Дубровницька Республіка (1991)
| Dubrovačka Republika Дубровачка Република Дубровницька Республіка | |||||
| Історична невизнана держава | |||||
| |||||
| |||||
.png) | |||||
| Столиця | Цавтат (де-факто) | ||||
| Форма правління | республіканська | ||||
| Президент | Александар Ацо Аполоніо | ||||
| Історичний період | Югославські війни | ||||
| - Захоплення Цавтата силами Югославської Народної Армії | 15 жовтня 1991 | ||||
| - Виведення та розпуск ЮНА | 4 травня 1992 | ||||
| Сьогодні є частиною |  Хорватія
| ||||
.svg){kind=small}
.svg)
Дубровницька Республіка (серб. Dubrovačka Republika, серб. кир. Дубровачка република) — сербська квазідержава, що існувала протягом облоги Дубровника під час війни Хорватії за незалежність. Самопроголошена Югославською Народною Армією (ЮНА) 15 жовтня 1991 року в окупованих районах Хорватії, після того, як їх захопили бійці 2-го корпусу ЮНА.[1] Її тимчасовим президентом був Александар Ацо Аполоніо.[1]
Проголошена територія не відповідала кордонам Рагузької республіки з-перед 1808 року, що простягалася від Неума (єдиного приморського міста Боснії та Герцеговини) до Превлаки (на морському кордоні Хорватії з Чорногорією),[2] а існувала тільки в окупованих селах Цавтат і Конавле.[3] Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ) під час судового процесу над президентом Сербії Слободаном Мілошевичем визначив Дубровницьку Республіку як частину декількох областей у Хорватії, які Мілошевич прагнув включити до «держави з сербською панівною більшістю».[4] Трибунал заявив, що дії ЮНА в Дубровницькій області спрямовувалися на закріплення території за цим політичним утворенням.[5]
Історія[ред. | ред. код]
У січні 1992 року сербський націоналістичний ватажок Воїслав Шешель оголосив про своє схвалення держави, яка включала б у свої межі Сербію, Чорногорію, Македонію, Боснію і Герцеговину, Республіку Сербська Країна та Дубровницьку Республіку.[6] Таким чином Шешель та його Сербська радикальна партія схвалили створення Дубровницької республіки.[7]
Незважаючи на те, що республіку було створено за допомогою ЮНА, сербська влада не виступала з заявами про підтримку цього утворення та не включала республіку в дискусії щодо своєї політики.[7] Однак сербське керівництво насправді бажало приєднати Дубровник, як це показує щоденник голови Президії СФРЮ Борисава Йовича та перехоплене спілкування з найближчим оточенням президента Сербії Слободана Мілошевича, до пансербської держави з виходом її кордону до Адріатики в районі хорватського порту Плоче.[8]
Сербсько-чорногорське керівництво упродовж облоги Дубровника планувало включити Дубровник вкупі з «прибережними землями Хорватії між містом Неум (Боснія і Герцеговина) на північному заході та чорногорським кордоном на південному сході» до складу Чорногорії.[9] Що стосувалося Плоче, то в листопаді 1991 року було вирішено, що місто стане територією контрольованих сербами районів Боснії та Герцеговини (до утворення в 1992 році Республіки Сербської).[10] У зв'язку з необхідністю використання території Боснії і Герцеговини для розгортання вторгнення в Дубровник до планів взяття цього міста було долучено ватажка боснійських сербів Радована Караджича.[8] За кілька днів до утворення Дубровницької Республіки, 7 жовтня 1991 року, Караджич у телефонній розмові сказав: «Дубровник потрібно зберегти для Югославії. Нехай це буде республіка... Щоб вирішити це, слід знайти там громадян, коли вони будуть звільнені».[8] Пізніше того тижня в телефонній розмові з сербським поетом Гойком Джого Караджич сказав, що Дубровник «має перейти під військове командування, і все... Дубровник ніколи не був хорватським!» У відповідь Джого заявив, що територію навколо Дубровника потрібно етнічно очистити, при цьому він сказав: «Спалюйте все і до побачення!... На північ від річки Дубровник вбивайте всіх!».[8]
Протягом облоги Дубровника нерегулярні сербсько-чорногорські війська та резервісти ЮНА продовжували безчинствувати в окрузі: від насильства не вберігся майже ніхто, невеличкі села та ферми були розграбовані, будинки та ферми спалені, поля та сади підпалені, а худоба вбита.[11] На тлі насильства переважно хорватське населення Дубровника повністю втекло з міста.[11]
Попри те, що в січні 1992 року ЮНА погодилася на припинення вогню, південна Далмація на південь від Стона все ще залишалася під окупацією групи «Требинє-Білеча» 2-ї армії ЮНА, яка обстрілювала Дубровник. Залученість ЮНА офіційно припинилася в травні 1992 року, що ознаменувало офіційний розпуск республіки, а 4 травня 1992 року згадану групу перейменували на Герцеговинський корпус боснійських сербів.[1] Незважаючи на відхід ЮНА, бої між підрозділом боснійських сербів і силами хорватської армії тривали до 23 жовтня 1992 року.[1]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Nigel Thomas, Krunoslav Mikulan, Darko Pavlović. The Yugoslav Wars (1): Slovenia & Croatia 1991-95, Volume 1. p. 54.
- ↑ Anton Zabkar. The Drama in Former Yugoslavia: The Beginning of the End Or the End of the Beginning? DIANE Publishing, 1995 p. 75.
- ↑ Kako je prije 25 godina propao pokušaj uspostavljanja Dubrovačke Republike Aca Apolonija, dubrovniknet.hr
- ↑ http://www.icty.org/x/cases/slobodan_milosevic/ind/en/040727.pdf (сторінки 2–3 оригінального факсу)
- ↑ Full Contents of the Dubrovnik Indictment made Public. | International Criminal Tribunal for the former Yugoslavia.
- ↑ Daily report: East Europe, Issues 1-10. United States: Foreign Broadcast Information Service, 1992. p. 49.
- ↑ а б 050920It.
- ↑ а б в г Josip Glaurdić. The Hour of Europe: Western Powers and the Breakup of Yugoslavia. Yale University Press, 2011 p. 229.
- ↑ Investigative Summary. International Criminal Tribunal for the former Yugoslavia. Accessed 4 September 2009.
- ↑ Judith Armatta. Twilight of Impunity: The War Crimes Trial of Slobodan Milosevic. p. 402.
- ↑ а б Paul Mojzes. Balkan Genocides: Holocaust and Ethnic Cleansing in the Twentieth Century. Lanham, Maryland, USA: Rowman & Littlefield Publishers, 2011. p. 154.