Лукач Дьйордь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дьйордь Лукач)
Перейти до: навігація, пошук
Лукач Дьйордь
Західна філософія
Філософія XX століття
Lukács György.jpg
Дьйордь Лукач (фото 1960-х)
Ім'я при народженні Löwinger György Bernát
Народився 13 квітня 1885(1885-04-13)
Будапешт
Помер 4 червня 1971(1971-06-04) (86 років)
Будапешт
Школа/Традиція Марксизм
Основні інтереси діялєктична метода, історичний роман, клясова свідомість, урічевлення, хибна свідомість
Значні ідеї урічевлення
Вплинули на нього Вебер, Геґель, Лєнін, Маркс
Вплинув на Едвард Саїд, Алєксандр Тарасов, Франкфуртська школа

Дьйордь (Ґеорґ) Лукач (угор. György Lukács; нім. Geörg Lukács; 13 квітня 1885, Будапешт4 червня 1971, там саме) — угорський революціонер, теоретик марксизму і літературний критик, учасник угорського та міжнародного комуністичного руху, один з основоположників «західного марксизму».

Життєпис[ред.ред. код]

Лукач народився у заможній сім’ї: його батько був багатим і влпивовим банкіром. З 1906 по 1915 навчався в університетах Будапешту, Берліну та Гайдельберґу, де водив дружбу з Ґеорґом Зіммелем (1858-1918), Максом Вебером (1864-1920) і Ернстом Блохом (1885-1977). 1917 року разом з друзями орґанізував у Будапешті «Вільну школу наук і духу», що в її роботі поміж инших брав участь відомий композитор Бела Барток (1881-1945). У цей період за своїми поглядами Лукач був об’єктивним ідеалістом; його головними творами цього періоду стали збірка есеїв «Душа та форма» (1910) і книга «Теорія роману» (1916).

Підчас першої світової війни (1914-1918) Лукач здійснив ідейну еволюцію, що під кінець війни призвела його до марксизму. У грудні 1918 вступив до лав Угорської Комуністичної партії, а за часів Угорської Радянської Республіки (березень—серпень 1919) протягом короткого часу він обіймав посаду народного комісара просвіти та культури. Після падіння республіки й розгортання в Угорщині «білого терору» Лукач був змушений тікати закордон: з 1919 по 1930 жив у Відні, з 1930 по 1945 — у Москві (два роки, з 1931 по 1933 жив у Берліні).

Ще на еміґрації у Відні Лукач видав «Історію та клясову свідомість» (1923) — збірку статей і нарисів з 1919-1922, що її судилося стати найвідомішою його книжкою (див. Ідейна спадщина). У московській еміґрації написав «Історичний роман» (1937, вийшла друком як окрема книжка 1954) і «Молодого Геґеля. Про відносини діялєктики й політекономії» (1938, вперше опублікована 1948).

1945 року Лукач повернувся до Угорщині. Підчас народного повстання 1956 року був міністром культури в уряді Імре Надя (1896-1958). По придушенню повстання Радянською Армією Лукач разом з иншими членами уряду депортували до Румунії. Вдруге повернувшись на батьківщину (1957), Лукач присвятив себе виключно теоретичній роботі – розробляв питання естетики та філософії. Він завершив 4-томову «Естетику» (1962) і не встиг завершити «Онтолоґію суспільного буття» (1971) — обидва опуси вийшли друком по його смерти.

Ідейна спадщина[ред.ред. код]

«Історія та клясова свідомість»[ред.ред. код]

В «Історії та клясовій свідомості» Лукач стверджував, що через своє бачення цілісности (тотальности) і зосередженість на центральності товарного виробництва марксизм є найкращим методолоґічним інструментом критичної аналізи сучасного капіталістичного суспільства та відкриває в пролєтаріяті силу, спроможну на революційне перетворення суспільства. Індивід ніколи не може стати мірою філософії чи — тим більше — дії, спрямованої на визволення, оскільки він оточений готовими, «народженими» до нього та незмінними об’єктами, що уможливлює вироблення лише суб’єктивних реакцій або конформістського визнання, або нігілістичної відмови. Тільки кляса може охопити дійсність у цілому в процесі її революційного перетворення за умови звільнення її членів з-під «чар» урічевленної об’єктивности.

Точка зору пролєтаріяту дозволяє бачити, як капіталістичне суспільство породжує «урічевлення» — перетворення людських властивостей, стосунків і дій на властивості, стосунки та дії рукотворних речей, що відокремлюються від людини й починають панувати над її життям. Урічевлення — крайній, але вельми поширений прояв відчуження. Наслідком є те, що люди починаються сприйматися як речі чи абстрактні поняття, а ті в свою чергу заступають місце людей і починають сприйматися як живі істоти.

За капіталізму всі суспільні відносини просякнути економічними імперативами та підпорядковуються економічним законам. Єдиним розв’язанням проблєм буржуазного суспільства є пролєтарська революція і соціялізм. Комуністична партія є формоутворенням пролєтарської свідомости, себто практичним втіленням прагнень пролєтаріяту усвідомити себе та свої клясові інтереси. Через своє особливе положення «живого заперечення капіталізму» пролєтаріят є єдиною клясою, спроможною здобути справжню клясову свідомість — усвідомити свою історичну ролю революційного суб’єкту.

