Дубрівка (Ужгородський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Дубрівка
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Ужгородський район
Рада/громада Дубрівська сільська рада
Код КОАТУУ 2124882401
Основні дані
Засноване 1550
Населення 810
Площа 0,84 км²
Поштовий індекс 89445
Географічні дані
Географічні координати 48°29′53″ пн. ш. 22°30′11″ сх. д. / 48.49806° пн. ш. 22.50306° сх. д. / 48.49806; 22.50306Координати: 48°29′53″ пн. ш. 22°30′11″ сх. д. / 48.49806° пн. ш. 22.50306° сх. д. / 48.49806; 22.50306
Місцева влада
Адреса ради 89445, с. Дубрівка, 193, тел. 72 13 69
Карта
Дубрівка is located in Україна
Дубрівка
Дубрівка
Дубрівка is located in Закарпатська область
Дубрівка
Дубрівка

Дубрі́вка — село в Ужгородському районі Закарпатської області, розташоване на річках Старій та Велі. У письмових джерелах село відоме під назвою "Dobroka". Село, як свідчать археологічні дані, виникло задовго до XI ст. В 1414 році село "Дубравка", як його називає джерело, належало шляхтичам з Павловець (Східна Словаччина). У XV ст. селом володіли землевласники Добо з Середнього. Тоді селяни користувалися 21 портою землі. В 1599 році в селі нараховувалось 24 кріпосницьких господарств, господарство шолтейса, греко-католицька церква, будинки священиків. В XVII — на початку XVIII ст. кількість селянських кріпацьких дворів зменшилась до восьми.

☀Важко відповісти, коли саме в с. Дубрівці знайшла своє поширення Христова віра східного обряду. В архівних документах село Дубрівка значиться з 1417 року (Історія міст і сіл України. Закарпатська область. Київ. 1969, с. б93}. В Протоколі візитації парохій Ужанського комітату єпископом Михайлом Ольшавським у 1751 році відзначається парохія с. Дубрівки, яка належала до Середнянського деканату. Село знаходилося у той час у володінні дворянських родин Беренія, Гіланія, Горвата та інших. До матірної парохії Дубрівки належали філії у селах Зняцьово та Бачево (нині село Чабанівка). Парохом був Іоанн Секалович, який був рукоположений єпископом Михайлом Ольшавським. Храм св. Петра і Павла був дерев'яним, покритий шинглями. Стан його був задовільним. Іконостас був виконаний простим сільським маляром. Ковчег був дерев'яним, чаша для св. Причастя — цинкова. Церква мала два дзвони. Кладовище було огородженим. Церква не мала ніяких доходів. Храм мав необхідні богослужбові книги. ( Др. Василій Гаджега. Додатки к исторіи Русинов і Руських церквей в Ужанской жупі. Науковий збірник товариства «Просвіта». Ужгород. 1924,с. 195 - 196).

В описах парохій Мукачівської греко-католицької єпархії за 1792 рік при єпископові Андреєві Бачинському значиться парохія села Дубрівка, де у той час парохом був Василь Мізга, вірників було 248 чол., а доходи становили 81 корону і 28 крейцерів (Bendász István — Коі István. А Munkácsi Görögkatolikus Egyházmegye Ielkészségének 1792 évi katalógusa. Nyiregyháza. 1994, стор. 91).

У 1805 році парохом Дубрівського храму був Василь Шіян. Вірників було 326 чол. До сповіді спосібними були 246, неспосібними - 80; село було чисто греко-католицьким. Греко-католицьких сімей 66. Вінчань за цей рік не було, хрещень — 5, похорон - 8. Проповідь була руською мовою. Проводилася катехизація. (Udvari István. А Munkácsi görögkatolikus püspökség lelkészségeinek 1806 évi összeirása. Nyiregyháza. 1990, с. 136).

Отець Стефан Бендас, опрацьовуючи історію Мукачівської греко-католицької єпархії з XVII століття зауважив, що в с. Дубрівка священики східного обряду згадуються саме з цього століття, мурована церква з 1864 року, в якій з цього року й велися метричні книги (фіксація в церкві хрещень, вінчань та похорон).

