Дубровиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дубровиця
Dombrv s.png Dubrovycya prapor.png
Герб Дубровиці Прапор Дубровиці
Дубровиця.jpg
Знак на в'їзді до Дубровиці
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Рівненська область
Район Дубровицький район
Рада Дубровицька міська рада
Код КОАТУУ 5621810100
Перша згадка 1005[1]
Колишня назва Домбровиця[2]
Статус міста з 1940[3] року
Населення 9424 (01.01.2019)[4]
 - повне 9424 (01.01.2019)[4]
Площа 8,88 км²[5]
Густота населення 1652,34[2] осіб/км²
Поштові індекси 34100—34108[2]
Телефонний код +380-3658[2]
Координати 51°34′ пн. ш. 26°34′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 158[джерело?] м
Водойма р. Горинь[2]
Міста-побратими Новогард (Польща)[6]
День міста 21 вересня[7]
Відстань
Найближча залізнична станція Дубровиця[2]
До станції 3[2] км
До обл./респ. центру
 - залізницею 112 км[2]
 - автошляхами 127 км[2]
До Києва
 - автошляхами 346[джерело?] км
Міська влада
Адреса 34100, Рівненська обл., Дубровицький р-н, м. Дубровиця, вул. Воробинська, 4[2]
Веб-сторінка Сайт міської ради
Міський голова Микульський Богдан Михайлович[8]

CMNS: Дубровиця на Вікісховищі

Карта
Дубровиця. Карта розташування: Україна
Дубровиця
Дубровиця
Дубровиця. Карта розташування: Рівненська область
Дубровиця
Дубровиця

Дубро́виця (від кінця XVI століття до 1944 року — Домбровиця[1][9]) — місто в Україні, центр Дубровицького району Рівненської області[2]. Населення становить 9424 особи (2019)[4]. Відоме з 1005 року[1][10]. Статус міста з 1940 року[10][3][11].

Місто розташоване на річці Горинь (притока Прип'яті)[11][12], за 3 км від залізничної станції Дубровиця на лінії Сарни — Лунинець[2][13], за 127 км на північ від Рівного[2]. Має автобусне сполучення з містами Мінськ, Пінськ (Білорусь), Рівне, Сарни та смт Зарічне (Україна)[9].

Дубровиця — найстаріше місто Рівненської області[14][15], один з центрів Турово-Пінського князівства[12][16], згодом столиця удільного Дубровицького князівства[1][9][12], а пізніше — вотчина князів Гольшанських[1][9] на історичному на Волинському Поліссі[12]. Належить до історичних населених місць України[17][18].

Зміст

Назва[ред. | ред. код]

Є декілька версій походження нинішньої назви міста Дубровиця:

  1. від давньорус. дѹброва — «ліс, гай»[19];
  2. від слова діброва, дуброва — «дубовий ліс»[19][20][21][22];
  3. від лит. dumblas, лат. dumbas — «болото», dumbrava — «грузька місцевість»[19];
  4. від апелятива дубровиця — «невеликий дубовий гай»[9][19]. Цю етимологію вважають найприйнятнішою[19].

Реконструйована давньоруська назва Дубровиці — Дꙋбровицѧ, зі згадки в Іпатіївському літописі «Дубровицьскыи [князь]»[23]. Від кінця XVI століття набула поширення польська назва міста — Домбровиця[9][24] (пол. Dąbrowica[25]). У давніх актах місто також згадується як Добровица та Дубравица[26]. 1944 року місто перейменовано на Дубровицю[9].

Назва міста іноземними мовами:

  • польською — Dąbrowica[25], інколи Dubrowica[25];
  • на їдиші — דאמבראװיצע[27];
  • на івриті — דומברוביץ[28];
  • російською — Дубровица[29].

Географія[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Дубровиця розташована на Волинському Поліссі над річкою Горинь[12][10] (притока Прип'яті, басейн Дніпра[10]), на її лівобережних надзаплавних терасах[30]. Одноберегове поселення як щодо головної водойми, так і за гідрографічною мережею в цілому[31]. Стосовно гідрографічного чинника на всіх етапах еволюції поселення залишалося компактним, не розчленованим водними об'єктами[32]. Площа міста — 8,88 км²[5]. За площею Дубровиця є найменшим містом Рівненської області[15].

Відстань залізницею до Рівного — 112 км[2], фізична відстань до Києва — 282 км[33]. Через Дубровицю проходить кілька автошляхів: національний Н25[джерело?], регіональний Р76, територіальні Т 1809 та Т 1810[34]. Місто лежить при залізничній лінії Сарни — Лунинець[35], за 3 км від залізничної станції Дубровиця і за 25 км від кордону з Білоруссю[9].

Сусідні населені пункти[33]:

Rose des vents Ясинець
Селець
Колки Rose des vents
N Порубка
W    Дубровиця    E
S
Берестя Бережки

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат у Дубровиці вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена)[36]. Опадів 620 мм на рік[10]. Опадів протягом року багато, навіть у найпосушливіший місяць[36]. Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 29 мм[36]. Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 89 мм[36]. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм[36]. Пересічна температура січня -5 °C, липня +18°C[10]. Річна амплітуда температур становить 24,2 °C[36].

Клімат Дубровиці
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2,6 −1,4 3,4 12,3 19,2 22,9 23,9 23,1 18,2 11,8 4,8 −0,1 11,3
Середня температура, °C −5,6 −4,6 −0,3 7,4 13,7 17,5 18,6 17,6 13,2 7,7 2,3 −2,6 7,1
Середній мінімум, °C −8,5 −7,7 −3,9 2,6 8,2 12,1 13,3 12,2 8,3 3,7 −0,2 −5,1 2,9
Норма опадів, мм 36 30 29 42 57 89 81 64 57 45 41 42 613
Джерело: Climate-Data.org

Пам'ятки природи[ред. | ред. код]

  • Поліська діброва — державне заповідне лісове урочище місцевого значення площею 26 га, розташоване в Дубровицькому лісництві[37].

Історія[ред. | ред. код]

Періодизація[ред. | ред. код]

Українські історики Леся та Микола Алексієвець виділяють 6 періодів в історії Дубровиці[38]:

  1. Князівський (1005 — кінець XIV століття);
  2. Литовсько-польський (кінець XIV — кінець XVIII століття);
  3. Місто у складі Російської імперії (кінець XVIII століття — до 1920 року);
  4. Місто у складі Польщі (1920—1939 роки);
  5. Місто у складі УРСР (1939 — кінець 1980-х років);
  6. Місто у добу незалежності України (з 1991).

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

У місті та його околицях часто траплялися знахідки з доби неоліту та раннього середньовіччя, а також римські монети[39]. В околицях, на полях і в лісах розташовані курганні могили та окремі кургани[39].

На території Дубровиці, 500 метрів на схід від колишньої бавовнопрядильної фабрики, розташоване поселення бронзової доби (ІІІ-ІІ тисячоліття до н. е.) площею 0,2 га[40]. Також у місті, за вулицею Набережною, знаходиться давньоруське городище (ХІ-ХІІІ століття), площа 2,0 га[40]. Автор-дослідник — Антонович В. Б. (1893 рік), охоронний № 274[40].

У центральній частині міста розташовувалося насипане городище XI—XIV століть, 6,5 сажнів висотою й околом 30 сажнів[41][42]. Городище було зруйноване під час будівництва виробничих майстерень РТС у 50-х роках XX століття[42]. Археологічні розвідки в Дубровиці проводили Ю. Кухаренко у 1954, П. Раппопорт у 1961, П. Лисенко у 1962, І. Свєшніков у 1963, Б. Прищепа у 1988 і 1992 роках[42].

Заснування[ред. | ред. код]

До заснування Київської Русі на території, де нині розташована Дубровиця, проходила межа трьох слов'янських племен: дулібів, деревлян і дреговичів[38]. Місто ймовірно засноване дреговичами, яких згодом витіснили за Прип'ять деревляни[38]. На думку кандидатки архітектури Ірини Потапчук сприятливі природно-ландшафтні особливості стали одним з факторів вибору місця для заснування Дубровиці[30]. На лівому березі над самою Гориню, у місці, де русло річки робило невеликий вигин, утворюючи пологий незначний мис, був заснований замок, що став початковим містобудівним осередком Дубровиці[30]. Лівобережна частина була переважно рівнинною, тоді як правобережна майже цілком заболоченою[43]. Заболоченим також був острів, утворений біля цього місця двома рукавами річки[43].

Князівський період[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка про місто датується 1005 роком[1], коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові[44]. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця[44]. Цей історичний факт трапляється у книзі «Творение святого отца нашего Кирилла, епископа Туровского», виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році[44]:

« ...третіє богомоліє єпископи постави(хъ) въ Турове въ льто 6513 (1005) и придахъ къ ней городивъ погостиъ въ послушаніє и священіє и благословеніє держати себъ туровской епископіи: Пинскъ, Новгородъ, Городенъ, Берестье, Волковиъкъ, Здитовъ, Неблестепенъ, Дубровица, Виъсочко, Случескъ, Колисъ, Ляховъ, Городокъ, Смиъдань, и поставихъ перваго єпископа Ѳьому, нин придахъ села, виноградиъ, зъмли бортних, волости сов семи придатни... святому Спасу й святъй Богородицъ[45][44] »

У наступній літописній згадці про місто, Іпатіївському літописі, йдеться про події 1184 року, у якому дубровицький князь Гліб Юрійович взяв участь у переможному поході князя Святослава Всеволодовича на половців[46][47][26]. З контексту літописної звістки випливає, що Дубровиця була стольним градом невеликого удільного князівства[48]. До середини XII століття місто входило до складу Турівського князівства[1][49]. А від 2-ї половини XII століття Дубровиця стала столицею удільного Дубровицького князівства[1][49]. На початку XIII століття Дубровицьке князівство потрапило в залежність від галицько-волинських князів[46][49]. Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя[ком. 1], Олександра, який у 1223 році разом із тисячами русичів загинув у бою на річці Калці[24][47][26]. Під час монгольської навали на Русь XIII століття Дубровиця була зруйнована[24].

