Дубровник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дубровник
хорв. Dubrovnik
Герб Прапор
Дубровник
Основні дані
42°38′25″ пн. ш. 18°06′30″ сх. д. / 42.64028° пн. ш. 18.10833° сх. д. / 42.64028; 18.10833Координати: 42°38′25″ пн. ш. 18°06′30″ сх. д. / 42.64028° пн. ш. 18.10833° сх. д. / 42.64028; 18.10833
Країна Хорватія Хорватія
Регіон Дубровницько-Неретванська жупанія
Засновано VII століття
Населення 43 770 мешканців (2001)
Площа міста 143,35 км²
Поштові індекси 20 000
Телефонний код  +385 20
Висота НРМ 3 м
Міста-побратими Равенна, Бад-Гомбург, Вуковар, Грац, Гельсінборг[1], Рагуза, Сараєво, Boller[d], Рюей-Мальмезон, Ванкувер, Хаккярі, Трані, Венеція, Серро-де-Паско і Пунта-дель-Есте
Міська влада
Веб-сторінка www.dubrovnik.hr
Мер міста Андро Влахушич
Дубровник is located in Хорватія
Дубровник
Дубровник
Дубровник (Хорватія)

CMNS: Дубровник на Вікісховищі

Ду́бро́вник (хорв. Dubrovnik, історична назва лат. Ragusa — Рагу́за) — місто в Далмації, в південній частині Хорватії, на адріатичному узбережжі. Дубровник — адміністративний центр жупанії Дубровник-Неретва. Його населення було в 2001 році 43770[2] в порівнянні з 49728 в 1991 році.[3] У переписі 2001 року, 88,39 % його громадян оголосили себе хорватами. Відомий міжнародний курорт, великий морський порт.

Дубровник — давнє місто з багатою історією. Починаючи з середніх віків процвітання міста базувалося на морській торгівлі, що дозволило Дубровницькій республіці стати єдиним містом-державою в східній Адріатиці, здатним змагатися з Венецією. Завдяки своєму багатству та успішній дипломатії, місто вражаюче розвивалося протягом XV і XVI століть. У Дубровнику процвітали мистецтво і наука, місто стало одним з центрів розвитку хорватської мови і культури, довгий час в Дубровнику активно використовувалася далматинська мова, що нині вимерла. Покоління минулого залишили в Дубровнику приголомшливу архітектурну спадщину, що у поєднанні з красою місцевої природи привело до того, що місто називають «Перлиною Адріатики».

Назва[ред.ред. код]

Латинська назва міста, що закріпилася досі в італійській мові, — Рагуза (лат. ragusa, а також ragusium) — походить від назви острова, на якому було засновано перше поселення біженців з Епідавру (сучасний Цавтат), які залишили своє місто під тиском аваро-слов'янської навали. Навпроти Рагузи на материковій частині, біля підніжжя гори Срдж, виникло слов'янське поселення, під назвою Дуброва, що згодом трансформувався в Дубровник. Така назва пов'язана з тим, що поселення було оточене дубовимі гаями. Поступово обидва населені пункти зрослися в один, а протока, що розділяла їх, була осушена, і на її місці виникла центральна вулиця міста — Страдун.

Впродовж століть обидві назви вживались в повсякденній мові: Рагузою місто, як правило, називали нащадки романського населення, Дубровником — хорвати. Проте в офіційному вживанні місто дуже довго називалося виключно Рагузою, не зважаючи на те, що романська за походженням далматинська мова, якою розмовляли тут, практично зникла з вживання ще в XVI столітті. Причини цього в тому, що історично офіційною мовою тутешніх місць аж до середини XV століття залишалася латинська, а пізніше стала італійська мова. Слов'янське «Дубровник» стало вживатися офіційно лише з 1918 року, у зв'язку з виходом Далмації з-під австрійської влади.

Історія[ред.ред. код]

Рання історія (VII століття — 1205 рік)[ред.ред. код]

Дубровник було засновано в VII столітті на невеликому острівці біля узбережжя. У XII столітті протока, що відокремлювала острів від берега була засипана, острів став півостровом, а на місці засипаної протоки розташувалася центральна вулиця міста — Страдун. На вулиці була покладена бруківка в 1468 році. Довга кам'яна стіна, що оточувала місто, неодноразово перебудовувалася у XIXVII століттях.

