Дубіївка (Черкаський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дубіївка
У центрі села, вікове дерево каштана
У центрі села, вікове дерево каштана
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Черкаський район
Громада Руськополянська сільська громада
Рада Руськополянська сільська рада
Код КАТОТТГ UA71080350030094256
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1622
Перша згадка 22 вересня 1622 (400 років)
Населення 3360
Поштовий індекс 19631
Телефонний код +380 472
Географічні дані
Географічні координати 49°21′10″ пн. ш. 31°52′04″ сх. д. / 49.35278° пн. ш. 31.86778° сх. д. / 49.35278; 31.86778Координати: 49°21′10″ пн. ш. 31°52′04″ сх. д. / 49.35278° пн. ш. 31.86778° сх. д. / 49.35278; 31.86778
Середня висота
над рівнем моря
96 м
Місцева влада
Адреса ради с. Руська Поляна
Карта
Дубіївка. Карта розташування: Україна
Дубіївка
Дубіївка
Дубіївка. Карта розташування: Черкаська область
Дубіївка
Дубіївка
Мапа

CMNS: Дубіївка у Вікісховищі

Дубі́ївка — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Русько-Полянській сільській громаді. У селі мешкає 3360 людей.

Адміністративно-територіальний поділ Дубіївки[ред. | ред. код]

Дубіївка — cело, центр сільської ради Черкаського району Черкаської області. У ХІХ столітті село Білозерської волості Черкаського повіту Київської губернії. Село відноситься до історико-етнографічного регіону Середнє Подніпров'я (Наддніпрянщина).

Історія Дубіїки[ред. | ред. код]

Про село вперше згадано в описі Черкаського староства за 1622 р., в якому воно назване Дубієвим хутором.

Існує дві легенди про походження хутора. Одна з них стверджує, що назва пішла від прізвища господаря хутора Дубія. Інша — що хутір знаходився посеред дубового гаю, який був неприступною природною фортецею.

Точних підтверджень, що Дубіївка колись була козацьким поселенням немає, але точно відомо: в Білозерській сотні, яка дислокувалася по сусідству і входила до складу Черкаського полку, могло бути багато дубівчан.

Поза будь-яким сумнівом вихідці села брали участь в національно-визвольних повстаннях 1648—1654 рр. Також Дубіївка була причетною до подій Коліївщини, оскільки, за переказами, місцевий сосновий бір став в 1768 р. притулком для великого гайдамацького загону. У тому ж таки XVIII ст. Дубіївку оминула гірка доля кріпацтва. Цей феномен історики пояснюють тим, що густі дубові ліси були приписані до військових поселень Катеринославської і Херсонської губерній, а їх південно-західна частина під назвою «лісова дача» (пізніше «корабельний гай») була віддана для потреб Чорноморського флоту

[1] [Архівовано 18 січня 2021 у Wayback Machine.][1]

Географія[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Село розташоване в лісостеповій зоні в Дністровсько-Дніпровській фізико-географічній провінції. Має вигідне географічне положення, поблизу обласного центру м. Черкас, на шляху шосе Черкаси — Шпола — Умань та Черкаси — Городище. Через місцевість проходить гілка Одеської залізниці до смт Ірдинь.

Рельєф і ґрунти[ред. | ред. код]

Місцевість розташована в межах Придніпровської височини на Ірдино-Тясминській низовині. Рельєф території рівнинний, абсолютні висоти коливаються в межах 90-110 м з незначними відносними амплітудами висот. Завдяки особливостям ґрунтоутворюючих порід у даній місцевості немає яружно-балкової мережі. Місцевість не дренується річками. З водойм є лише штучні канали, які тимчасово заповнюються водою під час злив, танення снігу. З морфоскульптурних форм рельєфу є лише еолові, біогенні та антропогенні.

Поширеними є дерново-слабопідзолисті, болотні, лучні, лучно-чорноземні ґрунти, солонці, чорноземи типові малогумусні, чорноземи опідзолені. Ґрунти переважно легкого механічного складу, виділяються порівняно невисокою родючістю.