Литовсько-польський період[ред. | ред. код]

У складі Великого князівства Литовського[ред. | ред. код]

Герб роду Гольшанських

У 1321 році Дубровиця у складі Волинської землі ввійшла до складу Великого князівства Литовського[47][26], ймовірно за правління в останньому Гедиміна[50]. Дубровиця серед інших земель у басейні Горині та Стира стали державними (відійшли «къ Коронъ»)[50]. З першої половини ХІV століття місто починає віддаватися для управління тіунамвъ дєржаніе»)[50]. Протягом всього XIV століття Дубровиця залишалась містечком і маєтністю Великих князів литовських, за яким наглядали великокняжі посадники[50].

Становище змінюється з приходом до влади у Великому князівстві Литовському Вітовта[50] — Дубровиця стає коронною волостю, якою від імені господаря управляють намісники[51][40]. Згодом Дубровицька волость була подарована литовським князям Гольшанським[51][40], родичам великого князя литовського Вітовта[24][51], який передає містечко у володіння (а не ставить намісником) князю Івану (Міндовгу) Ольгимунтовичу Гольшанському[51]. Найімовірніше, Дубровиця надана в уділ Гольшанським десь між 1398—1401 роками[51]. Таким чином статус міста змінюється з державного на приватновласницький[51]. У другій половині XV століття рід Гольшанських розділився на дві гілки, представники однієї з яких володіли Дубровицею, за що стали називатися Гольшанськими на Дубровиці, або Дубровицькими[ком. 2][52].

З 1556 року Дубровиця адміністративно перебуває в складі Пінського повіту Берестейського воєводства Великого князівства Литовського[40]. За іншими даними значиться як місто Волинського воєводства з приватновласницьким статусом[53]. Відомо, що в часи входження міста до складу Великого князівства Литовського у ньому була наявна митниця[54]. Згідно з письмовими джерелами, у 1540-ві роки після митної реформи королеви Бони митники Олехно та Іван Борзобагаті, що орендували луцьку та володимирську комори, мали встановити своїх слуг «для сторожи мыт» у Дубровиці та низці інших приватних міст, де раніше були митниці[55].

На момент підписання Люблінської унії (1569) Дубровиця була великим, гарно збудованим містечком з розвинутими ремеслом та торгівлею[24]. Гольшанські побудували на місці дерев'яного замку кам'яний з оборонними вежами та кам'яними мурами[30]. У містечко можна було потрапити лише через розташовані в дерев'яному оборонному заборі ворота (через «браму новую, у паркане которая»)[56]. Наприкінці XVI століття замок все ще існував[57][30], проте вже у другій половині — наприкінці XIX століття від замку лишилися лише великі оборонні вали, що в минулому оточували місто[58][35][59][57]. Для містечка помітну роль відігравала торгівля. Зокрема в місті проводилися щотижневі торги[60]. Є свідчення, що через Дубровицю їздили купці з Молдови в Москву, які торгували дорогоцінним камінням, перлами, металевими виробами, упряжжю та іншими товарами[61]. У самому ж містечку поряд з іншими товарами продавалися воли[62]. Дубровиця серед інших руських міст зображена на ранніх картах України, зокрема на мапі 1507—1508 років Бернарда Ваповського[63] та карті Європи 1554 року Герарда Меркатора[51].

У складі Речі Посполитої[ред. | ред. код]

Дубровиця (Dubrovi...) на карті Європи Герарда Меркатора, 1554 рік[51]
Дубровиця (Dubrowicza) на карті Poloniae Finitimarumque locorum descriptio Auctore Wencelslao Godreccio, 1580 рік

Після Люблінської унії 1569 року потрапляє під владу Польщі[9][24][64][65][66], все ще залишаючись у межах Берестейського воєводства[24]. Польською владою починають здійснюватися спроби окатоличення та ополячення місцевого населення[24][64], а саме містечко починає називатися Домбровицею[24]. У XVI столітті в Дубровиці зведено костел[49].

1571 року, одружившись з дубровицькою княгинею Марією Юріївною Гольшанською, як посаг містечко ненадовго отримав Андрій Курбський[24][49][67]. Тоді у Дубровиці та Болотениках княгиня мала табун з 500 коней[68][69]. Однак шлюб був нетривалим, тому місто після розлучення повертається до княгині[35]. 6 жовтня 1585 року відбувся роздільний запис Марії Юріївни Гольшанської дубровицьких маєтностей на її сина Андрія Монтолта і дочку Варвару Козинську, який вона зробила після розірвання свого третього шлюбу з Андрієм Курбським[70][40]. За ним Дубровиця із замком дісталися Варварі, що була заміжньою за Андрієм Фірлеєм, каштеляном малогоським[70][71][40], а навколишні землі — сину від першого шлюбу Андрію[40]. Княгиня Марія померла у 1586 році[40]. Містечко стає володінням роду Фірлеїв, а від них — роду Сапігів[35][72][73], ймовірно через шлюбні зв'язки[72][73].

У грудні 1653 року кримські татари руйнують Дубровицю та навколишні села[40]. З 1657 року по 1659 рік дубровицькі землі були віднесені до Пінсько-Турівського полку Гетьманщини[40]. Полк очолював полковник Пінський і Турівський Костянтин Виговський[40].

Наприкінці XVII століття в Дубровиці відкрите училище (школа) католицького чернечого ордену піарів[73]. У 1695 році в місті споруджено колегіум піарів[1][24][49] (закритий 1831 року[25]). Також для ордену піарів у 1684 році був споруджений дерев'яний католицький храм Іоанна Хрестителя[74], який у 1709 році спалили шведи, що поверталися після Полтавської битви[75]. У 1695—1742 роках вже мурований римо-католицький костел був відновлений і став слугувати монастирем піарам[75]. У XVII—XIX століттях при Дубровицькому монастирі піарів функціонував шкільний ботанічний сад, основою колекції якого був список рослин із 119 видів, що зростали в оранжереї, та 53 видів, які зростали в теплицях Дубровицького монастиря[76].

1701 року литовські війська спустошили міста Сапіг, Дубровицю та Гайсин, за те, що Лев Іванович Сапіга, обіймаючи посаду гетьмана литовського, не погоджувався на обрання саксонського князя Августа королем Речі Посполитої[72][73].

Власником Дубровиці на початку XVIII століття був поміщик Бжестовський[40]. Бжестовська Розалія була дружиною Контантина Людовика фон-дем-Вроель Плятера[pl], писаря великого литовського (1746—1754), маршалка Великого Трибуналу Литовського, воєводи мстиславського (1754), посла Великого князівства Литовського у Російській імперії[40]. Їхній син Антоній Плятер пізніше став володарем дубровицьких володінь[40]. Відтак з XVIII століття місцевість потрапила у володіння графів Плятерів[9][49].

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

З 1793 року внаслідок другого поділу Польщі перебувало у складі Російської імперії[77][65][66]. 5 липня 1795 року Дубровицю віднесено до категорії містечок[24]. Вона стала центром Домбровицького (Дубровицького) округу Волинського намісництва, а з 1797 року входила до Домбровицької волості Рівненського повіту Волинської губернії[24].

У 1778—1784 роках була прокладена дорога від Пінська до Дубровиці, по-народному «Литовка»[11]. Напередодні та під час Французько-російської війни 1812 року нею пройшли російські гусарські ескадрони[11]. У час війни в Дубровиці були розквартировані гусарські та уланські полки російської армії[11]. В одному з них, Литовському[ru], служила жінка-офіцер Надія Дурова[11]. У своїх автобіографічних записках «Кавалерист-дівиця. Пригоди в Росії» Дурова присвячує Дубровиці багато сторінок[11]. Наприкінці XVIII століття Плятери у розташованій поблизу міста місцевості Воробино, де до цього був Воробинський фільварок, будують палац[78].

Від початку XIX століття в околицях почали розробляти поклади бурштину[1]. У містечку з 1809 року працювала графська суконна мануфактура, яку обслуговували 12 робітників-кріпаків[79], а у 1816 році їх було вже 86[24][80]. Протягом року виробляли 4136 аршанів сукна[81][80]. Після поразки польського Листопадового повстання 1830—1831 років царською владою у 1832 році ліквідовані монастир, школа ордену піарів і оранжерея, а костел змінено на парафіяльний[75][76].

Наполеон Орда. «Двір Плятера», 1870 рік

1877 року в Дубровиці відкрили однокласне училище, яке 1900 року реорганізоване на двокласне[82][11]. У 1884 році в місті працювали смоляний, горілчаний та цегляний заводи, що належали графу Плятеру[40]. У 1887 році в Дубровиці налічувалося 733 будинки та 5509 жителів, дві церкви (з них одна мурована), католицький костел, синагога, і два молитовні будинки[35][83] (єврейські), однокласна школа, вітряк, столярня, ґуральня, цегельня[35]. За переписом 1911 року в Дубровиці було 5650 жителів, волосне правління, міщанська управа, акцизний дозір, слідчий суд, земська поштова станція, пошта і телеграф, двокласна школа, земська лікарня, ветеринарна клініка, аптека, 2 аптечні склади, 102 крамниці, 4 готелі, 2 кредитові товариства, 1 ресторан і 28 щорічних ярмарків[84].

На початок XX століття населення містечка становило 4475 осіб[85]. Діяли православна церква, синагога, школа, цегляний і інші заводи[85]. Дубровиця залишалася волосним центром[82][11]. Тут розміщувалися волосне управління, міщанська управа, призовний пункт, діяли трактир, шинок, заїжджі двори, дрібні крамниці[82][11]. У містечку було засновано прокатну станцію сільськогосподарських машин та кредитне товариство[82][11]. Працювала лісопильня, відбувався сплав лісу річкою Горинь[86]. Містечко постачало ліс, вугілля, ягоди[86]. В околицях знаходили поклади бурштину[86].

Восени 1905 року в місті відбулися демонстрації проти політики уряду Російської імперії, для придушення яких через неспроможність місцевої поліції були залучені кінні частини із Сарн[82]. З початком Першої світової війни в Дубровиці розміщувався штаб Третьої, а потім Особливої армій[82].

Революційний період 1917—1920 років[ред. | ред. код]

Палац Плятерів, початок XX століття

Наприкінці серпня 1917 року внаслідок перевиборів до місцевої Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів керівником ради було обрано більшовика, а вже 10 вересня ця рада ухвалює рішення про монополізацію влади, націоналізацію поміщицької землі та її розподіл між селянами[82]. Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент[87][11]. З цього приводу графиня звернулась до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою щодо захисту від дій більшовиків[88][11].