У ранній період історії населення Дубровника було мішаного, романо-слов'янського походження, що спілкувалося далматинською мовою. Сильний античний вплив виявився у формуванні особливого полісного міського права, а також в швидкій християнізації за Римським зразком. Вже в 1022 році в місті було засновано католицьке архієпископство.

З VII по XII століття Дубровник знаходився під владою Візантії, зберігаючи певну самостійність в суспільному і політичному житті, але вже починаючи з XII століття Дубровником управляв місцевий князь (виборна посада). У цей же період відбувалися міські збори комуни і органів комунального управління: Великої і Малої ради, князя-пріора. З ослабленням Візантії і посиленням в регіоні Венеції і норманів Південної Італії самостійність Дубровника швидко зміцнювалася.

У IX столітті місто зуміло протистояти тривалій облозі сарацинів. Протягом наступних століть місто розвивало морську і сухопутну торгівлю по всьому Балканському півострову і в інших регіонах Європи, аж до чорноморських берегів і Константинополя. Особливе значення мали торговельні зв'язки Дубровника з сусідніми слов'янськими князівствами — Сербією, Боснією і Болгарією, в яких дубровницькі купці мали право вільної торгівлі і деякі монополії на видобуток корисних копалин (перш за все, солі і дорогоцінних металів).

Венеціанське панування (1205—1358)[ред.ред. код]

У 1205 році Дубровник був окупований Венецією, яка контролювала місто протягом 150 років. Князь Дубровника, а також члени Великої ради призначалися і підкорялися Венеціанській республіці. Дубровницький єпископ також проходив затвердження у Венеції. Проте до того часу Дубровник вже сформувався як аристократична республіка, в якій ні венеціанський князь, ні венеціанський глава церкви не були здатні обмежити зростаючий вплив національної аристократії і впровадження самоврядування.

В період венеціанського панування Дубровник став важливим постачальником шкір, воску, срібла та інших металів для Венеції, де товари з Дубровнику були звільнені від митних зборів. Більш того, місто отримало захист від Венеції, проте в обмін Венеція використовувала Дубровник, як свою морську базу в південній Адріатиці. Одночасно посилювалися економічні позиції дубровницьких купців на Балканах.

Поселення дубровчан виникли в усіх великих містах Балканського півострова, причому ці колонії користувалися правами внутрішнього самоврядування. Венеціанський вплив особливо сильно проявився в закріпленні олігархічної системи управління Дубровником за зразком Венеції: у 1235 році був закритий доступ у Велику раду комуни, що різко відокремило стан нобілів, які отримали монополію на владу в місті, від загальної маси міщан-пополанів.

До цього часу було введено нове законодавство і нова система управління: князь - Мале віче - Велике віче - Рада призначених (Сенат). Законодавство вступило в силу 1235 року. Управління державою було обов'язком, правом і спільною турботою патриціїв. Глава держави - князь - вибирався на 1 місяць і не міг бути знову обраним наступні 2 роки. Обирався князь сенатом, вважався першим серед рівних, але не володів абсолютною владою. Мале віче складався з 11 членів і було виконавчою владою Сенату і Великого віче. Всі чоловіки патриціанських сімей після досягнення 18-річного віку ставали довічними членами Великого Віча. Велике віче щороку обирало членів Малого Віча і Сенату, виносили рішення по оподаткуванню, змін в конституції і так далі.

Територія Дубровника поступово збільшувалася: в середині XIII століття до міста було приєднано острів Ластово, в 1333 році до Сербії був приєднаний Пельєщацький півострів[4], а в 1345 році було приєднано острів Млєт[5]. В січні 1348 року Дубровник зазнав епідемії чуми[6].

Дубровницька республіка (1358—1808)[ред.ред. код]

До середини XIV століття в Дубровнику була сформована аристократична республіка. Саме у ці роки сталася зміна найменування міста: Дубровницька комуна (лат. communitas Ragusina) стала Дубровницькою республікою (лат. respublica Ragusina). За часів республіки місто досягло піку своєї слави, в ці роки сформувалося архітектурне обличчя міста, відбувався бурхливий розвиток слов'янської науки і мистецтва, за що Дубровник часто називали «Слов'янськими Афінами». Не зважаючи на формальне підпорядкування різним державам, аж до свого скасування в 1808 року, Дубровницька республіка була фактично незалежною державою, що грала важливу роль в торгівлі на Адріатиці та Балканському півострові.

