Дужий Микола Атанасійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Дужий
Dyzhuj Mykola.jpg
Інші імена псевда «Вировий», «Мирон», «Мирон Карівський»
Народився 13 грудня 1901(1901-12-13)
с. Карів, Рава-Руський повіт, нині Сокальський район, Львівська область, Україна
Помер 18 травня 1955(1955-05-18) (53 роки)
м.Львів
помер через 12 днів після дострокового (за станом здоров'я) звільнення з в'язниці
Поховання Личаківське кладовище
Національність українець
Відомий письменник, політик, військовик,
Alma mater Львівський університет (історія)
Посада секретар Президії УГВР,
в.о. Голови Президії УГВР
Звання підхорунжий УГА;
сотник УПА
Партія ОУНР
Батько Атанасій Дужий
Мати Параскева
Рід Дужі
Родичі Брати: Петро
Іван
Нагороди Бронзовий Хрест Заслуги

Мико́ла Атана́сійович Ду́жий (псевдо: «Вировий», «Мирон», «Мирон Карівський»; 13 грудня 1901, с. Карів, нині Сокальський район, Львівська область — 18 травня 1955, Львів) — підхорунжий УГА, секретар Головної Управи товариства «Просвіта», секретар президії УГВР, в.о. Голови Президії УГВР (12.09.1944 — 4.06.1945).

Лицар Бронзового Хреста Заслуги.

Найстарший син сім'ї Дужих: брат Петра Дужого — діяча ОУН та Івана Дужого.

Дитячі та юнацькі роки. Бойове хрещення в УГА[ред.ред. код]

Микола Дужий у формі УГА 1918 р.

Народився 13 грудня 1901 року в селі Карів, нині Сокальського району, Львівської області, Україна, тоді Рава-Руський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія. Був найстаршим сином у сім'ї Дужих. Після закінчення початкової школи навчався в гімназії. У сімнадцять років (1918) пішов до Української Галицької Армії, де дослужився до звання підхорунжого. Воював у Галичині і Правобережній Україні. Був у «чотирикутнику смерті», переніс тиф.

Після відходу УГА від Петлюри і переходу її до Червоної армії був командиром роти ЧУГА. При відриві УГА від Червоної армії і поверненні її до Галичини кавалерійський підрозділ під командою Котовського заступив їм дорогу, але був розбитий ротою Миколи Дужого.

У 1921 році вступив на історичний факультет Львівського Таємного Українського університету, який закінчив у 1924 році. Цього ж року його забрали до польського війська. Тут він закінчив школу підхорунжих і у 1926 році став командиром роти Польського війська. Перед демобілізацією із строкової служби відмовився йти на навчання до Французької військової академії. Демобілізувавшись вступив до Львівського державного університету. Закінчив університетське навчання у 1932 році, здобувши звання магістра філософії.

Діяльність в «Просвіті»[ред.ред. код]

З 1926 року член УВО. У 1931 році редактор журналу «Студенський шлях». Тоді ж у 1931 році (ще за Галущинського) ввійшов до складу Головного відділу товариства «Просвіта». А наступного року, після закінчення університету, був обраний секретарем Головної Управи товариства «Просвіта» і працював на цій посаді до 1939 року. Увесь час був у найближчих взаєминах з чільними націоналістичними діячами і проводив у товаристві «Просвіта» курс виховання кадрів у націоналістичному дусі.

Працюючи за невелику платню секретарем Головної Управи «Просвіти», він одночасно, на громадських засадах, був редактором календарів «Просвіти».

Діяльність в УЦК, ОУН, УПА і УГВР[ред.ред. код]

Брати Микола та Петро Дужі на вул. Академічній у Львові (1937р)

Після окупації Західної України більшовиками у жовтні 1939 року перейшов кордон і поселився у Кракові. Там займав пост керманича культурної праці в Українському Центральному Комітеті. У 1941 році став членом ОУН. Далі працював в УЦК у Львові до 1944 року.

В цей період разом з іншими військовими спеціалістами — членами ОУН розробляв концепцію військових відділів. Був членом делегації Ради Закордонних Зв'язків на переговорах з румунами і угорцями. 11-15 липня 1944 був учасником і секретарем Першого Збору Української Головної Визвольної Ради. Там обраний секретарем Президії УГВР.

Категорично відмовився виїжджати за кордон. Пішов у підпілля і працював у Головному штабі УПА. Редактор журналу «Повстанець» та інших військово-політичних видань Головного військового штабу УПА, в тому числі бойового статуту піхоти УПА. Після арешту Голови Президії УГВР Кирила Осьмака (12 вересня 1944 року) виконував його обов'язки, як єдиний на той час член Президії УГВР в Україні. Відзначений Бронзовим Хрестом заслуги. 15 квітня 1945 року йому присвоєно звання сотника УПА.

Полон. Табори[ред.ред. код]

Загазований у криївці, 4 червня 1945 року потрапив у полон НКДБ. Під час слідства не признався про своє членство в УГВР. Засуджений 4 лютого 1946 військовим трибуналом Київської області до смертної кари, яка була замінена військовою колегією Верховного суду СРСР на 20 років каторги, а 15 лютого 1955 помічник військового прокурора Київського військового округу замінив кару на 10 років таборів.

Спогади Романа Шухевича про Миколу Дужого[ред.ред. код]

« Згодом в колі друзів, вже будучи Головним Командиром УПА, Роман Шухевич згадував, що ще гімназійним учнем він пройшов свій перший військовий вишкіл під керівництвом підстаршини Української Галицької Армії Миколи Дужого, з яким з того часу був у найближчих дружніх стосунках. Командир цінував Миколу Дужого, який не виїхав в 1944 р. за кордон, а залишився у підпіллі працівником Головного Штабу УПА й головним редактором ініційованого Романом Шухевичем журналу «Повстанець» та співредактором усіх інших центральних націоналістичних видань, зокрема військових посібників.[1]  »

12 днів свободи[ред.ред. код]

У травні 1955 року звільнений за станом здоров'я з ув'язнення, повернувся до Львова, де і помер, проживши «вільним» 12 днів. Похований на Личаківському цвинтарі. За клопотанням Марії Дужої (дружини брата Петра Дужого) та Львівського обласного товариства політичних в'язнів у 2000 році Миколу Дужого перепоховано на полі почесних поховань № 67 Личаківського кладовища поблизу поховання Петра Дужого, поруч із могилою Михайла Сороки та Катерини Зарицької.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дужий П. Генерал Тарас Чупринка (Нариси про Романа Шухевича — Головного командира УПА. — Львів, 1997. — С. 8—9.

Посилання[ред.ред. код]