Дьордь Лігеті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дьордь Лігеті
угор. Ligeti György
György Ligeti (1984).jpg
Ім'я при народженні угор. Ligeti György Sándor
Народився 28 травня 1923(1923-05-28)[1][2][…]
Тирневені, Муреш, Румунія
Помер 12 червня 2006(2006-06-12)[1][2][…] (83 роки)
Відень, Австрія[1]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Hungary.svg Угорщина
Flag of Austria.svg Австрія
Flag of Romania.svg Румунія
Діяльність композитор, музичний педагог, викладач університету, піаніст, музикант, лібретист
Alma mater Музична академія Ференца Ліста
Володіє мовами угорська і німецька[2]
Заклад Гамбурзька вища школа музики і театру
Членство Європейська академія наук і мистецтв[d], Румунська академія, Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтв[d]
Напрямок 20th-century classical music[d]
Жанр опера
Magnum opus Симфонічна поема для 100 метрономів
Діти Lukas Ligeti[d]
Нагороди

премія Кошута

Почесне кільце Відня[d]

Гамбурзька премія імені Баха[d] (1975)

Орден за заслуги в галузі мистецтв і науки[d]

премія Теодора Адорно[d] (2003)

премія Бальцана (1991)

Praemium Imperiale (1991)

премія Леоні Соннінг (1990)

Музична премія Рольфа Шока[d] (1995)

золота медаль Королівського філармонічного товариства[d] (2004)

Берлінська художня премія[d] (1972)

премія імені Гравемаєра[d] (1986)

медаль Гете (1990)

Wihuri Sibelius Prize[d] (2000)

Q1394715? (1993)

Kyoto Prize in Arts and Philosophy[d]

премія Кіото

Премія Ернста Сіменса (1993)

IMDb nm0509893

Дьордь Лігеті

Дьордь Лігеті[4] (угор. Ligeti György; 28 травня 1923 — 12 червня 2006, Відень, Австрія) — австрійський композитор угорського походження, внучатий племінник скрипаля Леопольда Ауера.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Тирневені, Румунія, в сім'ї єврейських переселенців з Угорщини. У 1941 переїхав до Будапешту.

У 1943 заарештований і лише дивлм уникнув участі свого батька й брата, які загинули в Освенцімі.

Після закінчення Другої світової війни повертається до Будапешта, де продовжує своє навчання. У 1949 році закінчує Будапештську консерваторію ім. Ференца Ліста. На початку 50-х — частково під впливом Бартока і Кодая — звертається до фольклору. Після вторгнення радянських військ до Угорщини 1956 року Лігеті з дружиною втікають до Австрії. У Західній Європі зближується з композиторами-аванґардистами — Карлгайнцем Штокгаузеном і П'єром Булєзом і швидко стає одним з провідних майстрів європейського аванґарду.

У 1957—1958 — співробітник Студії електронної музики в Кельні. У 1959-69 живе у Відні. У 1956-72 постійно викладає на Дармштадтських курсах нової музики.

З 1961 професор Королівської академії в Стокгольмі, бере участь в композиторських курсах в Мадриді (1961), Ессені (1963) і Більтовені (1962—1963). В подальшому викладає на курсах в Німеччині, Австрії, Голландії, Угорщині, країнах Скандинавії. В 1967 отримує австрійське громадянство. У 1969-73 роках живе у Відні і Берліні, а пізніше — в Гамбурзі. З 1972 по 1993 — професор композиції в Гамбурзькій консерваторії.

Вперше прославився в 1961 оркестровою п'єсою «Атмосфери», яка пізніше увійшла як саундтрек до фільму «Космічна одіссея 2001 року» Стенлі Кубріка. В подальшому значного розголосу набула постановка його опери «Великий мрець» і виконання низки концертів для різних інструментів з оркестром, а також Реквієму.

За видатні заслуги в галузі музичного мистецтва Лігеті нагороджений медаллю Ґете, кільцем міста Відень. Він — почесний доктор Академій, Вищих музичних шкіл і Університетів у Відні, Гамбурзі, Мюнхені, Парижі. Вісімдесятиріччя композитора широко відзначається музикантами всього світу проведенням авторських фестивалів, концертів, випуском нових компакт-дисків.