З 1603 по 1949 р.р. духовні потреби вірників Дубрівської парохії обслуговували 19 греко-католицьких священиків. Так, у 1603 р. були священики Дмитро та Павло. У 1738 р., 1749 р. отець Іван Дикун. У роках 1751-1753 — Іван Сокалевич. У 1758 р. — Матвій Гльога, а в 1771-1772 роках — Василь Масла-Мізга; у 1795 р. — Сімеон Легеза. У рохах 1798-1805 рр. — Андрій Яворський. У 1806-1807 рр. — Василь Сіян (Сеян). З 1807 по 1823 роки — Теодор Митрович. У роках 1823-1834 — Андрій Кривлянський. З 1835 по 1856 роки — Іван Станкович. У роках 1856-1863 рр. — Андрій Ковач. У 1863-1864 рр. — Стефан Слук. 3 1864 по 1879 рр. — Іван Лавришин. 3 1879 по 1912 рр. — Леонтий Грабар. У роках 1912 — 1921 — Константин Грабар, який був спочатку мером Ужгорода, а у 1935— 1939 рр. — губернатором Підкарпатської Русі. (У 1909-1912 рр. був помічним священиком). У 1921 Динеш Гірецький. Останнім греко-католицьким священиком Дубрівського приходу був отець Даниїл Бачинський (ст.). За відмову переходу в православ'я зазнав репресій радянської тоталітарної влади, заарештований органами КДБ 28 грудня 1950 року, хоч був вже похилого віку та хворий. 15 липня 1951 року на 73 році життя і 49 році душпастирства помер в Ужгородській тюрмі і похований таємно в одній з безіменних могил на Ужгородському кладовищі по вулиці Капушанській. (Bendász István. Részletek а Munkácsi Görög Katolikus Egyházmegye történetéből. Ungvár. 1999, ст.286; Стефан Бендас, Даниїл Бендас. Священики-мученики, сповідники вірності. Ужгород. 1999, с. 12).

В описі населених пунктів Закарпаття середини ХІХ ст. значиться село Дубрівка, як руське село в комітаті Унг недалеко від с. Середнє, на кордоні з комітатом Берег. Серед жителів села було 18 римо-католиків, 723 греко-католиків та 23 євреї. Село має греко-католицьку парохіяльну церкву, водяний млин, красивий ліс. Землевласником був граф Мойлат. (Елек Фийнеш. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини ХІХ ст. Ужгород. 2011, с. 75).

Цікавими є дані про конфесійну належність жителів села Дубрівка за переписами періоду 1880 — 1941 рр. Так, у 1880 р. з загальної кількості населення села 589 чол., з яких 29 були римо-католиками, 532 — греко-католиками, 26 — юдеями. За переписом 1910 року населення становило 815 чол., з яких 26 були римо-католиками, 745 - греко-католиками, 28 — юдеїв. 3гідно перепису 1921 р. з загальної кількості населення 737 чол. 26 — римо- католиків, 667 — греко-католиків, 16 - реформатів, 28 — юдеїв. Перепис 1930 р. відзначає 884 жителі, з яких 25 — римо-католиків, 796 — греко-католиків, 5 — православних і 18 — юдеїв. Останній перепис 1941 р. фіксує в селі 970 жителів, 35 з них римо-католиків, 894 — греко-католиків, 4— євангелістів, 12 — реформатів та 25 — юдеїв. (Кárpátaijа településeinek vallási adatai (1880 — 1941). Кözponti statisztikai hivatal. Budapest. 2000, ст. 980).

Перед входом у храм стоять три Хрести Господні. Один поставлений дубрівчанами у 1900 р., які повернулися після заробітків з Америки. Другий у 1914 р. встановила сім'я Юрка Лаври. Ці хрести знаходилися в різник частинах села і коли радянська влада хотіла їх знищити, то вірники перенесли їх на територію церкви.

3 правого боку церкви стоїть дзвіниця ХІХ століття, яка мала два дзвони. Менший дзвін був відлитий у Будапешті у 1910 році. Більший, перевезений із с. Сторожниця, відлитий на дзвоноливарні Френца Егрі у 1921 році.

На території церкви стоїть надмогильний залізний хрест-пам'ятник, в пам'ять померлої дружини отця Леонтія Грабаря, вилитий на фрідешівському залізоливарному заводі відомим майстром-ливарником Андрашом Шосселом.

У 1949 р. Дубрівський храм після ліквідації Мукачівської греко-католицької єпархії був переданий у користування православній громаді села Московського Православного Патріархату.

У 1990 р. після легалізації Мукачівської греко-католицької єпархії відновлена греко-католицька громада села

БАЧИНСЬКИЙ Даниїл (ст.)

