Дурново Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дурново Микола Миколайович

Микола Дурново
Народився 23 жовтня (4 листопада) 1876(1876-11-04)
с. Парфенки, тепер Рузького району Московської області
Помер 27 жовтня 1937(1937-10-27) (60 років)
Соловки
Поховання Сандармох
Країна СРСР СРСР
Діяльність мовознавець, діалектолог
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університету[d]
Галузь мовознавство
Заклад Саратовський університет
МДУ
Національна академія наук Білорусі
Білоруський державний університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь академік Академії наук БССРd
Науковий керівник Фортунатов Пилип Федорович
Членство Академія наук СРСР
Academy of Sciences of the Byelorussian SSRd
Рід Дурново[d]

Мико́ла Микола́йович Дурново́ (нар. 23 жовтня (4 листопада) 1876(18761104), с. Парфенки, тепер Рузького району Московської області — 27 жовтня 1937, Соловки) — російський філолог-славіст, педагог, доктор філології з 1917, член-кореспондент АН СРСР з 1924, д. чл. АН Білорусі з 1928.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив 1899 історико-філологічний факультет Московського університету.

З 1904 працював приват-доцентом Московського університету, пізніше — приват-доцентом, професором Харківського, а також (у різні роки) Петроградського, Московського, Білоруського (Мінськ) і Саратовського університетів.

У 19241927 — професор університету в Брно (Чехія).

Незаконно репресований 1933, розстріляний 1937.

Реабілітований 1967.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

В наукових дослідженнях Дурново постійно звертався до проблем україністики.

Визнавав самостійність української мови, але її усно-розмовний різновид називав «руською мовою», цим же терміном він визначав також сукупність усіх живих східнослов'янських мов.

Праці Дурново присвячені переважно «руській мові» як сукупності «руських мов», у складі якої розглядається і «малоруська мова».

Діалектний склад української мови, фонетичні і морфологічні особливості української мови в цілому та її наріч і говірок Дурново розглядає в працях:

  • «Наріччя руської мови» (1911),
  • «Хрестоматія з малоруської діалектології для вузів» (1913),
  • «Короткий нарис руської діалектології» (1914),
  • «Діалектологічна карта руської мови в Європі» (1914, у співавт.),
  • «Спроба діалектологічної карти в Європі з додатком „Нарису руської діалектології“» (1915, у співавт.),
  • «Нарис історії руської мови» (1924),
  • «Вступ до історії руської мови» (1927, 2-е вид. 1969).

В останній праці автор подає також огляд писемних пам'яток «руської мови» (серед яких є і власне пам'ятки укр. мови) та короткий нарис історії української літературної мови.

Висловлювання Дурново з питань діалектології, фонетичних і морфологічних особливостей загальнонародної української мови у її сучасному стані та історичному минулому містяться також у рецензіях на праці українських і російських мовознавців В. Ганцова, С. Кульбакіна, О. Синявського, О. Курило, О. Колесси, П.. Бузука, А. Кримського, О. Шахматова та інші.

У кількох працях Дурново торкався питань історії української мови:

  • «Записки з історії руської мови» (1911);
  • «Записки з історії руської мови. І. Фонетика і діалектологія» (1912);
  • «Записки з історії звуків руської мови» (1913, 1914);
  • «Нарис історії руської мови, в. 2. Історична морфологія. І. Історія форм відмін і дієвідмін» (1913);
  • «Нарис історії руської мови» (1924);
  • «Кілька зауважень до питання утворення руських мов» (1929) та ін.

У працях Дурново знайшла відгук Теорія Погодіна — Соболевського

Джерела та література[ред. | ред. код]