Дулемб'янка Марія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дулемб'янка Марія
пол. Maria Dulębianka
Maria Dulębianka (SF).jpg
Народилася 21 жовтня 1861(1861-10-21)[1]
Краків, Австрійська імперія
Померла 7 березня 1919(1919-03-07)[2][1] (57 років)
Львів, Польська Республіка
·тиф
Поховання
Країна Flag of Poland (1919–1927).svg Польща
Діяльність художниця, громадська активістка, публіцистка, письменниця
Галузь права жінок
Alma mater Віденський університет прикладних мистецтв і Академія Жуліана
Вчителі Ян Матейко, Leopold Horovitzd, Войцех Ґерсон, Адольф Вільям Бугро, Каролюс-Дюран, Жан-Жак Еннер і Тоні Робер-Флорі
Знання мов польська
Рід Слєповрон, Алабанда і Q106580553?
Нагороди
Хрест Незалежності

Марія Дулемб'янка (пол. Maria Dulębianka21 жовтня 1861(1861-10-21)[1], Краків, Австрійська імперія — 7 березня 1919(1919-03-07)[2][1], Львів, Польська Республіка) — художниця і громадська діячка. Співзасновниця та членкиня Союзу польських художниць. Діячка феміністичного руху у Львові.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася в сім'ї землевласників. Закінчила школу у Кракові, потім вивчала мистецтво у Варшаві, а також у Відні та Парижі.

Знана своїми феміністичними переконаннями. Зокрема, брала активну участь у жіночих рухах Галичини. Разом зі спільницями заснували жіночу гімназію та жіночий виборчий комітет у Львові[3].

Навчалася у Відні, 1880—1885 рр. — Школа рисунку у Варшаві; 1885—1886 рр. — навчання в Академії Жюльєна (Париж). Після навчання працювала в Австрії та Італії.

1887 року повернулася до Варшави, маючи намір відкрити художню школу для жінок. Прихильниця виборчого права жінок, вона виступала за те, щоб жінки були прийняті до Краківської академії мистецтв ще 1885 року[4]. 1889 року вона познайомилася з Марією Конопницькою, матір’ю восьми дітей і письменницею, що жила окремо і незалежно від свого чоловіка Ярослава Конопницького. Дулемб'янка на той час мала майже 30 років[5], а Конопніцька була старша за неї на 19 років. Вони стали нерозлучними, і з моменту їхньої зустрічі Конопніцька стала головною темою картин Дулемб'янки [5][6]. Природа їхніх стосунків не була остаточно визначена науковцями й науковицями [7][8][9][10]. Частково тому, що після їхньої смерті листи були спалені членами родини[9], а також тому, що Конопніцька, знаючи що офіційні цензори могли читати її, рідко писала про сімейні справи навіть у її опублікованих роботах[8][6]. Кшиштоф Томашік, який писав про Дулемб'янку в «Homobiografie» (2008), підтвердив, що вона мала інші стосунки з жінками та що у пари були друзі, які були відомими лесбійками, хоча цей термін на той час не використовувався[11].

З 1896 року — активна трудова та громадська діяльність у Львові. Зокрема, працювала головною доглядачкою Художньо-промислового музею (1915).

Чільне місце у творчості Марії Дулемб'янки посідав портрет. Зображала художниця переважно жінок, зокрема численними є образи М. Конопніцької. Особливе місце займають автопортрети художниці (зберігаються у збірці Львівської національної галереї мистецтв), характерними рисами яких є аскетичність зображення та малий формат. Її роботи були визнані на Паризькій виставці 1900 року. Від 1903 року — учасниця мистецьких виставок у Львові. 1919 року відбулася персональна виставка художниці (посмертна). Роботи художниці зберігаються у Львові (Львівська галерея мистецтв) і Польщі. Після 1889 року більшість картин належали Марії Конопніцькій.

Продовжуючи свою роботу щодо захисту прав та допомоги бідним, Дулемб'янка заснувала Związek Uprawnienia Kobiet (Союз прав жінок), Liga Mężczyzn dla Obrony Praw Kobiet (Чоловіча ліга захисту прав жінок) та Komitet Prawnienia Kobiet (Жіночий комітет громадської праці)[4]. Очолюючи Комітет Громадської Праці, вона заснувала кухні для бідних, дитячі ясла та Klub Uliczników (Вуличний дитячий клуб), надаючи допомогу вуличним дітям та сиротам[4][12]. Коли у Львові було створено Стрілецьке товариство, Дулемб'янка стала однією із перших його членкинь[12]. 1914 року вона закликала членів «Громадської праці» підтримати легіони Пілсудського, коли Львів окупувала російська імператорська армія. Вона та Комітет громадської праці надавали допомогу військам і цивільному населенню, поки місто було під владою Росії[7][12].

1917 рік — співзасновниця та членкиня Союзу польських художниць (Львів).

