Дундич Олеко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дундич Олеко
рос. Олеко Дундич
Aleksa Dundić.jpg
Ім'я при народженні хорв. Toma Dundić
Народився 13 квітня 1896(1896-04-13)
Грабоваць (Шестановаць), Королівство Хорватія і Славонія, Австро-Угорщина
Помер 8 липня 1920(1920-07-08) (24 роки)
Рівне, Польська Республіка
·загиблий у бою
Поховання Рівне
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg РСФРР
Національність Хорвати
Діяльність військовослужбовець
Знання мов хорватська
Учасник Перша світова війна
Нагороди
орден Червоного Прапора

Олеко Дундич (серб. Алекса Дундић, хорв. Aleksa Dundić; австрійське ім'я Тома, відомий під псевдонімами Іван і Олеко; в літературі Олеко; нар. 13 квітня 1896 або 12 серпня 1897, с. Грабовац, Королівство Далмація[1], за іншою версією час і місце народження точно не відомі[2] — пом. 8 липня 1920, Рівне) — за однією версією сербський[3], за іншою версією — хорватський[4] революціонер, учасник Першої світової війни, громадянської війни в Росії та війни проти УНР в складі більшовицької Росії.

Біографія[ред. | ред. код]

У ранній біографії Дундича є багато неясного, так не можна точно стверджувати час і місце його народження, чи є справжніми прізвище Дундич та ім'я Олеко, а також національність і віросповідання[2]. В одних джерелах його називають сербом[3], в той же час в інших він фігурує як хорват[5]. За походженням православний серб[3], з сербських сільських[3] мешканців, родом з Королівства Далмація Австро-Угорської імперії. Третє найбільш пізнє джерело констатує повну неясність його ранньої біографії, в тому числі місце і час народження, справжнє ім'я та прізвище, називаючи його сербом і не зачіпаючи віросповідання[2]

Народився в селянській родині, у 12 років виїхав до Південної Америки, де 4 роки працював погоничем худоби в Аргентині та Бразильській республіці. На початку Першої світової війни мобілізований на службу рядовим в Австро-угорську армію[1].

Служив унтер-офіцером у гусарському кавалерійському полку, потім у 70-му піхотному полку Австро-Угорщини. Полк складався в основному з мешканців боснійської області Срем, а його бійці називалися зібцігерами (нім.) — семидесятниками[3].

Дундич — чемпіон австро-угорської армії 1914 року серед унтер-офіцерів з фехтування[3]. Воював у Першій світовій війні на російському фронті. Потрапив у російський полон під Луцьком у травні 1916 року[3].

У полоні вступив до добровольчого сербського загону Російської імператорської імперії.[3] Отримав чин підпоручика. Після Лютневої революції став на бік більшовиків,[6] вступив у РСДРП (б).

Громадянська війна[ред. | ред. код]

Влітку 1917 року вступив до Червоної гвардії (імовірно в Одесі). У березні 1918 року очолив партизанський загін на Донбасі в районі Бахмута, який потім влився в Морозівсько-Донецьку дивізію червоноармійських військ, що відступала до Царицина. Брав участь в обороні Царицина у складі Інтернаціонального батальйону, потім у кавбригаді Крючковського.

В РСЧА служив у кавалерії, з 1919 року в Особливій Донський кавдивізії С. М. Будьонного, потім в 1 кінному корпусі Першої кінної армії. Був помічником командира полку, командир кавалерійського дивізіону при штабі Першої кінної. З червня 1920 року помкомандира 36 полку 6 кавдивізії[1]

За легендами, які про нього стали складати ще за життя, Дундич відрізнявся неймовірною хоробрістю[3]. Цю особливість Дундича відзначили Ісаак Бабель у циклі оповідань «Конармії» і Олексій Толстой в романі «Ходіння по муках» (книга 3, «Похмурий ранок»).

Загинув у ході польсько-радянської війни при штурмі міста Рівне Першою кінною армією на території, що потім відійшла (до 1939 року) Польської республіки.

Нагороди[ред. | ред. код]

Був нагороджений Орденом Червоного Прапора та Почесною революційною золотою зброєю.

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • Похований у місті Рівне. Його могила в Центральному міському парку ім. Шевченка є одночасно і пам'ятником. У 2017—2018 рр. планується демонтування пам'ятника, ексгумація рештків Олека Дундича й перенесення їх до цвинтаря[7][8].
  • На честь Олека Дундича названі вулиці в Росії та тимчасово окупованих населених пунктах України.

У мистецтві[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Большая Советская энциклопедия.-Том 8.-М., 1972
  2. а б в «Можна без жодного перебільшення сказати, що ім'я героя громадянської війни серба Олеко Дундича…» В.В. Зеленін, М.М. Сумарокова. [1] // Прометей Т. 5. — М. : Історико-біографічний альманах серії «Життя чудових людей», Молода гвардія, 1968.
  3. а б в г д е ж и к Мілорад Драгович. «Красный конник Олеко Дундич» (1957). М: Молода гвардія, 1966
  4. Большой Энциклопедический словарь Дундич (Dundic) Томо
  5. Дундич (Dundic) Томо — Большая советская энциклопедия
  6. Бабель И. Э. Конармия: рассказы.—Автор послесловия: Л. Поляк.-Элиста: Калмыцкое кн. изд-во, 1986.-222 с.
  7. http://www.city-adm.rv.ua/Petitions/view-petition/204. www.city-adm.rv.ua. Процитовано 2017-10-27. 
  8. Максим Кобєлєв. www.facebook.com (uk). Процитовано 2017-10-27. 
  9. Богомолов В. М. За ваше завтра

Джерела[ред. | ред. код]