Дучинський Антонін Філаретович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дучинський Антонін Філаретович
Дучинський Антонін (1880-1928).jpg
Народився 4 серпня 1880(1880-08-04)
село Судилків, Заславський повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Помер 14 грудня 1928(1928-12-14) (48 років)
Москва
Країна Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність українець
Alma mater Московський університет
Галузь історія

Антоні́н Філаре́тович Дучи́нський (4 серпня 1880(18800804)14 грудня 1928) — український історик, архівознавець, педагог, громадський і науковий діяч. Ініціатор заснування Полтавського народного університету. Член Полтавської вченої архівної комісії, Полтавського наукового товариства при ВУАН.

У 1910-1920-х роках долучився до збереження української історико-культурної спадщини, зокрема, архівних пам'яток, — взяв безпосередню участь в їх порятунку шляхом передачі до зацікавлених наукових установ[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 4 серпня 1880 року у селі Судилків Судилківської волості Заславського повіту Волинської губернії Російської імперії (тепер — село у Шепетівському районі Хмельницької області України) в сім'ї священника Філарета Дучинського.

Закінчив духовне училище та Кременецьку семінарію у місті Кременець Кременецького повіту Волинської губернії.

У 1902 році — вступив до Варшавського університету. А з 1905 року — перевівся до Московського університету, який закінчив у 1907 році (історико-філологічний факультет) з дипломом І ступеня. В університеті спеціалізувався на вивченні історичних дисциплін. Учень професорів Дмитра Петрушевського та Роберта Віппера.

Із 1907 по 1910 рік — працював учителем історії та географії у реальному училищі та жіночій гімназії міста Проскурів Проскурівського повіту Подільської губернії.

Наукову діяльність розпочав публікацією ряду статей в житомирській газеті «Волынь». Статті стосувалися еміграції українських селян з Волині в Америку та історії походження села Ординці Старокостянтинівського повіту («С. Ординці Старокостянтинівського повіту. Історико-економічний нарис», 1906; «Еміграція селян південної Волині в Америку», 1907).

Із 1910 року — жив у Полтаві.

Із 1910 по 1920 рік — викладав у Полтавському реальному училищі і паралельно, із 1910 по 1916 рік — у Маріїнській жіночій гімназії. Водночас — працював у Полтавській губернській вченій архівній комісії.

Із 1912 року — член Полтавської ревізійної комісії.

До 1914 року у літні місяці подорожував Західною ЄвропоюАвстро-Угорщиною, Німеччиною, Францією, Італією, Великою Британією, Швейцарією, Грецією. «Для кращої орієнтації в житті Західної Європи вивчив в значній мірі французьку та англійську мову»[2].

У 1914 році, за архівними документами, опублікував дослідження «До турбот князя Куракіна про судноплавство річок у Малоросії»[3].

Брав активну участь у перебудові шкіл на Полтавщині, був делегатом і доповідачем на ІІ Всеукраїнській педагогічній конференції та на учительських з'їздах, членом міської Ради.

У 1917 році — начальник відділення міліції в Полтаві. Пізніше — старший інспектор народної освіти, інструктор політосвіти при військовому комісаріаті, викладач історії революційного руху в Полтавському народному університеті, садовому та індустріальному технікумах.

У 1918-1919 роках — прослухав курс лекцій на юридичному факультеті — філіалі Харківського університету в Полтаві.

Із 1919 року — член Полтавського наукового товариства при ВУАН. Цього ж року, у складі виїзної комісії Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини, брав участь в обстеженні історико-мистецьких зібрань у маєтках поміщиків. Зокрема, перевіз із Яготина до Історичного архіву Полтавщини особистий архів князів Рєпніних.

Організував історичний кабінет при підсекції Центрального пролетарського музею Полтавщини.

Із 1921 по 1928 рік — викладач педагогічних курсів, які з 1925 року стали Полтавським педагогічним технікумом імені Драгоманова (в останні роки виконував обов'язки керівника). Після приєднання технікуму до Інституту народної освіти у вересні 1928 року — викладав історію.

Із 1921 по 1922 рік — читав лекції з українознавства у Полтавському вечірньому робітничому технікумі.

Раптово помер 14 грудня 1928 року у Москві, після завершення роботи з'їзду істориків-марксистів, на якому у виступах окремих доповідачів прозвучали звинувачення проти укрїнських вчених[4]: «напружена праця перевтомила його виснажений організм, а нетактовні виступи деяких осіб проти українських учених викликали хвилювання, що не пройшло йому даремне»[5].

Уранці 14 грудня у Дучинського пішла кров горлом. У своїй останній записці до дружини він сам напише: «Ось наслідок напруженої праці в Москві»[5]. За даними Павла Клепацького, перевтома могла б і не привести до смерті, якби не поранення, яке Дучинський дістав від дурної (шальної) кулі, скинутої з німецького аероплану у 1919 році — вона пробила Дучинському плевру і лишилася в животі[5]. Дучинський не раз говорив знайомим: «Я ношу в собі смерть»[5]. Після першого крововиливу — Дучинському стало краще, але згодом, під час зустрічі з братом Федором, кров знову пішла — лікарі намагалися її зупинити, але врятувати Дучинського не змогли[5]. Він помер від гангрени легень[5].

Тіло, як і бажав Дучинський[5], кремували. Дружина привезла урну з прахом до Полтави, де й поховала. Похорон Дучинського у Полтаві став багатолюдною траурною процесією[6]. В урну поклали місцевий часопис «Більшовик Полтавщини» з матеріалами про день похорон[5].

Бібліографія[ред. | ред. код]

У рукопису[ред. | ред. код]

  • Нарис повстання М. Пушкаря.

Доповіді на засіданнях Полтавського наукового товариства при ВУАН[ред. | ред. код]

  • Нова Польща і Українські землі в її складі (1921)
  • Бібліографічний огляд англійського журналу «History» за 1925 рік (1926)
  • Революційна Українська Партія (РУП) на Полтавщині, за архівними матеріалами 1901-1905 років (1927)
  • Ризька угода з Польщею в історичному освітленні
  • Європа після Версальської угоди

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Коваль О. Штрих до портрету епохи (А. Ф. Дучинський) // Архівний збірник до 80-річчя Державного архіву Полтавської області [матеріали наукової конференції]. — Полтава, 1998. — С. 95.
  2. Коваль О. Штрих до портрету епохи (А. Ф. Дучинський) // Архівний збірник до 80-річчя Державного архіву Полтавської області [матеріали наукової конференції]. — Полтава, 1998. — С. 92.
  3. Дучинский А. К заботам князя Куракина о судоходстве рек в Малороссии// Труды Полтавской ученой архивной комиссии. — Полтава, 1914. — Вып.11. — С. 51-58.
  4. Пустовіт Т. П. Дучинський Антонін Філаретович// Енциклопедія Сучасної України [електронна версія] / ред.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. — Т. 8.
  5. а б в г д е ж и Клепацький П. А. Ф. Дучинський (посмертна згадка)// Україна. — 1929. — № 33. — С. 176.
  6. Булава Л. Мащенко О. Викладачі історії й географії Полтавського учительського і педагогічного інститутів та історико-філологічного факультету (1914-1921 роки)// Четверті Череванівські наукові читання: збірник наукових статей за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції (до 100-річчя з часу створення історико-філологічного факультету в Полтаві), 25–26 жовтня 2018 року. — Полтава: ПНПУ імені В.Г. Короленка, 2018. — С. 108.

Джерела[ред. | ред. код]