1918 року, коли Польща відновила свою незалежність, жінки нарешті отримали право голосу[7]. Була делегаткою Тимчасового урядового комітету і була обрана головою Жіночої ліги[4]. Коли в листопаді почалася польсько-українська війна, вона вступила до Польського Червоного Хреста, організувала польську санітарну службу, брала участь в обороні Львову. Спочатку працювала медсестрою, але покинула пост, щоб служити як посильна[4][12]. Вона організувала допомогу польським солдатам, інтернованим в українських таборах військовополонених[4][7]. Подорожуючи нерегулярно курсуючими потягами, а також пішки та верхи, Дулемб'янка та дві працівниці лікарні, Теодозя Дзедушицька і Марія Опєнська, пробиралися через сніг до табору в Мікулінцях[12]. У таборі вона захворіла на тиф і група повернулася до Львова[4][7][5].

Померла 7 березня 1919 року у Львові та була похована у могилі Конопницької на Личаківському цвинтарі[4][11]. Похорон був широко відвідуваним як патріотичний захід, залучивши активісток жіночого руху та матерів, що виховують дітей одні, а також мешканок притулків[4][5]. Пізніше тіло Дулемб'янки було знову поховано в окремій могилі[11].

Дулемб'янка, як і багато жінок-активісток, зникла з підручників історії аж до відродження фемінізму в 1990-х роках[7]. Її відзначають за новаторську роботу з прав жінок, за сприяння вступу жінок до Академії мистецтв, а також за створення першої жіночої середньої школи у Львові[12][13]. 2018 року на екрани вийшов фільм «Siłaczki» Марти Дзідо та Пьотра Слівовського. У ньому описується боротьба польських жінок за здобуття рівних прав, а Дулемб'янку зобразила Марія Северин[14].

Творчий доробок[ред. | ред. код]

  • «Тріо» (1884),
  • «Читання» (1890-і рр.),
  • «Господарка», «Сирітська доля» (обидва — 1890),
  • «Без роботи» (1900),
  • «Автопортрет у береті» (1901),
  • «Автопортрет зі скрипкою», «Автопортрет із палітрою», «Дівчина з мандоліною», «Море» (усі — 1909),
  • «Читання», «Вид костелу св. Лизавети у Львові».

Галерея[ред. | ред. код]

Подальше читання[ред. | ред. код]

  • Tomasik, Krzysztof (2008). Homobiografie: pisarki i pisarze polscy XIX i XX wieku [Homobiographies: male and female Polish writers of the 19th and 20th centuries] (Polish). Warsaw, Poland: Wydawnictwo Krytyki Politycznej. ISBN 978-83-61006-59-6. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

[15]

  1. а б в г Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. а б FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  3. «Художники Львова доби модерну в автопортретах: від особистості до образу» [Архівовано 28 січня 2018 у Wayback Machine.] — доповідь на міжнародній науково-практичній конференції «Ерделівські читання», Закарпатський художній інститут, Ужгород, 13-14. 05. 2014.
  4. а б в г д е ж и к 100 lat temu zmarła Maria Dulębianka | dzieje.pl - Historia Polski. web.archive.org. 7 березня 2019. Архів оригіналу за 7 березня 2019. Процитовано 4 квітня 2022. 
  5. а б в г Wyborcza.pl. wyborcza.pl. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 4 квітня 2022. 
  6. а б Mapa Kultury - Trzy namiętności Marii Dulębianki. web.archive.org. 6 березня 2016. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 4 квітня 2022. 
  7. а б в г д е Ersoy, Ahmet; G¢rny, Maciej; Kechriotis, Vangelis (1 січня 2010). Modernism: The Creation of Nation-States: Discourses of Collective Identity in Central and Southeast Europe 1770?1945: Texts and Commentaries, Volume III/1 (англ.). Central European University Press. ISBN 978-963-7326-61-5. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 4 квітня 2022. 
  8. а б Przekładaniec, 2 (2010) vol 24 - English Version (англ.). Wydawnictwo UJ. ISBN 978-83-233-8669-8. 
  9. а б Wielcy i niezapomniani: Maria Konopnicka - Co się kryje pod maską… Matki Polki - Krzysztof Tomasik. queer.pl (пол.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 4 квітня 2022. 
  10. Wencel gordyjski - Homo wiadomo. web.archive.org. 10 квітня 2019. Архів оригіналу за 10 квітня 2019. Процитовано 4 квітня 2022. 
  11. а б в Maria Konopnicka - lesbijka i zła matka - Wiadomości. web.archive.org. 19 жовтня 2017. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 4 квітня 2022. 
  12. а б в г д е Dulębianka. www.strony.ca. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 4 квітня 2022. 
  13. Saying No to Children, Kitchen, Church: The Pioneers of Women’s Rights in Poland | Article | Culture.pl. web.archive.org. 7 квітня 2018. Архів оригіналу за 7 квітня 2018. Процитовано 4 квітня 2022. 
  14. Kobiet prawa - wspólna sprawa - Opinie - Kultura - kulturapoznan.pl. web.archive.org. 7 червня 2019. Архів оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 4 квітня 2022. 
  15. Дулемб’янка Марія - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 5 жовтня 2019.