У грудні 1917 року військовий загін Центральної Ради витісняє більшовиків з Дубровиці, але вже 1 січня 1918 року червоноармійський загін Василя Кіквідзе займає містечко[88][11]. У другій половині лютого 1918 року Дубровицю зайняли австро-німецькі війська[88][11]. Графи повертаються до свого маєтку, для охорони якого влада Української Держави виділяє загін гайдамаків[88].

Влітку 1918 року більшовики почали підготовку збройного повстання, яке відбувається у листопаді того ж року[89][11]. Посприяли його успішному втіленню виступи солдат дубровицького гарнізону німецької окупаційної армії, спричинені революцією в Німеччині, а також встановлення домовленості щодо нейтралітету між комуністами та німецькими частинами[89]. Під час цього збройного виступу був учинений погром маєтку графів Плятерів[90].

Протягом 1919—1920 років у Дубровиці кілька разів змінювалася влада[91][11]. 5 лютого 1919 року після кількох переходів міста з рук у руки радянські частини остаточно вибивають з населеного пункту українські війська[92]. У другій половині березня 1919 року містечко зайняли польські війська, на зміну яким улітку 1919 року прийшла Червона армія[93][11]. Однак радянська влада тоді проіснувала недовго — у серпні цього ж року війська Червоної Армії залишили Дубровицю, а знову повернулись до неї 10 липня 1920 року[93][11]. Проте у вересні 1920 року Дубровицею знову заволоділи польські війська[93][11].

У складі Польщі[ред. | ред. код]

З 1920 до 1939 року Дубровиця перебувала у складі Польщі[77][93]. Місто входило до Сарненського повіту Поліського, а з 1931 року — Волинського воєводства[9][93]. 1 жовтня 1933 року було збільшено територію міста за рахунок села Дубровиця та 267,81 га незабудованої території, вилучених з Дубровицької гміни та приєднаних до міста[94]. Станом на 4 січня 1936 року Дубровицька гміна складалася з 23 громад[11].

У міжвоєнний період у містечку працювали початкова школа з польською мовою викладання та дрібні кустарні підприємства — суконна фабрика, тартак, цегельня, олійниця, млин, гарбарня[93]. У 1930-ті роках була заснована перша міська футбольна команда «Юнак», проходили сільськогосподарські виставки[95]. З 1923 року діяло комуністичне підпілля, яке до 1932 року входило до КПЗБ, а після — до КПЗУ[93]. Польська влада здійснила низку арештів комуністів, одне з яких відбулося 1928 року, коли було арештовано 14 членів цієї нелегальної структури[93].

У складі УРСР[ред. | ред. код]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

17 вересня 1939 року, відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа, Дубровиця в складі західноукраїнських земель переходить до СРСР[93]. Від 1940 — місто, адміністративний центр Дубровицького району Ровенської (нині Рівненської) області УРСР[9]. На зміну польському пануванню приходить колективізація, внаслідок якої націоналізовано і розподілено землю[90]. У місті відкриті машинно-тракторна станція, кінотеатр, клуб і районна лікарня[96]. 1940 року відкрито першу середню школу з українською мовою навчання[97]. Водночас почалися масові репресії з боку радянської влади[9][90].

Відклав радянізацію Дубровиччини напад Німеччини на СРСР[97]. 1 липня 1941 року німецькі війська зайняли Дубровицю[97][65]. 1 вересня 1941 року німці підпорядкували місто новоутвореному Сарненському ґебіту Генеральної округи Волинь-Поділля Райхскомісаріату Україна[98]. Військовий гарнізон, розміщений у місті, налічував 600 солдатів і офіцерів[99]. Комендантом районної поліції був Кирило Сиголенко (справжнє ім'я Хаїм Сигал)[100].

Під час німецької окупації в місті діяли підпільні групи Організації українських націоналістів та Української повстанської армії[101], радянських партизанів[97], а також група єврейського опору[102]. Учасники українського націоналістичного та радянського підпілля ворогували між собою та за можливості здійснювали напади на членів протилежної сторони[97].

У липні 1941 року після прийняття Акту проголошення Української Держави (30 червня) в Дубровиці, як і в низці сусідніх міст, за ініціативи місцевого керівництва ОУН(б) відбулося проголошення державності України[103][104]. Дубровиця перебувала у сфері активності об'єднання ВО-1 «Заграва» структурної одиниці УПА-Північ[101]. Духовні потреби УПА «Поліська Січ» у 1941 році забезпечував Дубровицький священник отець Михайло Семенюк[105], який для цього неодноразово відвідував «Олевську республіку»[106]. У 1943 році, після початку відкритої збройної боротьби українських сил проти німецької окупаційної влади, Дубровиця серед деяких інших населених пунктів Волині на нетривалий час опинилася під контролем УПА[107]. Підпілля ОУН та УПА діяло до середини 1950-х років[9].

Радянська підпільна організація створена у серпні 1941 року О. О. Криньком, який попередньо у липні з підпорядкованою йому групою був десантований на окуповану територію[97]. Наприкінці 1942 року створений партизанський загін імені Т. Г. Шевченка, який очолив радянський сержант Ф. Г. Маслюк[97]. Значною мірою загін складався з радянських військовиків, які потрапили в оточення[97]. Спільними діями більшовицькі підпільники та партизани стали відповідальними за спалення фільварку, виведення з ладу маслозаводу та Воробинського спиртового заводу, влітку 1943 року підірвали залізничний міст на лінії Сарни — Лунинець та здійснили низку інших диверсій[97]. 16 травня 1943 року партизанське з'єднання під командуванням І. Федорова розгромило гарнізон, що перебував у Дубровиці[108].

У ніч на 10 січня 1944 року Дубровиця була звільнена від німецьких військ 397-ю стрілецькою дивізією 1-го Українського фронту і партизанським з'єднанням під командуванням Василя Бегми[97]. Після зайняття міста радянська влада провела мобілізацію місцевого населення[99].

Повоєнний період[ред. | ред. код]

Після закінчення війни почалася розбудова міста[90]. Згодом почали працювати промислова артіль, ліспромгосп, хімлісгосп[90], бібліотека[109]. Методом народної будови зведено 412-метровий дерев'яний міст через річку Горинь, який був одним з найбільших дерев'яних мостів України[90]. 1944 року відновила роботу Дубровицька МТС[109]. У 1944—1946 роках запрацювали хімлісгосп, ліспромгосп, лісгосп, почалася відбудова житлових будинків[109]. Наприкінці 1944 року місто налічувало 881 двір, у 1945 році — 1027 дворів[109]. З 1945 року почали діяти промкомбінат з виготовлення цегли, розпилення й оброблення лісу та артіль інвалідів[109].

Дубровиця. Річкова пристань. 1975 рік.

Протягом 1950-х років запрацювали місцева електростанція, райхарчкомбінат, утворено лісгоспзаг[109]. У 1952 році в місті працювали середня та семирічна школи, дім культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, електромлин, підприємства промислової корпорації[110]. 1952 року в центрі міста закладено парк, 1965 року на базі автоколони Сарненського автопарку організоване автопідприємство, 1967 року запрацював льонозавод, 1969 року в місті створено пересувну механізовану колону тресту «Поліссяводбуд», що займався осушуванням заболоченої місцевості[109][11]. На місці колишнього графського парку облаштовано медичне містечко з поліклінікою, стаціонаром, лабораторіями та спеціалізованими кабінетами[111]. Зводяться новобудови Дубровицького «Міжколгоспбуду»[109][11]. У центрі міста побудовано поштово-телеграфний вузол, кінотеатр «Україна», універмаги «Ювілейний» та «Дитячий світ», книжковий, меблевий, взуттєвий магазини, гастроном тощо[111][11]. На березі річки працювали стадіон «Горинь», пристань, човнова станція[112][11]. 1983 року радянська влада з метою відвернути увагу суспільства від 50-х роковин Голодомору провела у багатьох населених пунктах України святкування «круглих дат», зокрема урочисте відзначення 800-ліття першої писемної згадки (посилаючи на свідчення 1183 року в Іпатіївському літописі) пройшло й в Дубровиці[44].

1986 року відбувається Чорнобильська катастрофа, наслідки якої стали загрожувати здоров'ю місцевих жителів[90]. У 1988 році у місті була створена група «Екологія», яка добивалася проведення досліджень на забруднення радіацією і надання населенню захисту та відповідних пільг[90]. Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР у Дубровиці реєструвалися одиничні проби, що перевищують тимчасово допустимі рівні вмісту радіоактивних речовин в молоці корів особистих підсобних господарств, місто занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога[113]. Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, Дубровиця належала до зони гарантованого добровільного відселення[ком. 3][116]. Мінімальне значення потужності експозиційної дози гамма-випромінювання за 1992—1994 роки в Дубровиці становило 19 мкР/год, максимальне — 26 мкР/год[117]. На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 3,01 Кі/км² (137Cs + 134Cs[ru]), молока — 5,59 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 0,89 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 176 мбер, з якої зовнішнього — 27 мбер, загальна від радіонуклідів — 149 мбер (Cs — 138 мбер)[118].

Період незалежності України[ред. | ред. код]

У 1990-ті роки в місті діяли льонопереробний завод, бавовнопрядильна фабрика, музей Дубровицького збройного повстання 1918—1919 років[29]. У травні 1995 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову щодо приватизації дубровицьких АТП-15642[119] та льонозаводу[120], а в липні того ж року прийняв ще одну постанову щодо приватизації іншої низки підприємств міста: виробничого об'єднання по обслуговуванню сільського господарства, відгодівельного пункту та «Дуботекс»[121]. 21 вересня 2005 року Дубровиця на державному рівні відсвяткувала ювілей 1000-ліття[122][123]. У листопаді 2005 року відбулася газифікація міста[124].

