Дудик Петро Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дудик Петро Семенович
Народився 10 червня 1926(1926-06-10)
Люблінське воєводство, Республіка Польща
Помер 23 січня 2013(2013-01-23) (86 років)
Вінниця, Україна
Країна  Україна
Діяльність мовознавець
Alma mater Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Заклад Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка
ВДПУ
Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Нагороди
Нагрудний знак МОН України «Відмінник освіти»

Петро Семенович Дудик (10 червня 1926(19260610), с. Косинь, тепер Володавського повіту Люблінського воєводства, Польща — 23 січня 2013, м. Вінниця[1]) — український мовознавець, доктор філологічних наук (1974), професор з (1975), відмінник народної освіти (1982), заслужений працівник вищої школи України з (1985).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Петро Семенович Дудик 10 червня 1926 року в селі Косинь, тепер Воладавського повіту Люблінського воєводства (Польща). До 1939 року закінчив 5 класів Косинецької сільської школи. Навчання велося тільки польською мовою. В 1942 році, навчався в Холмській гімназії. У вересні 1945 року Петро Дудик став студентом тодішнього Ровенського державного учительського інституту, який з відзнакою закінчив у 1947 році. З вересня 1947 по лютий 1948 року працював учителем української мови і літератури в Рівненській фельдшерсько-акушерській школі. Одружившись, переїхав до Дніпропетровська. У 1951 р. екстерном закінчив з відзнакою Дніпропетровський державний університет за спеціальністю «українська мова та література».

Професійна діяльність[ред. | ред. код]

1 вересня 1951 — аспірант Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук (спеціальність «українське мовознавство»[2].

1954-1972 — старший викладач кафедри української мови у Полтавському педагогічному інституті ім. В. Г. Короленка

1955 — захист кандидатської дисертації на тему «Неповні та еліптичні речення в сучасній українській літературній мові»

1958 — доцент, завідувач кафедри української мови

1962 — проректор з навчальної і наукової роботи

1966 — проректор з наукової роботи

1972-1994 — завідувач кафедри української мови у Вінницькому педагогічному інституті[2]

1973 — захист докторської дисертації на тему «Синтаксис сучасного розмовного українського літературного мовлення» в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні

1974 — присвоєно вчене звання професора

1995 — професор кафедри української мови у ВПІ

1996-1998 — професор кафедри української мови Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова;

1998 — професор кафедри української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

2004 — професор кафедри стилістики й культури мови

2006—2009 — професор кафедри журналістики

Лінгвістичні курси для студентів філологічних спеціальностей[ред. | ред. код]

  • Вступ до мовознавства
  • Сучасна українська літературна мова
  • Основи культури мови
  • Стилістика
  • Практична стилістика
  • Викладав спецкурси для студентів-журналістів, керував кандидатськими дисертаціями, курсовими, дипломними роботами на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», «магістр», консультував докторантів.

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

  • 1974 — доктор філологічних наук
  • 1975 — професор
  • 1982 — Відмінник народної освіти
  • 1985 — Заслужений працівник вищої школи України
  • 2002 — Заслужений працівник Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського
  • 2003 — Почесний працівник Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського
  • 2012 — медаль «За заслуги перед Вінниччиною»[2]

Наукова, педагогічна та навчально-методична робота[ред. | ред. код]

Професор Дудик П. С. керував науковою школою, яка активно розробляла наукову тему «Вивчення проблем сучасної української літературної мови, її синтаксичної будови та методики викладання української мови у ВНЗ і в середній школі»: галузь науки — сучасна українська мова з методикою її викладання: а) у навчальних закладах вищої школи;

б) у педагогічних училищах;

в) у середній загальноосвітній школі. Із цієї проблематики опубліковано 4 монографії та 11 навчальних посібників для вищої і середньої школи (6 посібників мають гриф Міністерства освіти і науки України).

У своєму науковому доробку, мав понад 200 публікацій, 15 із них — це монографії, підручники, посібники. Петро Семенович був також відповідальним редактором кількох науково-навчальних праць. Упродовж багатьох років був членом спеціалізованих учених рад із захисту дисертацій у Дніпропетровському національному університеті та Ужгородському національному університеті.

Під науковим керівництвом професора Дудика П. С. підготовлено 6 кандидатських дисертацій та 1 докторської (усі успішно захищені). Виступав офіційним опонентом на захисті 63 кандидатських дисертацій і 17 докторських дисертацій (з україністики, русистики, з питань загального мовознавства і з методики викладання української мови у ВНЗ і середній школі). Брав активну участь в організації і проведенні різного рівня наукових і науково-методичних конференцій в університетах: Полтавському, Вінницькому, Національному педагогічному ім. М. П. Драгоманова[3]

Дудик П. С. був членом редакційних колегій 27 збірників наукових праць, рецензентом наукових монографій, підручників і посібників для середньої і вищої школи. Розробляв теоретичні питання мовознавства, лінгводидактики і журналістикознавства.

Наукові публікації[ред. | ред. код]

  1. Неповні речення в сучасній українській мові. — Київ, 1958;
  2. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. — Київ, 1972 (у співавт.);
  3. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. — Київ, 1973;
  4. Словосполучення в українській літературній мові. — Київ, 1998;
  5. Просте ускладнене речення. — Вінниця, 2002;
  6. Вступ до мовознавства: підручники і посібники для педагогічних ВНЗ. — Київ, 1974 (у співавт.);
  7. Сучасна українська мова: збірник вправ для лабораторних занять. — Київ, 1987 (у співавт.);
  8. Із синтаксису простого речення. — Вінниця, 1999;
  9. Стилістика української мови. — Київ, 2005;
  10. Сучасна українська мова: завдання і вправи — Київ, 2007 (у співавт.);
  11. Синтаксис української мови. — Київ, 2010 (у співавт.);
  12. Українська мова для 7-8 кл. : підручник. — Київ, 1978 (у співавт., 23 перевидання);
  13. Українська мова: підручник для педучилищ. — Київ, 1994 (у співавт.)
  14. Вивчення української мови в 7 класі: посібник для середньої школи. — Київ, 1979;
  15. Вивчення української мови у 8 класі. — Київ, 1981.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Помер вінницький мовознавець Петро Дудик. Архів оригіналу за 2 жовтня 2016. Процитовано 24 січня 2013.
  2. а б в Відійшов у вічність один з найкращих мовознавців України Петро Дудик. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  3. Пішов з життя Петро Дудик - найвідоміший мовознавець України. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.

Література[ред. | ред. код]