Водна система[ред. | ред. код]

На території даної місцевості не протікає жодна річка, є лише шість невеликих ставків антропогенового походження. Значними є запаси ґрунтових вод, які забезпечують місцеве населення у питній воді.

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Територія приурочена до Українського щита, проте виходів архей-протерозойських порід тут немає, оскільки вони перекриті товщею антропогенових порід, а саме: давньоалювіальними відкладами та рихлими легкосуглинистими породами. Територія небагата на корисні копалини (високоякісні будівельні піски та глина). Є перспективи на видобуток залізних руд невисокої якості.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат території помірно-континентальний. Радіаційний баланс становить 40 ккал/см². Більша частина припадає на теплий період року, особливо на травень-вересень. Переважаючими вітрами є західні та північно-західні при середній швидкості 3-8 м/с. Середні температури січня −5,9°С, липня +20,1°С. Середньорічна температура становить +7,3°С. Річна кількість опадів становить 480—520 мм. Кількість днів з опадами досягає 130—150 днів на рік. Серед несприятливих та стихійних метеорологічних явищ частими є посухи, грози, град, зливові опади, сильний вітер, туман, ожеледь.

Флора і фауна[ред. | ред. код]

Всього флора території нараховує близько 800 видів вищих рослин, з яких 18 занесено до Червоної книги України.

Пам'ятник природи сосна «Відьмина мітла»

Тут переважають соснові та дубово-соснові ліси, що мають дво- і чотириярусну будову. Перший ярус, висотою ‒ 24-28 м, займає сосна звичайна (до 65 % від усіх деревних порід). Другий ярус ‒ 15-20 м ‒ дуб черешчатий, граб звичайний, клен ясенелистий та гостролистий, липа серцелиста, трохи рідше ‒ береза поникла. Чагарниковий третій ярус в більшості не розвивається, однак місцями досягає висоти 2 м. На місці пожеж проростає бузина чорна та глід кривочашечковий. У складі підліску (четвертий ярус) ‒ бузина червона, клен татарський, горобина звичайна. Із нижчих чагарників ‒ зіновать руська та дрік красильний. Трав'яний покрив складають світлолюбиві види ‒ куничник наземний, польовиця тонка, орляк звичайний, конвалія травнева. Звичайними видами є сон-трава чорніюча, дзвоники круглолисті, дібровник звичайний, перстач піщаний та сріблястий, віхолка гілляста, герань криваво-червона, гвоздика дельтовидна, чебрець дніпровський, ковила дніпровська, чистотіл, розрив-трава, пирій, костриця лучна, підмаренник справжній, суниці лісові, нечуй-вітер волохатий, деревій звичайний, іноді — верес звичайний та зимолюбка зонтична.

В системі зоогеографічного районування Черкаський бір відноситься до Центрального лісостепового зоогеографічного округу правобережжя Дніпра. Великих тварин в ньому немає. Тут водяться дикі кабани, козулі, лисиці, зайці, куниці, вивірки, ондатри та бобри. З рідкісних тварин тут зустрічаються, кутора мала, мишівка степова, тхір степовий, борсук, норка європейська та єнотовидний собака. З птахів поширені жовтобровий та весняний вівчарики, зяблики, синиця велика, дрізд чорний, сова сіра, дятел великий строкатий та інші. Багато в Черкаському бору плазунів: черепаха болотяна, веретільниця, ящірка зелена, вуж звичайний, гадюка звичайна), земноводних (тритон звичайний та гребінчатий, ропуха сіра, квакша) та комах.

Див. також[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

10 лютого 1920 року у Дубіївці під час Зимового походу зупинялася на короткий відпочинок Київська збірна дивізія Армії УНР, очолювана Юрієм Тютюнником[2].

Особи, пов'язані з селом[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Село Дубіївка | Історико-генеалогічний Aрхів України (укр.). Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 4 січня 2021. 
  2. Коваленко Сергій. Чорні Запорожці: історія полку. — К.: Видавництво «Стікс», 2012
  3. www.warheroes.ru [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.](рос.)

Корисні посилання[ред. | ред. код]