29 липня 2015 року у Дубровиці відбувалися масові зіткнення між добувачами бурштину та представниками правоохоронних органів[125][126][127][128]. Перед цими сутичками, цього ж дня у селі Крупове Дубровицького району місцеві жителі напали на правоохоронців, які обслідували місця незаконного видобутку бурштину, і завдали їм тілесних ушкоджень[127][128]. О 18:30 на спецлінію «102» повідомили, що близько 200—300 добувачів бурштину заблокували Дубровицький районний військовий комісаріат, перекрили проїзну частину поблизу райдержадміністрації у центрі Дубровиці[127][128]. Відбулася перестрілка з травматичної зброї[126][127][128]. Внаслідок інциденту двоє осіб постраждало, десятьох затримали правоохоронці[125][126][127]. Пізніше натовп підійшов до районного відділку міліції, вимагаючи звільнити затриманих[127][128]. Опівночі натовп розійшовся[127][128].

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1860[25] 3743
1887[35] 5509 +47.2%
1897[129] 6007 +9.0%
1911[35] 5650 −5.9%
1931[12] 7000 +23.9%
1937[130] 7500 +7.1%
1959 6028 −19.6%
1970 7314 +21.3%
1979 8381 +14.6%
1988[10] 11 500 +37.2%
1989 10 856 −5.6%
1991[29] 10 700 −1.4%
1992 10 700 +0.0%
1993[118] 11 100 +3.7%
1998 10 800 −2.7%
2001 9644 −10.7%
2003 9582 −0.6%
2004 9561 −0.2%
2005 9510 −0.5%
2006 9428 −0.9%
2007 9346 −0.9%
2008 9336 −0.1%
2009 9324 −0.1%
2010 9383 +0.6%
2011 9430 +0.5%
2012 9424 −0.1%
2013 9414 −0.1%
2014 9459 +0.5%
2015 9499 +0.4%
2016 9504 +0.1%
2017 9510 +0.1%
2018 9446 −0.7%
2019 9424 −0.2%
Динаміка населення[131]

Станом на 1 січня 2019 року, населення Дубровиці становить 9424 особи[4]. Густота населення — 1652,34 особи/км²[2].

У 1860 році в Дубровиці проживало 3743 особи[25][82], з них — 1709 християн і 2034 юдеї[25]. На почату XX століття в містечку мешкало 5650 осіб[9][82]. 1931 року населення міста становило близько 7000 осіб[12].

За переписом населення 1959 року в Дубровиці проживало 6028 мешканців (2767 чоловіків, 3261 жінка)[132]. Населення міста в 1989 році становило 10856 мешканців (5101 чоловік, 5755 жінок)[133]. На кінець 1993 року в Дубровиці мешкало 11100 жителів, з них 3660 — дітей[118].

За переписом населення 2001 року в Дубровиці проживало 9644 особи[131] (складає 88,8 % від кількості населення 1989[9]).

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[134]:

Мова Відсоток
українська 97,69 %
російська 1,80 %
білоруська 0,44 %
польська 0,02 %

Вікова і статева структура[ред. | ред. код]

Структура жителів Дубровиці за віком і статтю (станом на 2011 рік)[135]:

Статевий склад серед основних вікових груп
Вік Чоловіків Жінок
0-17 1134 1077
18-39 1615 1552
40-59 1304 1557
>65 388 821
Разом 4441 5007

Соціально-економічні показники[ред. | ред. код]

Працездатність (станом на 2011 рік)[136]
Працездатне населення Непрацездатне населення Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 9448
ос. % ос. % ос. ос. % ос. % ос.
2388 40 3582 60 5970 1878 54 1600 46 3478
Зайнятість (станом на 2011 рік)[137]
Зайняті Безробітні Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 9448
ос. % ос. % ос. ос. % ос. % ос.
1149 40 1723 60 2872 1797 58 1301 42 3098
Контингент органів соціального захисту (станом на 2011 рік)[138]
Дорослі Діти Пенсіонери Інваліди Німецько-радянської війни Учасники бойових дій Інваліди всіх груп і категорій Люди, які обслуговуються служб. соц. допом. на дому Неповні сім'ї Діти з неповних сімей Багатодітні сім'ї Діти з багатодітних сімей Діти-інваліди Діти-сироти Одинокі багатодітні матері
6703 2686 2856 29 61 813 70 139 167 64 236 26 55 1

Єврейська громада[ред. | ред. код]

Євреї жили в Дубровиці з початку XVI століття[139]. У 1766 році в місті проживало 404 євреї, у 1847 році — 1910, у 1897 році — 2686 (47,7 % населення міста), у 1921 році — 2536, у 1931 році — 2739, у 1937 році — 3225 (43,4 % населення міста), у 1946 році — 9 євреїв[139][40]. Назва міста на їдиші — דאמבראװיצע[27], на івриті — דומברוביץ[28]. Більшість євреїв Дубровиці належали до карлін-столінських[en], тріскських[en] і березненських[he] хасидів[139]. Єврейська громада Дубровиці неодноразово зазнавала погромів (зокрема, у 1884, на початку 1919, 10 липня 1919)[139]. З 1900 року в містечку діяли політичні організації Бунду і сіоністів[139]. У 1865 році діяло 3 синагоги[139]. У 1910 році діяло 5 синагог, у тому числі 3 хасидських[139]. Проте в 1915 році відбулося насильне виселення євреїв у внутрішні губернії Російської імперії[139]. Часткове повернення дубровицьких євреїв до міста сталося в 1917[40]. Тоді було відкрито дві єврейських школи в містечку (одна з мовою викладання на івриті, друга — на їдиші), а також створений єврейський загін самооборони[139][40].

У березні 1942 року в Дубровиці німецькі нацисти створили єврейське гетто, в якому перебувало понад 4 тисячі осіб[139]. Шмуель Спектор, автор публікацій з історії Голокосту в Східній Європі, вказав, що 7,8 % від усього єврейського населення міста вдалось врятуватись[140]. У самому ж Дубровицькому гетто діяла підпільна група єврейського опору[102]. 25 серпня 1942 року майже всі євреї були вивезені в Сарни, де наступного дня їх розстріляли[139]. У вересні 1942 року було розстріляно ще близько 70 євреїв[139].

Політика[ред. | ред. код]

Органи влади[ред. | ред. код]

Місцеві органи влади представлені Дубровицькою міською радою[2]. Адміністративним центром міської ради є Дубровиця[141]. До міської ради входить 30 депутатів[141]. Міський голова — Микульський Богдан Михайлович[8].

У Дубровиці діє низка районних та міських осередків загальноукраїнських партій і громадських організацій. Серед громадських організацій — районна організація Всеукраїнської громадської організації «Захист дітей війни», районна організація ветеранів, міськрайонна громадська організація Братства вояків Української Повстанської Армії ім. Генерала-хорунжого Клима Савури, спілка ветеранів Афганістану, територіальна організація Українського Товариства Глухих (УТОГ) тощо[142].

Міські голови (з 2006 року)[ред. | ред. код]

Ім'я Основні відомості Початок терміну Кінець терміну
Адам Леонідович Кузьмич Міський голова, 1963 року народження, член Української народної партії 26 березня 2006 31 жовтня 2010
Адам Леонідович Кузьмич Міський голова, 1963 року народження, освіта вища, член Української народної партії 31 жовтня 2010 25 жовтня 2015
Богдан Михайлович Микульський[8] Міський голова, 1956 року народження, освіта вища, член політичної партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» 25 жовтня 2015

Примітка: таблиця складена за даними сайту Верховної Ради України[143] та ЦВК[144]

Всеукраїнські вибори[ред. | ред. код]

Дубровиця входить до виборчого округу № 155[145] та є його центром[146]. У місті розташовано 5 звичайних (постійних) і одна спеціальна виборча дільниця[145]. Станом на 1 січня 2011 року кількість виборців у Дубровиці становило 7542 особи[5]. Результати виборів[ком. 4]:

Символіка[ред. | ред. код]

30 липня 1997 року Дубровицька міська рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Дубровиці[162]. Автори проектів — Ю. Терлецький і А. Гречило[162].

Герб[ред. | ред. код]

Докладніше: Герб Дубровиці

Перший герб Дубровиці, яка тоді перебувала в складі Російської імперії, затверджений 22 січня 1796 року[163]. Вигляд герба: у горішній частині перетятого щита герб Новоград-Волинського; у долішній, по розташуванню міста при річці Горинь і по з'єднанню з нею ріки Случ — на лазуровому полі залізний якір, що символізує вигідне судноплавство по цим рікам[164][163].

Герб польського періоду, затверджений 1939 року[165]

Б. Кене у другій половині XIX століття розробив проект нового герба міста: на лазуровому полі — золотий якір[166]. У вільній частині — герб Волинської губернії[166]. Щит увінчаний червоною посадською короною з двома вежками та обрамований двома золотими колосками, оповитими Олександрівською стрічкою[166]. Затвердженим не був[166].

Перебуваючи в складі Польщі, Дубровиця отримала новий герб у 1939 році[165]. Герб був складений зі знаків колишніх власників Дубровиці Гольшанських і Плятерів: щит розтятий, у першому червоному полі золотий кентавр з луком, у другому золотому — три чорні балки, через які проходить червоний перев'яз[165].

За радянського періоду перед Дубровицьким міським виконавчим комітетом стояло питання створення нового міського герба, проте всі тогочасні проекти були штучно створені й не враховували законів геральдики[167].

Сучасний герб Дубровиці затверджений міською радою 30 липня 1997 року[168]. Автори проектів — Ю. Терлецький і А. Гречило[168]. Сучасний герб виглядає так: у синьому полі щита — золотий якір, у срібній главі — сім зелених дубових листків і два золоті жолуді з чорними шапочками; щит увінчує срібна міська корона[168]. У гербі використано елемент міського знака XVIII століття (якір), дубове листя та жолуді є номінальними символами й підкреслюють назву міста[168].

Прапор[ред. | ред. код]

Докладніше: Прапор Дубровиці

Сучасний прапор Дубровиці затверджений міською радою 30 липня 1997 року[162]. Автори проектів — Ю. Терлецький і А. Гречило[162]. Сучасний прапор виглядає так: квадратне полотнище, на синьому тлі якого жовтий якір, на білій верхній горизонтальній смузі (шириною в 3/10 сторони прапора) — сім зелених дубових листків і два жовті жолуді з коричневими шапочками[168].