У 1358 році, після поразки Венеції від угорського короля Лайоша I Великого, Дубровник визнав сюзеренітет Угорщини. Підсумкова угода між Лайошем I і архієпископом Джованні Саракою (італ. giovanni Saraca) була досягнута 27 червня в Вишеграді. Вплив угорських королів, що практично не мали флоту, на республіку був незначним[7], фактично вся повнота влади концентрувалася у місцевого нобілітету. Венеція не залишала спроб повернути Дубровник під свій контроль, але навіть після венеціанського завоювання Далмації в 1411 році Дубровницька республіка залишалася незалежною. Звільнення з-під влади Венеції сприяло бурхливому зростанню морської торгівлі, а також підвищенню значення міста як ремісницького центру. За рівнем розвитку ремесла Дубровник — єдиний з міст Далмації — не поступався італійським комунам.

У 1399 році до території республіки було приєднано Дубровницьке примор'я — місцевість між Дубровником і Пельєшацом. Більш того, між 1419 і 1426 роками до володінь міста були додані території біля Конавлі, що включають місто Цавтат.[4]

З кінця XIV століття посилилася турецька загроза для існування Дубровницької республіки. У 1397 році, коли турки були ще далеко від її кордонів, було підписано першу комерційну угоду з султаном Баязидом I і таким чином забезпечена вільна торгівля з Османською імперією. Республіка Дубровник в 1458 році визнала себе васалом Порти і зобов'язалася платити щорічну данину у розмірі 12 500 дукатів (з 1481 року). В той час Дубровник був єдиною християнською країною в Європі, що отримала такі вигідні торговельні привілеї (вони не були анульовані навіть в період битв між християнами і Османською імперією). У цей період відбувалася масова міграція в місто слов'янського населення, що тікало від турецької влади. Це привело до витіснення далматинської мови і романського елементу в національному складі населення республіки, хоча офіційною мовою залишилася італійська — мова вузької правлячої олігархії нобілів.

Найвищий розквіт Республіка зазнала в XV — XVI століттях, коли вона уміло балансувала між змаганням Венеції і Османської імперії, зберігаючи фактичну незалежність і ведучи вигідну торгівлю в Середземномор'ї. Дубровник став основним торговельним каналом Османської імперії на Адріатиці, а поселення дубровчан в турецьких містах на Балканах фактично монополізували торгівлю в цьому регіоні. Підтримуючи політику нейтралітету у війнах європейських держав з турками, Дубровник з успіхом розширював свої торговельні зв'язки. У всіх великих портах Середземномор'я були створені постійні представництва республіки. Торговельний флот Дубровника в період між 1580 і 1600 рр. налічував більше 200 вітрильників. Місто стало, поряд з Генуєю, головним суперником Венеції в Середземному морі і на Адріатиці. В цей час Дубровник був і відомим культурним центром, тут жили безліч поетів, письменників, художників і учених, в числі інших варто назвати відомого драматурга М. Држича (1508—1567) і поета І. Гундуліча (1589—1638).

6 квітня 1667 року в Дубровнику стався руйнівний землетрус, що забрав життя більш ніж п'яти тисяч жителів разом з ректором (князем) республіки. Більшість міських споруд, побудовано в ренесансному і готичному стилях палаци, монастирі і церкви, було зруйновано, незайманими стихією залишилися лише потужні стіни міста, а також палаццо Спонца і фасад палацу Ректора. Поступово місто було відновлене: використовувалося багато оригінальних креслень, проте створювалися і абсолютно нові будівлі, як правило, в стриманішому бароко. У роки відновлення був здебільшого сформований сучасний вигляд Дубровника.

З кінця XVI століття почався неухильний занепад республіки, викликаний переміщенням торговельних доріг в Атлантичний океан і зростанням конкуренції з боку, голландських, англійських і грецьких купців. Одночасно різко загострилися відносини з Венецією, що відновила спроби захвату республіки. В результаті орієнтація Дубровника на Османську імперію ще більш посилилася і країна стала найвірнішим союзником турків в Європі.

У XVIII столітті економіка Дубровницької республіки опинилася у важкій кризі: майже повністю припинилася підприємницька і торговельна діяльність на Балканах, деяке значення зберегло лише перевезення іноземних вантажів по Адріатиці. Політичний устрій залишався незмінним до самого падіння республіки.

