Дукач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дукач, личман, ягнус — прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. За дукач правили австрійські дукати Марії Терезії, а пізніше російські рублі та місцеві вироби з різноманітними зображеннями. Носили їх на Лівобережжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині. На Полтавщині дукачі мали з обох боків зображення релігійного змісту. Такі дукачі дарували на весілля. Інші мали портретні зображення, здебільшого імператриць Єлизавети та Катерини. При цьому традиції носити намисто з дукатів та один медалеподібний дукач не виключали одна одну. Дукачем у 19-на початку 20-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси - від грубого, але старанно виготовленого, до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукач лишався святковою прикрасою, а в інших його носили щодня і дорослі, й діти.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Р. М. Шуст. Дукач // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 492. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. — К.: Либідь, 1993. — С. 130—132
  • Катерина Матейко. Український народний одяг: етнографічний довідник. — К.: Наукова думка, 1996. — С.149-159
  • Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С.129-131
  • Українське золотарство. Дукачі : [укр. нар. ювелірні прикраси кінця ХVІІІ ст. і до 1930-х рр. : альбом / упоряд., передм. О. Валько ; тексти: О. Самков, Ю. Коваленко ; світлини: О. Лозинський, А. Кісь, Ю. Коваленко]. — Львів : Ін-т колекціонерства укр. мистец. пам'яток при НТШ, 2014. — 214, [1] с. : кольор. фот. ; 34х24 см. — (Серія "Українське народне мистецтво"). — Вид. коштом "Фундації мистецької книжки". — ISBN 978-966-2578-55-3