Культура[ред. | ред. код]

Два храми Дубровиці внесено до державного реєстру пам'яток історії і культури України: костел Іоанна Хрестителя (1695—1702 років) та церква Різдва Богородиці (1861 рік)[169]. За радянського періоду обидві будівлі серйозно постраждали[170]. На початку 1990-х років храми були відреставровані[170]. Крім того, пам'яткою архітектури місцевого значення є Свято-Миколаївська церква (1872 рік)[169]. Пам'яткою архітектури є також городище XI—XIII століть[1].

У минулому неподалік Дубровиці розташовувався православний монастир святого Миколая, про який є письмова згадка 1580 року в акті поділу Марії Гольшанської[35][171]. Монастир не зберігся, проте згадка про нього залишилася у назві урочища «Миколаївський монастир»[35][171]. Іншою втраченою пам'яткою культури є палац Плятерів[35][172], який існував до XX століття та в якому була велика бібліотека й архів[35]. Палац Плятерів у Воробино зведений наприкінці XVIII століття, був прикрашений мармуровими колонами, барельєфами, скульптурами[78]. Довкола палацу був розкішний парк[172][78] зі штучними озерами[78]. У 1860 році фонд бібліотеки власник палацу подарував Варшавській публічній бібліотеці[35][173][174][78]. Також втраченими є сад поблизу колишнього палацу та замок, що припинив існувати до другої половини XIX століття[172].

У місті діють Дубровицький історико-етнографічний музей[9][175][176], центральна районна бібліотека та районна бібліотека для дітей[176], районний будинок культури[177], кінотеатр «Україна»[178][9]. Встановлено погруддя Тараса Шевченка[179][9], пам'ятники Анастасії Гольшанській[44][9], Юліанії Гольшанській[9], трудівникам міста[9], воїнам, які загинули під час Другої світової війни[9], загиблому радянському військовику О. П. Щанкіну[111], пам'ятний знак Героям Небесної сотні[180], меморіальна дошка загиблому українському воїну Федору Пляшку[181].

Дубровицький історико-етнографічний музей[ред. | ред. код]

Історико-етнографічний музей

У 1957 році в Дубровиці на громадських засадах створений історико-краєзнавчий музей[182]. У 1957—2005 роках діяв як «Музей збройного повстання 1917 року»[183]. Від 2005 — як «історико-краєзнавчий»[183]. З березня 2011 року рішенням сесії районної ради був затверджений статут «Дубровицького історико-етнографічного музею»[183]. Підпорядковується районному відділу культури[182]. Експозиція музею побудована за хронологічним принципом і розміщується в 4-х залах[182]. 5-й зал — виставковий[182]. Серед експонатів — мистецькі твори гончаря Є. Кулика, майстрині народної творчості Уляни Кот; фотоматеріали про графів Плятерів, копії сторінок Пересопницького Євангелія тощо[182].

Галерея[ред. | ред. код]

Релігія[ред. | ред. код]

У Дубровиці знаходяться громади декількох релігійних організацій: ПЦУ[9][184], УПЦ МП[9], РКЦ[9][184], ЄХБ[9][184][185], ХВЄ[186]. Список конфесійних громад станом на 2011 рік:

Назва громади Релігійна організація Дата реєстрації Орієнтовна кількість парафіян Тип ритуальної будівлі Джерела
Релігійна громада парафії Йоанна Хрестителя Луцької дієцезії Римсько-Католицької Церкви РКЦ 23 липня 1992 15 Костел [187]
Релігійна громада УПЦ КП Свято-Різдво-Богородичної церкви ПЦУ 25 вересня 1992 350 Церква [188]
Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Сарненської єпархії УПЦ УПЦ (МП) 25 вересня 2008 400 Церква [187]
Релігійна громада Свято-Іуліаніївської парафії Сарненської єпархії УПЦ УПЦ (МП) 6 жовтня 2000 10 Церква [189]
Релігійна громада ХВЄ ХВЄ 1 лютого 1993 130 Молитовний будинок [186]
Релігійна громада ЄХБ ЄХБ 7 лютого 1994 120 Молитовний будинок [190]
     — православні,      — католицькі,      — протестантські.

Костел Іоанна Хрестителя[ред. | ред. код]

Костел Іоанна Хрестителя
Свято-Миколаївська церква

Пам'ятка архітектури національного значення[169]. Підпорядковується Луцькій дієцезії Римсько-католицької церкви[191][192][187].

Перший храм споруджений з дерева для ордену піарів коштом Яна Дольського у 1684 році[74]. У 1709 році його спалили шведи, які поверталися після Полтавської битви[75]. У 1695—1742 роках за підтримки ректора польського Університету мистецтв Казимира Пнєвського відбудований у стилі рококо вже мурований римо-католицький костел вівтарем на схід — кляштор піарів[75]. У 1742 році костел консекрував єпископ Франциск Кобельський[191]. 1832 року монастир ліквідований царською владою, храм перейшов до дієцезійного духовенства[191]. За радянського періоду костел був закритий[191].

У 1990—1991 роках храм відремонтували, був намір створити у ньому будинок культури[191]. У листопаді 1992 року костел консекровано єпископом Маркіяном Трофим'яком[191]. Ще одну реставрацію було проведено в 1999 році за ініціативи Центру Польського Культурного Спадку за межами країни[74]. Богослужіння в храмі проводяться щонеділі[191].

Церква Різдва Пресвятої Богородиці[ред. | ред. код]

Пам'ятка архітектури національного значення[193][169]. Належить Православній церкві України[188]. Збудована в 1861 році на кошти дубровицького графа Ігнатія Де-Броель Плятера[194]. Трикупольний мурований храм у стилі пізнього бароко[195]. У радянський період у церкві був склад солі, були плани підірвати будівлю[44].

Свято-Миколаївська церква[ред. | ред. код]

Пам'ятка архітектури місцевого значення[169]. Підпорядковується Сарненській єпархії Української православної церкви (Московського патріархату)[187]. Збудована 1872 року на кошти парафіян[196][169]. Дерев'яна церква на кам'яному фундаменті, крита жерстю[196]. Біля церкви розташована дерев'яна дзвіниця[196].

Освіта[ред. | ред. код]

Дубровицький навчально-виховний комплекс «Ліцей школа I—II ступенів»

Перший навчальний заклад у місті був відкритий 1877 року (як однокласне училище)[82][197], який 1900 року реорганізований на двокласний заклад[82][11]. Сьогодні у місті діють три загальноосвітні школи, професійний ліцей[198][9], музична школа[9], дитячо-юнацька спортивна школа[9].

Загальноосвітні навчальні заклади:

Дошкільна освіта міста представлена дитячими садками. У Дубровиці їх налічується три: № 1 «Теремок», № 4 «Малятко», № 5 «Світлячок»[201].

З 1968 року діє професійно-технічне училище[111]. Офіційна сучасна назва — Професійний технічний навчальний заклад № 6 (Дубровицький професійний ліцей)[202].

Єдиним закладом вищої освіти міста є приватний Дубровицький локальний центр дистанційного навчання Дубенської філії Відкритого Міжнародного університету розвитку людини «Україна»[202].

Спорт[ред. | ред. код]

У місті розташовані стадіон «Горинь» (кількість місць — 500) і плавальний басейн[178].

Футбол[ред. | ред. код]

Футбольний клуб «Дубровиця»

У Дубровиці діє чотири футбольні клуби:

  • Місцевий футбольний клуб «Дубровиця», який виступає в Чемпіонаті Дубровицького району з футболу (I ліга). Досягнення: чемпіон Кубку «Пролісок-2016», багаторазовий призер Чемпіонату та Кубку Дубровицького району.
  • Районний футбольний клуб «Горинь»[203], який виступає в другій лізі Чемпіонату Рівненської області з футболу[204].
  • Футбольний клуб «Лісовод», який виступає в Чемпіонаті Дубровицького району з футболу (II ліга).
  • Футбольний клуб «Ветеран», який виступає в Першості Рівненської області з футболу серед ветеранів.

Футбольні клуби міста двічі ставали чемпіонами (1962, 1968), двічі срібними призерами (1967, 1970) та тричі займали треті місця (1969, 1989, 2004) у Чемпіонаті Рівненської області з футболу (перша ліга)[205][206]. Перша міська футбольна команда «Юнак» була заснована у 1930-ті роках[95].

Мотобол[ред. | ред. код]

Мотобольні клуби у Володимирці та Дубровиці з'явилися з ініціативи місцевого мотобольного ентузіаста Василя Коростеля[207]. Цей вид спорту був досить популярним у регіоні[207]. Володимирецька мотобольна команда «Полісся» і дубровицький «Маяк» зіграли 30 серпня 1964 року в Білорусі перший показовий матч, що закінчився з рахунком 2:0 на користь володимирчан[208]. Дубровицька мотобольна команда «Маяк» стала володарем золотих медалей чемпіонату УРСР 1967 року[112][11].

Промисловість[ред. | ред. код]

Місто має розвинений промисловий потенціал, розгалужену транспортну та соціальну інфраструктуру[209]. У Дубровиці діють такі підприємства:

Державні:

  • ДП «Дубровицьке лісове господарство»[210][211][9]. Промислове підприємство[211];
  • ВАТ «Дубровицький завод зварювальних матеріалів „Іскра“»[9];
  • ВАТ «Україна» (лісопильне виробництвово)[9];
  • КП «Теплосервіс»[212]. Промислове підприємство[212];
  • ДП Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Дубровицький держспецлісгосп»[213];
  • КП «Міськводоканал»[214];
  • КП «Будинкоуправління»[215].

Приватні:

  • ДочП «Ритм»[210][216]. Промислове підприємство[216];
  • ПАТ «Дубровицький завод „Металіст“»[216][9]. Промислове підприємство[216];
  • ТОВ «Дубровицький завод продтоварів»[217]. Промислове підприємство[217];
  • ТОВ «Дубровицька деревообробна компанія»[210][218]. Промислове підприємство[218];
  • ТОВ «Полісся-Продукт»[9];
  • ТОВ «Дубровицький комплекс „Віпос“»[219];
  • ТОВ «Дубровицямолоко»[219];
  • ТОВ «Дубробуд»[220];
  • ТОВ Агрофірма «Рекорд»[210];
  • Підприємство райспоживспілки «Дубровицьке районне заготівельно-виробниче об'єднання»[221]. Промислове підприємство[221];
  • Підприємство райспоживспілки «Дубровицьке об'єднання підприємств громадського харчування»[222];
  • Кооперативне підприємство «Дубровицьке гуртово-роздрібне підприємство» Рівненської обласної спілки споживчих товариств[223];
  • Колективне підприємство «Побутсервіс»[224];
  • Спільне підприємство Дубровицький кооперативний універмаг[225];
  • Дубровицька районна спілка споживчих товариств[226];
  • Дубровицьке комунальне підприємство «Ринок»[227];
  • Приватне підприємство «Астра-захід»[228];
  • Приватна фірма «Консоль»[229].