У 1806 році до міста увійшли французькі війська Наполеона, а через два роки республіка була скасована.

Французька й австрійська влада (1808—1918)[ред.ред. код]

У 1808 році Дубровницька республіка в результаті анексії Францією припинила своє більш ніж чотирьохсотрічне існування і в 1809 році, згідно з Шенбруннським договором, була включена до складу Іллірійських провінцій, французької території, що була створена в східній Адріатиці на завойованих Наполеоном землях.

Відтоді місто стало адміністративним центром Дубровницько-Которської провінції, очолюваної наполеонівським маршалом Огюстом Мармоном, що отримав титул князя Рагузького. В період французького панування була ліквідована олігархічна політична структура Дубровника, введена рівність громадян перед законом і прогресивний кодекс Наполеона, дозволено використання хорватської мови в офіційному листуванні.

Проте економіка міста продовжувала знаходиться в занепаді, більш того французькі контрибуції та різко збільшені податки сильно підірвали добробут городян. В результаті, коли в місто в 1813 році увійшли австрійські війська, вони були тепло зустрінуті дубровчанами.

Подальша історія Дубровника мало відрізнялася від історії всієї Далмації. Після падіння Першої імперії в 1814 році, місто згідно із завершальним актом Віденського конгресу увійшло до складу Австрійської імперії. Дубровник був включений до австрійської коронної землі Королівство Далмація.

Встановлення австрійської влади не сприяло пожвавленню економіки міста, зберігалася його відособленість від іншої частини імперії і Балканських ринків. На відміну від інших міст Далмації, в Дубровнику італійська буржуазія була слабка, а слов'янська інтелігенція, навпаки, мала великий вплив і сильні культурні традиції. Це привело до того, що саме Дубровник став центром руху за возз'єднання з Хорватією і проголошення хорватської мови офіційною. Під час революції 1848—1849 рр. слов'яно-італійські стосунки в Далмації загострилися. Дубровницький муніципалітет підтримав рішення Хорватського собору про приєднання Далмації до Хорватії, тоді як влада інших міст Далмації висловилися різко проти. Велике значення для розвитку хорватського національного руху в Далмації мало видання в Дубровнику газети «Аввеніре» (італ. l'avvenire — «Майбутнє»), в якій була опублікована програма руху ілліризму: федералізація Австрійської монархії, приєднання Далмації до Хорватії і слов'янське братерство. В той же час почали друкуватися й інші газети та журнали хорватською мовою, що пропагували спільність південних слов'ян і вимагали введення хорватської мови в школах і в адміністрації. Багато в чому завдяки активній діяльності дубровницьких лібералів 2 вересня 1848 року імператор затвердив декрет про введення навчання рідною мовою в початкових школах в Далмації та введення другої мови як обов'язковий предмет в середніх школах. Проте в Октроїруваній конституції 1849 року вимоги далматських хорватів враховані не були: Далмація отримала самоврядування, проте залишилася окремою провінцією імперії.

Новий підйом національного руху в Дубровнику припав на період обережних реформ в Австрійській імперії в 18601861 роках. У місті пройшли маніфестації на підтримку об'єднання Далмації і Хорватії в єдине автономне королівство з власним парламентом. У цих виступах дубровчан підтримали мешканці Котору, була сформована спільна которсько-дубровницька делегація, яка повинна була зустрітися з імператором. Проте реформи 1860—1861 рр. провалилися, а в 1867 році була підписана Австро-угорська угода, відповідно до якої імперія перетворювалася в двоєдину монархію Австро-Угорщину, причому Хорватія відходила до Угорської частини, а Далмація з Дубровником залишалися у складі австрійської Цислейтанії. В кінці XIX століття національний рух дещо послабшав. На перший план вийшли економічні проблеми: Далмація залишалася однією з найвідсталіших провінцій Австрійської імперії, тут практично не було промисловості, а після окупації Боснії і Герцеговині її економіка і шляхи сполучення були переорієнтовані на Австрію, що підірвало традиційні зв'язки Дубровника з цією областю. Деяке значення зберігало лише суднобудування, причому флот Дубровника був найбільшим серед міст Далмації. Проте і він поступово втрачав свої позиції, не витримуючи конкуренції з «Австрійським Ллойдом», найбільшим пароплавством Австро-Угорщині, що базувався в Трієсті.