БАЧИНСЬКИЙ Даниїл (ст.) - парох церкви верховних Апостолів Петра і Павла в с.Дубрівка Ужгородського р-ну. Народився 12 січня 1879 р. в с.Вишково Хустського р-ну в сім'ї греко-католицького священика Михайла Бачинського та Ернестини Табакович. Після закінчення церковнопарафіяльної школи в с.Великі Лучки Мукачівського р-ну батьки віддали його для продовження навчання в Ужгородську гімназію. Здобувши середню освітув 1897 р. , продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії. 14 грудня 1902 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Юлій Фірцак рукоположив 12 богословів (доктора богослов'я Васовчик Михайла- Теодосія, Беллович Юлія, Гаджегу Юлія, Гулович Стефана, Карцуб Павла, Ковтан Василя, Лукач Івана, Попович Карла ЧСВВ, Сабад Антона, Семан Стефана, Токач Василя), серед яких був і Даниїл Бачинський . Після висвячення його направляють помічним священиком в с.Заріччя Іршавського р-ну, де парохом на той час був його тесть Юрій Гомичко (1892-1915), у 1907 р. короткий час виконував також обов'язки пароха в с.Велика Чингава (з 1946 р. с.Боржавське) Виноградівського р-ну. З 1907 по 1921 рр. - парох у с.Сільце Іршавського р-ну, а з 1921 по 1949 рр. - парох у с.Дубрівка Ужгородського р-ну. В 1919 р., враховуючи його плідну роботу і заслуги на душпастирській ниві, єпископ Антон Папп відзначає о.Даниїла титулом почесного намісника (декана). Будучи священиком дійсного покликання і високої інтелігентності, користувався повагою і великим авторитетом серед вірників і священиків.Про його авторитет серед вірників говорить і той факт, що під час чехословацького панування тут у нашому краї о.Даниїл очолював у Дубрівці сільський осередок популярної тоді, а пізніше названною радянською владою реакційною, аграрної партії. У 1927 р. від жителів села і від Аграрної партії був призначений членом Ужгородського окружного вибору, де приймалися рішення про виділення грошей, сільськогосподарської техніки, медичної допомоги для селян. Він завжди був готовий прийти на допомогу і найбіднішому прошарку селян довіреної йому парохії. Отець Даниїл Бачинський оправдав довіру селян, бо для Дубрівки виклопотав допомогу для ремонту і відновлення колодязя загального користування і для придбання машини для очистки зерна. Наскільки великою повагою користувався у єпископа свідчить і той факт, що перед своєю мученицькою смертю в Мукачівській лікарні єпископ Теодор Ромжа з-поміж багатьох священиків єпархії свою останню св.Сповідь побажав відправити у о.Даниїла. 

Коли розпочався відкритий наступ радянської влади на Греко-Католицьку Церкву, то о.Даниїла стараються умовити на перехід до православ'я застосовуючи різні методи тиску на нього. Одним з таких "гуманних" методів переконання було виселення з парафіяльного будинку, бо в с.Дубрівка "терміново" появилась потреба в будівлі для сільради. Отець Даниїл, разом з дружиною, вимушений був покинути село і піти в прийми до своїх дітей в Ужгороді. Йому й тут не дали спокою, як влада так і працівники КДБ. А коли для них стало зрозумілим, що о.Даниїл не буде згідний підкоритись їм і прийняти руське православ'я не дивлячись на всі їхі "гуманні" дії, то працівники КДБ 28 грудня 1950 р., не дивлячись на похилий вік і хворобу, заарештовують о.Д.Бачинського, звинувативши в тому, нібито він віддав угорській армії дзвони з Дубрівської церкви і іншими абсурдними звинуваченнями, а Закарпатський обласний суд 13 лютого 1951 р. на підставі ст.54-4, 54-10 ч.2 КК УРСР засудив на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна, яке вже давно було вилученим від нього без всякого на то законного права, або судової постанови. Про стан здоров'я о.Даниїла дізнаємось з касаційної скарги адвоката у якій говориться, що "засудженому 73 роки, у нього лише третина шлунку, опухають його і зовсім немає зубів". Ця скарга не була з принциповим розумінням розглянута і задовільнена "найгуманнішим" радянським судочинством.Пізніше вже не було ніякого сенсу розглядати його справу, бо 15 липня 1951 р. на 73-му році життя і 49-му році свого душпастирства, хворий і залишений без відповідного лікування, о.Даниїл помер в Ужгородській тюрмі. Щоб приховати свій злочин, тодішні владарі поховали тіло потай опівночі на цвинтарі, тепер уже закритому для захоронень, на вул.Перемоги (колишня і тепер вже знову поновлена Капушанська). На протязі чотирьох десятків років ніхто із рідних і близьких не знав, де покояться тлінні останки о.Даниїла. Вони спочивали під одним із кущів у зрівняній землі без жодної позначки. Згідно з ст.1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о.Даниїла Бачинського реабілітовано 24 лютого 1992 р.

Дружина о.Даниїла Бачинського, Маргарета Гомичко, народилася 24 серпня 1885 р. в с.Княгиня Великоберезнянського р-ну в сім'ї греко-католицького священика Юрія Гомичка та Олени Фенцик. Разом із чоловіком виховали й вивели в люди одинадцятьох дітей. Померла в Ужгороді 17 січня 1964 р. на 79-му році свого життя. Вони були батьками одинадцяти дітей, з яких двоє, Іван та Даниїл, стали священиками.