Інфраструктура[ред. | ред. код]

У Дубровиці розташовано 3 поштових відділення[230][231]. Передачу та постачання електроенергії для міста здійснює ПАТ «Рівнеобленерго»[232]. Діють центральна районна лікарня[9][233] і розташована неподалік від неї поліклініка, а також 6 аптек[202], стоматологічна поліклініка, дитяча консультація, станція швидкої медичної допомоги, санітарно-епідеміологічна станція, ветеринарна лікарня[9]. Місто має відділення чотирьох банків[9][234], готель[9], ринок[235] та 12 закладів громадського харчування[236]. Серед зон відпочинку — 2 парки («Молодіжний» і «Шевченківський») і 5 скверів («Центральний» та інші), 2 дитячі і 1 спортивний майданчики[237]. У місті розташовані 5 установ правоохоронних органів і дві військові частини[238].

Комунальні служби та підприємства міста:

  • КП «Будинкоуправління»[239];
  • КП «Ринок»[240][227];
  • КП «Міськводоканал»[241];
  • КП «Готель „Дружба“»[242];
  • КП «Міське бюро технічної інвентаризації»[243]
  • КП «Теплосервіс»[212].

Присутні залізнична станція та автовокзал[244], у минулому було авіаційне сполучення[46].

1991 року в місті було розпочате будівництво полігону для нагромадження побутових відходів, яке зрештою було припинене через брак коштів[245]. У 1994 році об'єм вивезених твердих побутових відходів комунальною службою міста становив 1,1 тис. м³, тодішня площа полігону — 1,9 га[245].

Станом на 1994 рік водозабір становив 2,10 тис. м³/добу з 8,0 тис. м³/добу затверджених запасів, споживання станом на 2000 рік — 30,7 тис. м³/добу[246].

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Радіомовлення[ред. | ред. код]

У січні 1998 року зареєстровано Дубровицьку районну студію телебачення[247]. Будівництво дубровицької телевежі завершено у вересні 2001 року[247]. Висота вежі — 110 м[247]. Станом на 2019 рік на території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 5 всеукраїнських та регіональних радіостанцій[247][248]:

Крім того, з 2004 року діє «Радіо Дубровиця», яке було засноване і фінансується Дубровицькою районною радою[249].

Друковані ЗМІ[ред. | ред. код]

Серед друкованих видань найпопулярнішими є «Дубровицький вісник», «Рівненська газета», «Вільне слово»[249].

«Дубровицький вісник» — районний громадсько-політичний тижневик, який друкується українською мовою в Дубровиці[250][249][251]. Заснований у жовтні 1993 районною радою, 1997 року до її співзасновників долучилася районна державна адміністрація[250]. Наклад становить 3,2-4 тис. примірників[250][249][251]. Основна тематика: соціальний захист, сільське господарство, спорт, промисловість[250]. Періодично друкують тематичні сторінки: «Паросток», «Бурштиновий край», «Гніздечко», «Селянська доля», «Людина і природа», «Калина», «Закон і право», тощо[250]. Головний редактор — Л. Родіна (від 1999)[249][250].

Персоналії[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Пов'язані з містом[ред. | ред. код]