Новітня історія (1918 — 1991)[ред.ред. код]

Старе місто Дубровника
Old City of Dubrovnik *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
Dubrovnik.jpg
42°38′25″ пн. ш. 18°06′29″ сх. д. / 42.64027777777800310° пн. ш. 18.10833333333300033° сх. д. / 42.64027777777800310; 18.10833333333300033
Країна Хорватія Хорватія
Тип Культурний
Критерії i, iii, iv
Об'єкт № 95
Регіон ЮНЕСКО Європа і Північна Америка
Історія реєстрації
Зареєстровано: 1979 (3 сесія)

CMNS: Дубровник на Вікісховищі
Сучасна частина Дубровнику (вигляд з літака)
Дубровницькій міст Франьо Туджман і порт Груж
Дахи будинків у Дубровнику

У 1918 році, після закінчення Першої світової війни стався розпад Австро-Угорщини. Дубровник разом з іншою Далмацією увійшов до складу Держави Словенців, Хорватів і Сербів, що проголосила незалежність 29 жовтня. Нова країна проіснувала недовго: 1 грудня вона об'єдналась з Королівством Сербія, сформувавши таким чином Королівство сербів, хорватів і словенців (з 6 січня 1929 — Королівство Югославія). У 1918 році сталася ще одна відома подія: зміна назви міста. Колишня Рагуза стала офіційно іменуватися Дубровником — слов'янською назвою, відомою впродовж декількох століть і що вживалася в повсякденній мові місцевим населенням.

У 19291939 роках, в результаті проведеної в королівстві територіальної реформи, Дубровник увійшов до складу Зетської бановини, яка об'єднала землі, населені боснійцями, сербами і хорватами на території сучасної Чорногорії та місцевостях, що оточують її. В 1939 році, місто було віднесене до утвореної в цьому ж році Хорватської бановини, де залишалося аж до 1941 року — року розпаду Югославського королівства.

На самому початку Другої світової війни місто стало однією з перших частин Незалежної хорватської держави. З квітня 1941 по вересень 1943 року Дубровник був окупований італійськими військами, а потім німецькими. У жовтні 1944 року місто було звільнене від німців югославськими партизанами.

У 1945 році Дубровник стає частиною другої Югославії, а Констітуцією 1946 року він був віднесений до складу утвореної Хорватської народної Республіки.

У 1979 році сталася важлива для культури Дубровника подія — територія Старого міста була включена до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Це визначило сучасне положення Дубровника, як міста-музею і найважливішої туристичної пам'ятки Хорватії.

Сучасна історія (1991-...)[ред.ред. код]

Розпад Югославії став важким випробуванням для міста. Проголошення Хорватією 25 червня 1991 року своєї незалежності і подальша за цим війна привели до однієї з найдраматичніших сторінок в історії Дубровника.

1 жовтня 1991 року частини Югославської народної армії оточили місто й почали його бомбардування, що тривало до травня 1992 року, хоч історичний центр Дубровника ще в 1970 році був демілітаризований. Найсильніша атака припала на 6 грудня 1991 року, коли за один день було вбито 14 жителів міста і поранено 60. Всього за місяці бомбардувань у Дубровнику, згідно з даними хорватського відділення організації Червоного Хреста, число загиблих становило 114 чоловік. Окрім людських жертв, підсумком війни стало руйнування й пошкодження багатьох історичних пам'яток.

Після закінчення війни хорватська влада спільно з ЮНЕСКО приступила до проекту відновлення Дубровника. Масштабні роботи були завершені в 2005 році. На згадку про жертви війни на вершині гори Срдж (хорв. Srđ), місця з якого вівся обстріл міста, був встановлений хрест.

Здобуття Хорватією незалежності і процес інтеграції в європейські інститути сприяли збільшенню числа туристів, що відвідують Дубровник. У ньому з'явилися нові готелі, проводиться реконструкція старих.

