Семінарія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Семінарія (від лат. seminarium — «розсадник») — навчальний заклад для підготовки християнського духовенства.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування семінарій йде від католицьких реформ під час Контрреформації після Тридентського собору, який поліпшив освіту духівництва через створення семінарій як чинних установ під прямим контролем старшого духівництва.

Історія семінарій у Російській імперії[ред. | ред. код]

В Російській імперії (Північно-східній Росії) семінарії (архієрейські школи) почали засновуватися на початку XVIII століття, зазвичай при архієрейських будинках; були переважно становими навчальними закладами для синів духовенства і не мали спочатку на меті підготовку обов'язково священнослужителів, зважаючи на певну нестачу місць для кліриків.

В XVIII столітті повний курс, що був далеко не скрізь[1], міг займати 8 років за наступними ступенями («класах»): фара (або аналогія), інфіма, граматика, синтаксима, піїтика, риторика, філософія, богослов'я. В основі всієї системи навчання лежало досконале оволодіння латинською мовою; всі інші знання давалися попутно, з читання латинських текстів. Поступове введення грецької почалося в кінці XVIII століття, за митрополита Московського Платона (Левшина). Під впливом митрополита Філарета (Дроздова) в XIX столітті відбувався поступовий відхід від латинський схоластики.

За визначенням статуту 1884, семінарії представляли собою «навчально-виховні заклади для приготування юнацтва до служіння православній церкві». Семінарії знаходилися під загальним управлінням Святішого Синоду, перебували в безпосередньому віданні єпархіальних архієреїв, які мали спостерігали за викладанням, за вихованням учнів і за виконанням правил статуту в загалом.

Семінарії утримувалися на кошти Св. Синоду і на допомогу, що відпускаються з державної скарбівні. Безпосереднє управління семінарією належало ректору, інспекторові і правлінню, що мали збори педагогічні та розпорядчі.

У семінарії приймали молодих людей православного віросповідання з усіх станів. Переважне значення в навчальному курсі семінарій займали богословські науки, але в значному обсязі викладалися і науки загальноосвітні, що входять в курс класичних гімназій.

До кінця 1870-х років випускники семінарій мали вільний доступ до вищих навчальних закладів, нарівні з гімназистами. Потім доступ цей був закритий; згодом (наприкінці XIX століття) найкращим з випускників було дозволено вступати в Томський та Юр'ївський університети.

Навчання в семінаріях було безкоштовним, причому сиріт та дітей бідних батьків приймали на казенне утримання. Найкращі вихованці семінарій після закінчення курсу вступали до духовних академій; велика частина вихованців призначалася єпархіальним начальством на місця священно- та церковнослужителів або на посади вчителів і наглядачів в духовно-навчальні заклади.

На початок XX століття в Російській імперії існувало 55 духовних семінарій, в яких навчалися близько 18 тисяч осіб.

Духовні семінарії в Україні[ред. | ред. код]

Католицькі[ред. | ред. код]

Римокатолицькі[ред. | ред. код]

Грекокатолицькі[ред. | ред. код]

Православні[ред. | ред. код]

ПЦУ[ред. | ред. код]

УПЦ МП[ред. | ред. код]

  1. Волинська духовна семінарія (1796—1964, з 1991)
  2. Київська духовна семінарія (1814—1918, з 1989)
  3. Одеська духовна семінарія (1838—1920, з 1945)
  4. Полтавська Місіонерська Духовна Семінарія (1776—1797, 1862—1918, з 2007)
  5. Почаївська духовна семінарія (1925—1939, з 1991)
  6. Таврійська духовна семінарія (1869—1918, з 2006)
  7. Харківська духовна семінарія (1734—1917, з 1996) 8.Сумська духовна семінарія ( з 2015 )

Євангельські (Протестантські)[ред. | ред. код]

Київська Богословська семінарія (КБС) м.Київ, вул.Горлівська 75

Католицькі духовні семінарії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]