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. У тексті літопису — Дубравський[26].
  2. Інколи в актах їх помилково називають Дубровськими[52].
  3. «Зона гарантованого добровільного відселення — територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.»[114][115]
  4. Вказані середні значення результатів лише звичайних (постійних) виборчих дільниць.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м ЕІУ, т. 2, 2004, с. 489
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т Облікова картка м. Дубровиця. Верховна Рада України. Процитовано 11 вересня 2019. 
  3. а б УРЕ, т. 3, 1979, с. 490
  4. а б в Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року. Киів: Державна служба статистики України. 2019. с. 61. с. 83. Архів оригіналу за 26 червня 2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  5. а б в Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 3
  6. а б Nawiązanie współpracy z Ukrainą. Офіційний сайт міста Новогард. 12.12.2012. Архів оригіналу за 10.02.2015. Процитовано 27 червня 2014.  (пол.)
  7. День міста Дубровиця – 1008 річниця. Дубровицька РДА. 24.09.2013. Архів оригіналу за 23.09.2015. Процитовано 19 березня 2015. 
  8. а б в Міський голова. Дубровицька міська рада. Архів оригіналу за 24 квітня 2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  9. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф Дубровиця // ЕСУ, т. 8, 2008
  10. а б в г д е ж ГЕУ, 1989, с. 373
  11. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав Дубровицький район. Дубровицька районна рада. Архів оригіналу за 10.02.2015. Процитовано 10 лютого 2015. 
  12. а б в г д е ж ЕУ-II, 1957, с. 602
  13. БСЭ, 1969—1978
  14. Туристичні маршрути Рівненщиною. Рівненська ОДА. 05.01.2011. Архів оригіналу за 12.08.2014. Процитовано 10 серпня 2014. 
  15. а б Віталій Голубєв (30.07.2013). ТОП-5 міст Рівненщини. ogo.ua. Архів оригіналу за 12.04.2015. Процитовано 10 серпня 2014. 
  16. УЗЕ, 1930, с. 1160-1161
  17. Про затвердження Списку історичних населених місць України, від 26.07.2001 № 878. Законодавство України. Архів оригіналу за 10.03.2018. Процитовано 12 серпня 2014. 
  18. Історико-культурна спадщина. Рівненська ОДА. 01.10.2012. Архів оригіналу за 06.10.2014. Процитовано 1 жовтня 2014. 
  19. а б в г д Янко, 1998, с. 129
  20. Кругляк, 1978, с. 47
  21. Коваль, 2001, с. 74
  22. Жучкевич, 1974, с. 112
  23. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі, 1985, с. 53
  24. а б в г д е ж и к л м н п р ІМіС УРСР, 1973, с. 260
  25. а б в г д е ж SgKP, 1880, с. 931
  26. а б в г д Тедорович, 1889, с. 596
  27. а б Dubrovitsa, Ukraine. JewishGen Locality Page. Архів оригіналу за 19.10.2014. Процитовано 8 грудня 2015.  (англ.)
  28. а б דומברוביץ DABROWICA. מרכז מורשת יהדות פולין. Архів оригіналу за 10.12.2015. Процитовано 8 грудня 2015.  (івр.)
  29. а б в БЭС, 2001
  30. а б в г д Потапчук, 2006, с. 198
  31. Потапчук, с. 159
  32. Потапчук, 2006, с. 202
  33. а б місто Дубровиця. Геопортал адміністративно-територіального устрою України. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 24 червня 2014. 
  34. Постанова Кабінету міністрів України від 30 січня 2019 р. № 55 «Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення». zakon.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 16 червня 2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  35. а б в г д е ж и к л м н п Стара Волинь і Волинське Полісся, 1984, с. 379
  36. а б в г д е Climate: Dubrovytsia. Climate-Data.org. Архів оригіналу за 10.02.2015. Процитовано 28 січня 2015.  (англ.)
  37. Коротун, 1996, с. 265
  38. а б в Алексієвець, 2015, с. 22
  39. а б Стара Волинь і Волинське Полісся, 1984, с. 380
  40. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Хроніка історичних подій і розвитку Дубровиччини. Дубровицька РДА. 10.01.2014. Архів оригіналу за 17.11.2015. Процитовано 8 листопада 2015. 
  41. Антонович, 1900, с. 46
  42. а б в Каталог археологічних пам'яток Дубровицького району. rivne.com.ua. Архів оригіналу за 08.12.2015. Процитовано 5 грудня 2015. 
  43. а б Потапчук, 2006, с. 200
  44. а б в г д е ж и Наталка Позняк-Хоменко (06.10.2005). Княжий град над річкою Горинь. Україна молода. Архів оригіналу за 5.02.2007. Процитовано 23 вересня 2018.  (Перевірено 23 вересня 2018)
  45. Алексієвець, 2015
  46. а б в ІМіС УРСР, 1973, с. 259
  47. а б в Стара Волинь і Волинське Полісся, 1984, с. 378
  48. Алексієвець, 2015, с. 23
  49. а б в г д е ж ЭВКЛ, 2005, с. 607
  50. а б в г д Алексієвець, 2015, с. 24
  51. а б в г д е ж и Алексієвець, 2015, с. 25
  52. а б Тедорович, 1889, с. 598
  53. Сас, 1989, с. 214
  54. Заяць, 2015, с. 78
  55. Жеребцова, 2013, с. 397
  56. Сас, 1989, с. 53
  57. а б Сендульський, 1882, с. 237
  58. Потапчук, 2006, с. 198-199
  59. Тедорович, 1889, с. 610
  60. Сас, 1989, с. 132
  61. Сас, 1989, с. 136
  62. Сас, 1989, с. 142
  63. Коротун, 1996, с. 9
  64. а б Алексієвець, 2015, с. 26
  65. а б в РЕІУ, т. 2, 1970, с. 98
  66. а б УРЕ, т. 3, 1979, с. 489
  67. Тедорович, 1889, с. 600-602
  68. Тедорович, 1889, с. 600
  69. Сендульський, 1882, с. 234
  70. а б Тедорович, 1889, с. 608-609
  71. Сендульський, 1882, с. 235
  72. а б в Тедорович, 1889, с. 609
  73. а б в г Сендульський, 1882, с. 236
  74. а б в Дубровицький костел Іоанна Хрестителя відзначив своє 270-річчя. Сайт «Наш край». Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 9 серпня 2014. 
  75. а б в г д Дубровицький костел — архітектурна пам'ятка Полісся. Неофіційний сайт міста Дубровиця. Архів оригіналу за 26.12.2018. Процитовано 9 серпня 2014. 
  76. а б Мельник, 2013, с. 85-103
  77. а б УСЕ, 4-те вид., 2006, с. 416
  78. а б в г д Алексієвець, 2015, с. 27
  79. Дерев'янкін, 1960, с. 104, 107
  80. а б Нестеренко, с. 246
  81. ІМіС УРСР, 1973, с. 260-261
  82. а б в г д е ж и к л м ІМіС УРСР, 1973, с. 261
  83. Сендульський, 1882, с. 237-241
  84. Стара Волинь і Волинське Полісся, 1984, с. 379-380
  85. а б ЭСБЕ, 1890—1907
  86. а б в Новый энциклопедический словарь, 1911—1916, с. 593
  87. ІМіС УРСР, 1973, с. 261-262
  88. а б в г ІМіС УРСР, 1973, с. 262
  89. а б ІМіС УРСР, 1973, с. 262-263
  90. а б в г д е ж и к Історія м. Дубровиця та Дубровицького району. Неофіційний сайт міста Дубровиця. Архів оригіналу за 27.12.2018. Процитовано 27 серпня 2014. 
  91. ІМіС УРСР, 1973, с. 263-264
  92. ІМіС УРСР, 1973, с. 263
  93. а б в г д е ж и к ІМіС УРСР, 1973, с. 264
  94. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 16 września 1933 r. o zmianie granic miasta Dąbrowicy w powiecie sarneńskim, województwie wołyńskiem.. Kancelaria Sejmu RP. Архів оригіналу за 8 листопадааа 2016.  (пол.)
  95. а б Дубровиця. Від княжої столиці до бурштинової. tyzhden.ua (uk). Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 11 вересня 2019. 
  96. ІМіС УРСР, 1973, с. 264-265
  97. а б в г д е ж и к л ІМіС УРСР, 1973, с. 265
  98. Kreisgebiet Sarny. Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874 – 1945 (нім.). Архів оригіналу за 04.03.2016. Процитовано 20 лютого 2015. 
  99. а б Алексієвець, 2015, с. 30
  100. Володимир В'ятрович (31.05.2012). Історія з грифом «Секретно». Комендант поліції Кирило Сиголенко. ТСН.ua. Архів оригіналу за 19.08.2014. Процитовано 27 серпня 2014. 
  101. а б Коротун, 1996, с. 13
  102. а б Электронная еврейская энциклопедия
  103. Брати по зброї. Як бандерівці та петлюрівці “Костопільську Січ” створювали. Історична правда. Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  104. Брати по зброї. Як бандерівці та петлюрівці «Костопільську Січ» створювали. Хроніки Любарта. 20 July 2017. Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2019. 
  105. Сергійчук, 2011, с. 416-423
  106. 70-чя Олевської Республіки та УПА “Поліська Січ”. Сайт «Поліська Січ». 10.10.2011. Архів оригіналу за 13.05.2012. Процитовано 10 лютого 2015. 
  107. Перший бій УПА проти “німецьких варварів” і подальша боротьба з нацистами. Історична правда. Процитовано 15 вересня 2019. 
  108. 16 травня 1943 (неділя). history.org.ua. Процитовано 15 вересня 2019. 
  109. а б в г д е ж и ІМіС УРСР, 1973, с. 266
  110. БСЭ, 2-е изд., 1952, с. 261
  111. а б в г ІМіС УРСР, 1973, с. 267
  112. а б ІМіС УРСР, 1973, с. 268
  113. Постанова від 14 грудня 1989 г. N 315 «Про додаткові заходи щодо посилення охорони здоров'я та поліпшення матеріального становища населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС». zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 11 вересня 2019. 
  114. Термін «Зона гарантованого добровільного відселення». zakon.rada.gov.ua. Процитовано 15 вересня 2019. 
  115. Коротун, 1996, с. 236
  116. Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи". zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 11 вересня 2019. 
  117. Коротун, 1996, с. 241
  118. а б в Коротун, 1996, с. 269
  119. Перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій приватизації у 1995 році. zakon5.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  120. Перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій приватизації у 1995 році. zakon5.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 27 грудня 2018. Процитовано 11 вересня 2019. 
  121. Про доповнення переліку об'єктів, що підлягають обов'язковій приватизації у 1995 році. zakon5.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  122. МОЛЕБНЕМ ЗА ЗДОРОВ'Я. Рівне Вечірнє. 22.9.2005. Архів оригіналу за 08.04.2014. Процитовано 7 квітня 2014. 
  123. Про підготовку та відзначення 1000-річчя заснування м. Дубровиці Рівненської області. Законодавство України. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 7 квітня 2014. 
  124. НАК «Нафтогаз України» газифікувала м. Дубровиця у Рівненській області. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. 31.10.2005. Архів оригіналу за 12.08.2014. Процитовано 10 серпня 2014. 
  125. а б У Рівненській області сутички між силовиками та добувачами бурштину. INSIDER. 29.07.2015, 21:52. Архів оригіналу за 01.08.2015. Процитовано 30 липня 2015. 
  126. а б в Скандальна битва за бурштин: стіна на стіну, перестрілка і світло-шумові гранати (відео). Факти ICTV. 30.07.2015, 09:39. Архів оригіналу за 17.11.2015. Процитовано 30 липня 2015. 
  127. а б в г д е ж Копачі бурштину побили міліцію. Нацгвардія і «Грифон» застосували травматику. Укрінформ. 30.07.2015, 10:30. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 30 липня 2015. 
  128. а б в г д е Сталися масові сутички між копачами бурштину та силовиками. Українська правда. 30.07.2015, 12:04. Процитовано 30 липня 2015. 
  129. Населённые места Российской империи в 500 и более жителей, 1905
  130. Siemaszko та Siemaszko, 2000, с. 752
  131. а б Cities & towns of Ukraine. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 19.04.2012. Процитовано 10 лютого 2015.  (англ.)
  132. Всесоюзная перепись населения 1959 г.. Демоскоп Weekly. Архів оригіналу за 02.07.2015. Процитовано 11 травня 2014.  (рос.)
  133. Всесоюзная перепись населения 1989 г.. Демоскоп Weekly. Архів оригіналу за 21.04.2014. Процитовано 11 травня 2014.  (рос.)
  134. Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - 056 Дубровицький РАЙОН, Рік, Вказали як рідну мову. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липень 2014. Процитовано 15 червня 2014. 
  135. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 5
  136. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 10
  137. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 13
  138. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 42
  139. а б в г д е ж и к л м н РЕЭ, 1994
  140. Spector, 1986, с. 49-50
  141. а б Дубровицька міська рада. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 20.11.2015. Процитовано 19 листопада 2015. 
  142. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 71-81
  143. Дубровицька міська рада (керівний склад попередніх скликань). Верховна Рада України. Архів оригіналу за 20 листопад 2015. Процитовано 19 листопада 2015. 
  144. Дубровицька міська рада. Результати виборів міського голови від 25 жовтня 2015 року. Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 19.11.2015. Процитовано 19 листопада 2015. 
  145. а б Рівненська область — одномандатний виборчий округ № 155. Державний реєстр виборців. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 11 серпня 2014. 
  146. Постанова N 14 від 27.11.97 «Про утворення одномандатних виборчих округів». zakon.rada.gov.ua. Процитовано 11 вересня 2019. 
  147. Результати голосування по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу в межах АТО Рівненська область, Дубровицький район, м Дубровиця. Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 11 серпня 2014. 
  148. Результати голосування по дільницях ТВО № 158, Рівненська область. Вибори Президента України. Повторне голосування 26.12.2004 (№ виборчих дільниць: 56-60). Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 11 серпня 2014. 
  149. Результати голосування по виборчих дільницях ТВО № 155, Рівненська область. Вибори народних депутатів України 26 березня 2006 року (№ виборчих дільниць: 1-5). Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 11 серпня 2014. 
  150. Результати голосування по виборчих дільницях ТВО № 155, Рівненська область. Позачергові вибори народних депутатів України 30 вересня 2007 року (№ виборчих дільниць: 1-5). Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 7 квітень 2014. Процитовано 11 серпня 2014. 
  151. Результати голосування по дільницях ТВО № 157, Рівненська область. Вибори Президента України 17 січня 2010 року (№ виборчих дільниць: 56-60). Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 11 серпня 2014. 
  152. Результати голосування по дільницях ТВО № 157, Рівненська область. Повторне голосування з виборів Президента України 07 лютого 2010 року (№ виборчих дільниць: 56-60). Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 11 серпня 2014. 
  153. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 155, Рівненська область. Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 11 серпня 2014. 
  154. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 155, Рівненська область (№ виборчих дільниць: 560248-560252). Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 11 серпня 2014. 
  155. Результати голосування по дільницях ТВО № 157, Рівненська область (№ виборчих дільниць: 560248-560252). Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 20.06.2014. Процитовано 11 серпня 2014. 
  156. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 155, Рівненська область (№ виборчих дільниць: 560248-560252). Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 20 лютого 2015. 
  157. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 155, Рівненська область (№ виборчих дільниць: 560248-560252). Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 20 лютого 2015. 
  158. Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС «Вибори Президента України 2019». ЦВК. Архів оригіналу за 23.05.2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  159. Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС «Вибори Президента України 2019». ЦВК. Архів оригіналу за 23 May 2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  160. Центральна виборча комісія - Вибори народних депутатів України 2019. www.cvk.gov.ua. Процитовано 11 вересня 2019. 
  161. Центральна виборча комісія - Вибори народних депутатів України 2019. www.cvk.gov.ua. Процитовано 11 вересня 2019. 
  162. а б в г uht.org.ua / Українське Геральдичне Товариство / Розділи / МУНІЦИПАЛЬНІ СИМВОЛИ / Рівненська область / Дубровиця:. uht.org.ua. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 11 вересня 2019. 
  163. а б Герб російського періоду. Українська геральдика. Архів оригіналу за 14.12.2014. Процитовано 13 грудня 2014. 
  164. Винклер, 1899
  165. а б в Герб польського (1919–1939 рр.) періоду. Українська геральдика. Архів оригіналу за 26.08.2014. Процитовано 25 серпня 2014. 
  166. а б в г Проект Б.Кене. Українська геральдика. Архів оригіналу за 14.12.2014. Процитовано 13 грудня 2014. 
  167. Історичні герби Дубровиці. Хроніки Любарта. 4 August 2017. Архів оригіналу за 31 січня 2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  168. а б в г д Гречило та Терлецький, 2002, с. 31-32
  169. а б в г д е Інвестиційна пропозиція щодо розвитку сільського господарства у Дубровицькому районі Рівненської області. Дубровицька РДА. 29.08.2012. Архів оригіналу за 02.04.2015. Процитовано 9 березня 2015. 
  170. а б Дубровицький район | Рівненська область | Рівненщина від А до Я | ОГО. ogo.ua. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 11 вересня 2019. 
  171. а б Тедорович, 1889, с. 610-611
  172. а б в Потапчук, 2006, с. 204
  173. Тедорович, 1889, с. 611
  174. Сендульський, 1882, с. 239
  175. Алла Садовник (30-8-2012). Тисячолітня Дубровиця завмерла…. Рівне Вечірнє. Архів оригіналу за 26.08.2014. Процитовано 26 серпня 2014. 
  176. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 58
  177. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 56, 60
  178. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 60
  179. Пам’ятник Т. Г. Шевченку в місті Дубровиця. Портал Шевченка. Процитовано 1 жовтня 2014. 
  180. У Дубровиці встановлено пам'ятний знак Героям Небесної сотні. ogo.ua. 23.07.2015, 09:30. Архів оригіналу за 06.08.2015. Процитовано 30 липня 2015. 
  181. На Рівненщині відкрили меморіальну дошку загиблому в АТО Герою. zik.ua (ua). Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 11 вересня 2019. 
  182. а б в г д Дубровицький історико-етнографічний музей // ЕСУ, т. 8, 2008
  183. а б в Дубровицький історико-етнографічний музей. Велика туристична Волинь. Архів оригіналу за 17.11.2015. Процитовано 1 жовтня 2014. 
  184. а б в Релігійні організації. Дубровицька централізована система публічно-шкільних бібліотек. Архів оригіналу за 12.08.2014. Процитовано 11 серпня 2014. 
  185. Церква ЄХБ м. Дубровиця. Рівненське обласне об’єднання церков ЄХБ. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 1 жовтня 2014. 
  186. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 89
  187. а б в г Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 81
  188. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 88
  189. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 82
  190. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 92
  191. а б в г д е ж Йоана Хрестителя, ДУБРОВИЦЯ, Дубровицький р-н, Рівненська обл. Портал «Костели і каплиці» Римсько-Католицької Церкви в Україні. 21.06.2011. Архів оригіналу за 10.02.2015. Процитовано 9 серпня 2014. 
  192. Костел Іоанна Хрестителя у Дубровицях на Рівненщині відзначив своє храмове свято. http://rovno.rv.ua/. 24.06.2014. Архів оригіналу за 10.08.2014. Процитовано 9 серпня 2014. 
  193. церква Різдва Богородиці. Енциклопедія пам'яток. Архів оригіналу за 12.08.2014. Процитовано 11 серпня 2014. 
  194. Тедорович, 1889, с. 612
  195. Михайло Якимович (23.09.2011). Храмове свято у м. Дубровиця. Рівненська єпархія УПЦ Київського Патріархату. Архів оригіналу за 12.08.2014. Процитовано 11 серпня 2014. 
  196. а б в Тедорович, 1889, с. 613
  197. Історія школи. Дубровицька ЗОШ І ІІІ ступенів № 1. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 11 серпня 2014. 
  198. а б в г Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 49-50
  199. а б ЗНЗ — району. Відділ освіти Дубровицької РДА. Архів оригіналу за 12.08.2014. Процитовано 11 серпня 2014. 
  200. НВК. Відділ освіти Дубровицької РДА. Архів оригіналу за 12.08.2014. Процитовано 11 серпня 2014. 
  201. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 53
  202. а б в Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 47
  203. Горинь (Дубровиця). Рівненська обласна федерація футболу. Архів оригіналу за 25.08.2015. Процитовано 13 серпня 2014. 
  204. Першість області — 2 ліга — Дорослі — 2011. ФК Ізотоп-РАЕС (Кузнецовськ). Архів оригіналу за 13.08.2014. Процитовано 13 серпня 2014. 
  205. Історія здолбунівського футболу. П'ятидесяті. Здолбунів City. 6.08.2014. Архів оригіналу за 13.08.2014. Процитовано 13 серпня 2014. 
  206. Чемпіонат області — Вища Ліга — Дорослі — 1995. ФК Ізотоп-РАЕС (Кузнецовськ). Архів оригіналу за 13.08.2014. Процитовано 13 серпня 2014. 
  207. а б Володимир Струс, Назар Мідріган (2012-08-28). Мотобол на Поліссі. Архів оригіналу за 17.11.2015. Процитовано 13 серпня 2014. 
  208. Сергей Скибчик (28.08.2009). МОТОБОЛ. h.ua. Архів оригіналу за 13.08.2014. Процитовано 13 серпня 2014. ]
  209. Дубровиці — 1000 років, 2005
  210. а б в г Інвестиційний паспорт Дубровицького району. Дубровицька районна державна адміністрація. 17 жовтня 2018. Процитовано 11 вересня 2019. 
  211. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 16-17
  212. а б в Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 16, 39
  213. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 18
  214. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 39
  215. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 40
  216. а б в г Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 16, 28
  217. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 16, 29
  218. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 16, 41
  219. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 19
  220. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 31
  221. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 16, 22
  222. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 20-21
  223. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 21
  224. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 38
  225. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 24
  226. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 20
  227. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 33
  228. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 36
  229. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 30
  230. Укрпошта Дубровиця: відділення, графік і режим роботи, поштові індекси. UkrPost.in.ua. Архів оригіналу за 18 квітень 2016. Процитовано 7 грудня 2015. 
  231. Нова Пошта Дубровиця: відділення, графік і режим роботи. UkrPost.in.ua. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 7 грудня 2015. 
  232. Дубровицький РЕМ. ПАТ Рiвнеобленерго. Архів оригіналу за 05.03.2016. Процитовано 7 грудня 2015. 
  233. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 46
  234. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 71
  235. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 61
  236. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 61-63
  237. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 64
  238. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 94-95
  239. КП "Будинкоуправління". Дубровицька міська рада. Архів оригіналу за 24.11.2015. Процитовано 5 грудня 2015. 
  240. КП "Ринок". Дубровицька міська рада. Архів оригіналу за 24.11.2015. Процитовано 5 грудня 2015. 
  241. КП "Міськводоканал". Дубровицька міська рада. Архів оригіналу за 24.11.2015. Процитовано 5 грудня 2015. 
  242. КП готель "Дружба". Дубровицька міська рада. Архів оригіналу за 24.11.2015. Процитовано 5 грудня 2015. 
  243. КП "Міське бюро технічної інвентаризації". Дубровицька міська рада. Архів оригіналу за 24.11.2015. Процитовано 5 грудня 2015. 
  244. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 65
  245. а б Коротун, 1996, с. 225
  246. Коротун, 1996, с. 207
  247. а б в г Дубровиця (місто). Ефірне телебачення та радіомовлення в Україні. Процитовано 22 жовтня 2014. 
  248. Радіостанції верхнього піддіапазону УКХ ЧМ в м. Дубровиця. ProRadio.Org.Ua. Процитовано 11 вересня 2019. 
  249. а б в г д Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 136—137
  250. а б в г д е Дубровицький вісник // ЕСУ, т. 8, 2008
  251. а б Газета "Дубровицький вісник". Украина Рекламная. Архів оригіналу за 20.02.2015. Процитовано 20 лютого 2015. 
  252. Раїса, Щербан. Пляшко Федір Петрович (29.01.1966 – 22.08.2017) – Революція гідності. Війна. Рівненщина (uk). Архів оригіналу за 13.04.2019. Процитовано 11 вересня 2019. 