Клімат[ред.ред. код]

Кліматограма Дубровника
С Л Б К Т Ч Л С В Ж Л Г
 
 
95
 
12.2
6.5
 
 
89
 
12.3
6.4
 
 
98
 
14.4
8.5
 
 
91
 
16.9
10.9
 
 
76
 
21.3
15.2
 
 
49
 
25.2
18.8
 
 
24
 
28.3
21.5
 
 
59
 
28.7
21.7
 
 
79
 
25.4
18.7
 
 
110
 
21.4
15.2
 
 
142
 
16.6
10.8
 
 
125
 
13.3
7.8
Температура в °CСума опадів у мм
Джерело: www.worldweather.org

Клімат Дубровника є типовим для Середземномор'я, з м'якою, дощовою зимою і спекотним, сухим літом. Але, відрізняється від інших місць зі середземноморським кліматом потужними вітрами і частими грозами. Бора дме в період з жовтня по квітень.

Як правило, в липні і серпні вдень максимальна температура сягає +29 °C, а вночі падає до 21 °C. Ліпший клімат навесні і восени, коли максимальна температура, як правило, між 20 °C і 28 °C. Протягом зими температура знижується інколи нижче нуля, тоді як в південних районах Адріатичного моря в цілому залишаються вищими нуля.

Із 2774 сонячними години на рік, Дубровник належить до найсонячніших міст Європи. Середньорічний сонячний показник становить 7 годин, а в липні зафіксовано 12,4 сонячні години на день.

Клімат Дубровника
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 18,4 24,1 23,0 26,3 32,9 35,7 36,3 38,4 33,5 30,5 25,4 20,3 38,4
Середній максимум, °C 12,3 12,6 14,4 16,9 21,5 25,3 28,2 28,5 25,1 21,1 16,6 13,4 19,7
Середня температура, °C 9,2 9,4 11,1 13,8 18,3 22,0 24,6 24,8 21,4 17,6 13,3 10,3 16,3
Середній мінімум, °C 6,6 6,8 8,4 11,0 15,3 18,9 21,4 21,6 18,4 14,9 10,7 7,8 13,5
Абсолютний мінімум, °C −7 −5,2 −4,2 1,6 5,2 10,0 14,1 14,1 8,5 4,5 −1 −6 −7
Норма опадів, мм 98.3 97.9 93.1 91.4 70.1 44.0 28.3 72.5 86.1 120.1 142.3 119.8 1064.0
Кількість сонячних годин 130,2 144,1 179,8 207,0 266,6 312,0 347,2 325,5 309,0 189,1 135,0 124,0 2669,5
Кількість днів з опадами 11,2 11,2 11,2 12,0 9,4 6,4 4,7 5,1 7,2 10,8 12,4 12,0 113,6


Вологість повітря, % 59.9 58.4 61.2 64.2 66.7 63.8 58.2 59.2 61.9 62.2 62.4 60.3 61.5
Джерело: Croatian Meteorological and Hydrological Service[8][9]

Транспорт[ред.ред. код]

Автомобільне сполучення з іншою частиною країни здійснюється Ядранським шляхом (хорв. jadranski put, або — Адріатична магістраль) — шосе, що перетинає все узбережжя країни. Налагоджене автомобільне сполучення з Чорногорією і Боснією.

Автобусне сполучення зв'язує Дубровник зі всіма великими містами Хорватії і Боснії і Ґерцеговини, а також деякими містами Чорногорії і Сербії. Автовокзал розташовано біля порту на півострові Лапад.

Морський порт Дубровника здатний приймати великі судна. Існує регулярне поромне сполучення з Рієкою, Спліт, Елафітськими островами і островом Млєт.

За 20 км на південний схід від Дубровника, біля містечка Чиліпі, розташований міжнародний аеропорт. У 2005 році, вперше після 1990 року, чисельність пасажиропотоку перевищила 1 мільйон чоловік.

Наука і освіта[ред.ред. код]

У 2003 році в місті засновано Університет Дубровника, що має зараз понад 2 600 студентів. Це наймолодший університет Хорватії.

Іноземні консульства[ред.ред. код]

В Дубровнику розташовані консульства наступних держав:

Архітектура[ред.ред. код]

Панорама на Старе місто Дубровник
Історичний центр Дубровника

В архітектурному відношенні Дубровник поділяється на дві нерівні частини: Старе і Нове місто. Історичне ядро міста, Старе місто, розташоване в межах масивної оборонної стіни, сформувало свій вигляд в XVII столітті. Старе місто є зразком середньовічного середземноморського міста, що добре збереглося. Нове місто, не зважаючи на наявність деяких давніх споруд, здебільшого забудовувалося в кінці XIX — початку XX століття, а тому в ньому переважає сучасна, як правило, малоповерхова архітектура.

