Дунайські понори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дунайські понори
Зображення
Держава Flag of Germany.svg Німеччина
Адміністративна одиниця Баден-Вюртемберг
CMNS: Дунайські понори у Вікісховищі

Координати: 47°55′55″ пн. ш. 8°45′48″ сх. д. / 47.93220000002777681° пн. ш. 8.76353000002777804° сх. д. / 47.93220000002777681; 8.76353000002777804

Дунайські понори біля Мерингену
Схема місць понор і маршрутів печер до Аахського джерела
Сухе річище Дунаю
Понора на південному березі Дунаю, це провідна понора нижче Іммендингену
Напис у Іммендингену. Переклад: “Через цю понору річище Дунаю сухе 155 діб на рік”

Дунайські понори (нім. Donauversinkung або Donauversickerung) — понори, початок підземного річкового перехоплення в природному парку Верхів'я Дунаю. Біля Фридинген-на-Дунаї вода Дунаю занурюється під річище річки в різних місцях. Провідна понора знаходиться біля поля Брюль між Іммендингеном і Мерингеном.

За 12 км південніше того місця, де зникає Дунай, є Аахське джерело  — найбагатоводніше у Німеччині. Кількості витікання води досягає 8,5 т/сек[1]. З нього бере початок річка Радольфцеллер Аах, що впадає в Боденське озеро, звідки починається Рейн.

9 жовтня 1877, вперше вдалося довести, що Аахське джерело живиться підземними водами Дунаю: геолог Адольф Кноп з Технологічного інституту Карлсруе 10 кг флуоресцеїну натрію, 20 тонн кам'яної солі і 1200 кг олії глинястого сланцю розчинили у верхів'ях Дунаю, неподалік від поглинаючих його тріщин, і за 55 годин ця сіль з'явилася в водах Ааху.[2][3] В період повені підземний потік проходить цей шлях всього за 20 годин. Стало зрозуміло, що вода тече під землею у величезних каналах, поки не виривається назовні в Аахському джерелі з Вімзенської печери. Перепад висот між місцем зникнення Дунаю і витоком Ааху — 185 м.

Перший задокументований випадок коли Дунай повністю пішов під землю, походить до 1874 року[4]. З тих пір кількість днів у році, коли це відбувається, різко зросло. У 1884 — 1904, це відбувалось, в середньому, 80 днів на рік. У 1922 році це відбулося лише 29 днів. У 1923 році, проте, становило 148 діб. У 1933 — 1937 році, в середньому було по 209, у 1938 — 1945, було 270 діб. Найбільше число діб сухого річища — 309 діб у 1921 році.

Щороку через ці понори підземний Дунай щорічно вимиває близько 7000 тонн вапна, що становить 2700 м³. У довгостроковій перспективі це може призвести що сьогоденна верхня течія Дунаю, ймовірно, буде перенаправлена повністю у Радольфцеллер Аах, і таким чином до Рейну. Це буде означати, що в даний час незначні притоки Крягенбах (у Мерінгені) і Ельта у (в Тутлінгені) стануть новими верхів'ями Дунаю. Дунай вже зазнавав подібне річкове перехоплення вище за течією, під час Вюрмського зледеніння, коли Фледберг-Дунай було перехоплено Вутахом у Вутахській ущелині поблизу Блумбергу.

Координати[ред. | ред. код]

Дунай занурюється в понори в Іммендінгені (47°55′45″ пн. ш. 8°45′26″ сх. д. / 47.9293833° пн. ш. 8.7572417° сх. д. / 47.9293833; 8.7572417 (Immendingen sinkhole)) і Фрідінгені (48°00′38″ пн. ш. 8°55′03″ сх. д. / 48.0108278° пн. ш. 8.9176139° сх. д. / 48.0108278; 8.9176139 (Fridingen sinkhole)). Виходить на поверхню через Аахське джерело (47°50′48″ пн. ш. 8°51′29″ сх. д. / 47.84667° пн. ш. 8.85806° сх. д. / 47.84667; 8.85806 (Aachtopf spring)), утворюючи Радольфцеллер Аах. Радольфцеллер Аах впадає в Боденське озеро(47°43′58″ пн. ш. 8°56′28″ сх. д. / 47.732714° пн. ш. 8.941112° сх. д. / 47.732714; 8.941112 (Mouth of the Radolfzeller Aach)). Рейн витікає з Базельського озера (47°39′32″ пн. ш. 8°51′30″ сх. д. / 47.658797° пн. ш. 8.858414° сх. д. / 47.658797; 8.858414 (Outlet of Lake Constance)).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Springs of Germany: Aachquelle [Архівовано 11 жовтня 2003 у Wayback Machine.](англ.)
  2. A. Knop: Über die hydrographischen Beziehungen zwischen der Donau und der Aachquelle im badischen Oberlande, in: Neues Jahrbuch für Mineralogie, Geologie und Paläontologie, E Schwiezerbart, Stuttgart, 1878, pp. 350–363.
  3. H. Hötzl (1996): Origin of the Danube-Aach system, in: Environmental Geology, vol. 27, Nr. 2, pp. 87-96, DOI:10.1007/BF01061676
  4. Höhlenführer, p. 261

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]