Клясова свідомість не дається робітникові при народженні, але її здобувають у постійній боротьбі з диктатом буржуазної ідеолоґії. Тільки пролєтаріят здатен побачити, що так звані «вічні закони економіки» є нічим иншим як продуктами історичного розвитку, результатом колєктивної дії індивідів, а значить їх можна змінити через свідому дію. Всі инші суспільні кляси, в т.ч. буржуазія, приречені на «хибну свідомість», що утримує їх від розуміння тотальности історії та створює ілюзію вічности й універсальности окремого історичного етапу, наприклад, капіталізму. Носії хибної свідомости сприймають капіталізм як щось природне й об’єктивне, тоді як насправді це лише минущий епізод історії.

Лукач переосмислив поняття «ортодоксальний марксизм»: так він називав не вірність доґмі, не некритичну віру в ту чи иншу тезу «основоположників» (Карла Маркса й Фрідріха Енґельса), не збереження традицій, а наукове застосування і розвиток марксистської методи (діялєктичного матеріялізму) в конкретно-історичних умовах.

«Історичний роман»[ред.ред. код]

Лукачев «Історичний роман» є, напевне, найбільш відомим з усіх творів марксистської літературної критики. За Лукачем, історичний роман має кілька принципових моментів.

Його форма, це — обов’язково епопея, що зображує зміни у народному житті через репрезентативні людські типи в момент, коли їхнє життя змінюється під впливом суспільних перетворень. Серед героїв можуть бути й історичні постаті, проте вони мають бути малопомітними, їхня роля — другорядна. Замість них оповідь обертається навколо звичайних, невидатних людей, що їм судилося опинитись в епіцентрі драматичних подій. Тим-то Лукач високо цінує романи Вальтер Скотт (1771-1832), що в них розгортається траґічне змагання між низхідними та висхідними формами суспільного життя, віддається належне минулому, але стверджується історична необхідність приходу нового.

Крім того історичний роман є не окремим, чітко окресленим жанром або піджанром роману, але попередником великого реалістичного роману XIX ст. Так, Оноре Бальзак (1799-1850) приклав його методу до сучасности та змалював Францію доби Реставрації і Липневої монархії у такий самий спосіб, як Скотт зображував Шотляндію XVIII ст. або Анґлію XII ст. Великим послідовником Бальзака, за Лукачем, став Лєв Толстой (1828-1910), що його «Війна і мир» (1869) стала найвищою точкою як історичного, так і реалістичного роману XIX ст.

Лакачева робота в царині літературної критики вплинула на багатьох теоретиків літератури, в т.ч. на Фредріка Джеймсона (народ. 1934) й Едварда Саїда (1935-2003).

Основні твори[ред.ред. код]

  • Теорія роману (Theorie des Romans, 1916)
  • Історія та клясова свідомість (Geschichte und Klassenbewußtsein, 1923)
  • Лєнін. Нарис про взаємозв'язок його ідей (Lenin - Studie über den Zusammenhang seiner Gedanken, 1924)
  • Історичний роман (Der historische Roman, 1937, 1954)
  • Ґьоте і його час (Goethe und seine Zeit, 1947)
  • Молодий Геґель. Про відносини діялєктики й політекономії (Der junge Hegel - Über die Beziehungen von Dialektik und Ökonomie, 1948)
  • Знищення розуму (Die Zerstörung der Vernuft, 1954)
  • Онтолоґія суспільного буття (Zur Ontologie des gesellschaftlichen Seins, 1971-1973)
  • Естетика (Ästhetik, 1972-1976)

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Дьєрдь Лукач. Франц Кафка чи Томас Манн? Авангардизм і критичний реалізм у сучасній буржуазній літературі / Пер. з нім. // «Всесвіт» (Київ). — 1974. — №5.
  • Роза Люксембурґ, Ґеорґ Лукач. Про Російську революцію / Пер. з нім. — Київ: «Вперед», 2012. — 91 с.

Література[ред.ред. код]

  • Гольдман Л. Лукач и Хайдеггер. – Санкт-Петербург: Владимир Даль, 2009. – 296 с.(рос.)
  • Дмитриев А. Марксизм без пролетариата: Георг Лукач и ранняя Франкфуртская школа, 1920-30-е гг. – Санкт-Петербург: Европейский университет в Санкт-Петербурге; Москва: «Летний сад», 2004. – 528 с.(рос.)
  • Лукач Г. Исторический роман // «Литературный критик» (Москва). — 1937. — №№7, 9, 12; — 1938. — №№3, 7, 8, 12.(рос.)
  • Лукач Г. История и классовое сознание. Исследования по марксистской диалектике. – Москва: «Логос-Альтера», 2003. - 416 с.(рос.)
  • Лукач Д. Ленин. Исследовательский очерк о взаимосвязи его идей. — Москва: «Международные отношения», 1990. — 141 с.(рос.)
  • Лукач Д. Молодой Гегель и проблемы капиталистического общества. — Москва: «Наука», 1987. — 616 с.(рос.)
  • Лукач Д. Своеобразие эстетического. 4 тт. Москва: «Прогресс», 1985-1987. — 335; 468; 303; 454 с.(рос.)
  • Стыкалин А. Дьёрдь Лукач - мыслитель и политик. - Москва: Издательство Степаненко, 2001. – 348 с.(рос.)
  • Mészáros, I. Lukács' Concept of Dialectic. London: Merlin, 1972. 211 p.(англ.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Твори Лукача[ред.ред. код]

Про нього[ред.ред. код]