Старе місто[ред.ред. код]

Страдун, головна вулиця Дубровника
  • Страдун — центральна вулиця Старого міста. Улюблене місце прогулянок туристів і жителів міста.
  • Міські мури. По міських стінах можна обійти старе місто по периметру (приблизно 2 км). З муру відкриваються прекрасні види на місто, море і міську гавань.
  • Брама Піле (XVI століття). Центральний вхід до Старого міста.
  • Князівський палац (Дубровник)
  • Франциськанський монастир (XIV століття). Розташований при вході у місто біля воріт Піле. Прекрасний внутрішній двір. Монастирська аптека, відкрита для туристів. На площі поряд з монастирем — Великий фонтан Онофріо (XV століття), архітектор Онофріо делла Кава.
  • Площа Ложа. Головна міська площа, розташована на протилежному від брами Піле краю Страдуна. На площі знаходяться дзвіниця з годинником, Малий фонтан Онофріо, міська ратуша.
  • Церква св. Влаха (XVIII століття). Церква в ім'я святого Влаха (Блазіуса) — заступника Дубровника розташована на тій же площі Ложа. У вівтарі церкви — позолочена статуя святого зі срібла — шедевр дубровницьких ювелірів XV століття.
  • Палац Спонца (1516 р.). Знаходиться ліворуч від площі Ложа. Одна з найкрасивіших будівель міста. Зараз в ньому — міський архів.
  • Міська гавань — старовинна гавань, де і зараз швартуються катери і незліченні рибальські човники, прикрита від моря фортом св. Івана (XVI століття). У форті увагу туристів привертають два цікаві музеї — Музей мореплавання і Акваріум, де можна помилуватися на мешканців Адріатичного моря.
  • Домініканський монастир (XIV—XVI століття) — виконував одночасно і захисну функцію, прикриваючи гавань з боку берега. Зараз в ньому музей.
  • Кафедральний собор Вознесіння Діви Марії (1667 р.) був побудований після землетрусу на фундаменті давньої базиліки. У ризниці собору експонується унікальна колекція коштовностей і реліквій.
  • Етнографічний музей або музей Рупе розташований в будівлі колишнього міського зерносховища (1543 р.)

Нове місто[ред.ред. код]

Околиці[ред.ред. код]

  • За 12 км від Дубровника в м. Трстено розташований дендрарій — 'Арборетум Трстено', заснований в 1492 році.
  • У бухті Дубровника знаходиться невеликий лісистий острів 'Локрум' з відмінними пляжами. В туристичний сезон туди щогодини ходять катери з дубровницької гавані.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.helsingborg.se/startsida/kommun-och-politik/samarbete/
  2. City of Dubrovnik. Dubrovnik.hr. Accessed on July 2, 2007
  3. Dubrovnik. History.com Encyclopedia. Accessed on July 2, 2007 (англ.)
  4. а б Peter F. Sugar (1983). Southeastern Europe Under Under Ottoman Rule, 1354—1804, University of Washington Press, ISBN 0-295-96033-7.
  5. A Short History of the Yugoslav Peoples (1985). A Short History of the Yugoslav Peoples,. Cambridge University Press. ISBN ISBN 0-521-27485-0. 
  6. OLE J Benedictow (1973). The Black Death, 1346—1353, Boydell & Brewer, ISBN 0-85115-943-5
  7. Kenneth Meyer Setton (1978). The Papacy and the Levant, 1204—1571 Vol. 2, DIANE Publishing, ISBN 0-87169-127-2
  8. Dubrovnik Climate Normals. Croatian Meteorological and Hydrological Service. Процитовано 14 January 2016. 
  9. Mjesečne vrijednosti za Hvar u razdoblju1961−2014 (Croatian). Croatian Meteorological and Hydrological Service. Процитовано 14 January 2016. 

Література[ред.ред. код]

  • Г. Комелова, И. Уханова, Сплит. Дубровник, Л., 1976.
  • Harris, Robin. Dubrovnik, A History. London: Saqi Books, 2003. ISBN 0-86356-332-5
  • Kremenjas-Danicic, Adriana (Editor-in-Chief): Roland's European Paths. Dubrovnik: Europski dom Dubrovnik, 2006. ISBN 953-95338-0-5

Посилання[ред.ред. код]