Дьоготь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Деревна смола
Дьоготь

Дьо́готь — продукт сухої перегонки деревини, торфу, бурого та кам'яного вугілля, сланців тощо. В'язка бура або чорна рідина; складна суміш органічних речовин. При сухій перегонці вугілля, торфу та ін. в умовах невисоких температур (500—600 °C) — напівкоксуванні — утворюється так званий первинний дьоготь. До його складу входять (залежно від сировини) парафін, фенол тощо. При коксуванні кам'яного вугілля утворюється кам'яновугільна смола. Дьоготь, утворюваний при термічній переробці деревини, називають деревною смолою.

Етимологія[ред. | ред. код]

Українське дьоготь (заст. діготь)[1] походить від прасл. *degъtь (на думку Л. А. Булаховського, безпосереднім джерелом форми дьоготь могло бути біл. дзёгаць). Походження праслов'янського слова остаточно не з'ясоване: за однією з версій, це давнє запозичення з литовської мови (лит. degùtis, degùtas, пов'язане з degù — «палю»); за іншою, слово має питомо слов'янське походження і, як і degùtas, сходить до пра-і.є. *dhegh- («горіти»)[2].

Про використання дьогтю[ред. | ред. код]

Колись жодне господарство не обходилося без дьогтю: ним мастили шкіряне взуття, гужову збрую, аби була довговічною та м'якою, не розмокала на дощі й не тріскалася на сонці. Дьоготь вживали і для інших господарських потреб.

Дьоготь широко використовували в народній медицині. Особливо помічним він був при виведенні глистів. У цьому жодні народні ліки не були такими дієвими, як дьоготь. Ним теж заліковували різні шкірні хвороби у тварин і людей, радили вживати при злоякісних пухлинах, виводили парші, коросту.

Дьоготь був також незамінним за часу війни. Ним змазували збрую, повози (він був однією з складових коломазі), лікували коней, почасти вояків. Не випадково Богдан Хмельницький видав спеціальні універсали з підтвердженням привілеїв тим, хто займався дігтярством. У жовтні 1656 року гетьман офіційно надав права козельчанам не сплачувати міські прибутки «на побудованє ратуша в місті Козелецьку зоставуєм при мещанах самих ратуш їх возовоє, помірноє, деготь, воскобуйню і поведерщину от меду і горілки». Отже, виробництво дьогтю стояло на рівні з такими важливими справами, як будівництво ратуші — адміністративної споруди, воскобоєнь тощо. Вже сам цей факт промовляє про неабияке значення «чорного продукту» в період козаччини.

Нині побутове значення та виробниче застосування дьогтю дуже звузилося. Проте у деяких галузях, особливо в фармакології, він дотепер украй необхідний — у приготуванні деяких лікарських компонентів поки що нема рівних йому замінників.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Діготь // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Фармацевтична хімія: Підручник/ Ред. П. О. Безуглий. — Вінниця: Нова Книга, 2008. — 560 с. ISBN 978-966-382-113-9
  • Фармакологія: підручник (ВНЗ І—ІІІ р. а.) / І. В. Нековаль, Т. В. Казанюк. — 7-е вид., переробл. і допов. — «Медицина», 2016 — 552 с. ISBN 978-617-505-507-6

Посилання[ред. | ред. код]