано ростуть[1]. З'єднання гриба і кореня дерева носить назву «мікоризи».
  • У Карпатах знайдено викопні рештки 30 видів дуба; зараз в Карпатах їх є 8 видів[6].
  • Екологічні дитячі конструктори Ігротеко виробляють з деревини дуба.

Галерея[ред.ред. код]

Види[ред.ред. код]



Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. Івченко С. Зелений світ. — К.: Веселка, 1986. — С.41.
  3. Вишнівська Д. Екологічні традиції українців: озеленення могил
  4. а б Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О. Ф. Цеханська, Д. Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007–128с., іл. (сторінка: 21)
  5. Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.
  6. Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
  7. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерело[ред.ред. код]