Книги[ред. | ред. код]

  • Дубровиці — 1000 років: збірник матеріалів науково-краєзнавчої конференції. — Рівне : Перспектива, 2005. — 148 с.
  • Янко М. Т. Топонімічний словник України. — К. : Знання, 1998. — С. 129.
  • Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області в 3-х частинах. — Рівне, 1996. — С. 13.
  • Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні. — ЦДІА СРСР. — С. 246.
  • Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. — Київ : Либідь, 2001. — С. 74.
  • Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / Відп. ред. О.С.Стрижак. — К. : Наукова думка, 1985. — 256 с.
  • Гречило А. Б., Терлецький Ю. П. Герби та прапори міст і сіл Рівненської області. — К., Львів, Рівне, 2002. — С. 31-32. — ISBN 9660204078.
  • Дерев'янкін Т. І. Мануфактура на Україні в кінці XVIII — першій половині XIX ст. — 1960. — С. 104, 107.
  • Spector, Shmuel (1986). Shoat yehudei Vohlin. Jerusalem. с. 49–50.  (англ.)
  • Тедорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Почаев : Тип. Почаево-Успенской Лавры, 1889. — Т. 2. — С. 595-613. (рос.)
  • Сас П. М. Феодальные города Украины в конце XV — 60-х годах XVI в. — К. : Наук. думка, 1989. — С. 53, 132, 136, 142, 214. (рос.)
  • Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии. — Москва : типография Г.Лиснера и А.Гешеля, 1900. — С. 46. (рос.)
  • Жучкевич В. А.[be]. Краткий топонимический словарь Белоруссии. — Минск : Изд-во БГУ, 1974. — С. 112. (рос.)
  • Дубровица // Большой энциклопедический словарь / А. М. Прохоров. — Москва : «Большая Российская энциклопедия», 2001. — Т. 2. (рос.)
  • Дубровица // Российская еврейская энциклопедия. — Российская академия естественных наук, 1994. (рос.)
  • Домбровица // Новый энциклопедический словарь / Под общ. ред. акад. К. К. Арсеньева. — СПб.—Пг. : Изд-во Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон, 1911—1916. — Т. 16. — С. 593. (рос.)
  • П. П. фон-Винклер[ru]. Гербы городов, губерний, областей и посадов Российской Империи, внесенные в Полное Собрание законов с 1649 по 1900 год / Дозволено цензурою. — СПб : Издание книгопродавца Ив. Ив. Иванова, 1899. — 312 с. (рос.)

Наукові статті[ред. | ред. код]

Офіційні дані та нормативно-правові акти[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]