Помер 12 червня 2006 у Відні.

Творчість[ред. | ред. код]

"Музика існує сама по собі, завдання композитора лише визначити рамки для її існування" (Лігеті).

Одним з головних питань, що цікавили Лігеті-композитора, було питання поліфонії — взаємодії в одному творі різних мелодичних голосів. Лігеті вважається розробником т. зв. мікрополіфонії — особливої композиційної техніки поєднання великої кількості (зазвичай понад 10) самостійних мелодичних голосів, що розташовані дуже близько одне від одного і внаслідок цього зливаються в суцільний звуковий комплекс, всередині якого вже неможливо розрізнити окремі голоси.

Творчий доробок композитора:

Опера
  • Великий мрець (Le Grand Macabre) (1975-77, друга версія 1996)
Для оркестру
  • Concert românesc (1951)
  • Apparitions (1958—1959)
  • Atmosphères (1961)
  • Lontano (1967)
  • Ramifications, для струнного оркестру та 12 сольних струнних (1968—1969)
  • Chamber Concerto, для 13 інструментів (1969—1970)
  • Melodien (1971)
  • San Francisco Polyphony (1973—1974)
Концерти
  • Для віолончелі з оркестром (1966)
  • Для контрабаса, флейти і гобоя з оркестром (1972)
  • Для фортепіано з оркестром (1985—1988)
  • Для скрипки з оркестром (1992)
  • Hamburg Concerto, для валторни з камерним оркестром і 4 натуральними валторнами (1998-99, ред. 2003)
Вокальні та хорові твори
  • Вокальний цикл на слова Ш Вереша 1947
  • Вокальний цикл на слова А Йожефа 1950
  • Вокальний цикл на слова Й Араньа 1952
  • Реквієм, для сопрано, мецо сопрано, мішаного хору та оркестру (1963—1965)
  • Lux Aeterna, для 16 голосів соло (1966)
  • Clocks and Clouds, для 12 жіночих голосів (1973)
  • Síppal, dobbal, nádihegedüvel (With Pipes, Drums, Fiddles) (2000)
Камерно-інструментальні твори
  • Соната, для віолончелі соло (1948/1953)
  • Andante and Allegro, для струнного квартету (1950)
  • Baladǎ şi joc , для двох скрипок (1950)
  • 6 баґателей для духового квартету (1953)
  • Струнний квартет № 1 Métamorphoses nocturnes (1953—1954)
  • Струнний квартет № 2 (1968)
  • 10 п'єс для духового квінтету (1968)
  • Тріо для скрипки, валторни і фортепіано (1982)
  • Hommage à Hilding Rosenberg, для скрипки і віолончелі (1982)
  • Соната для альта соло (1991—1994)
Для фортеп'яно
  • Induló (March), 4 руки (1942)
  • Polifón etüd (Polyphonic Étude), 4 руки(1943)
  • Capriccio nº 1 & nº 2 (1947)
  • Інвенція (1948)
  • Három lakodalmi tánc («3 весільних танці»), 4 руки (1950)
  • Сонатина, 4 руки (1950)
  • Musica ricercata (1951—1953)
  • Trois Bagatelles (1961)
  • 3 п'єси для 2-х фортепіано (1976)
  • Етюди для фортепіано, зошит 1, 6 етюдів (1985)
  • Етюди для фортепіано, зошит 2, 8 етюдів (1988—1994)
  • Етюди для фортепіано, зошит 3, 4 етюди (1995—2001)
Для органа
  • Ricercare — Ommagio a Girolamo Frescobaldi (1951)
  • Volumina (1961-62, ред. 1966)
  • 2 етюди (1967, 1969)
Для клавесина
  • Continuum (1968)
  • Passacaglia ungherese (1978)
  • Угорський Рок (Chaconne) (1978)
Електронна музика
  • Glissandi (1957)
  • Artikulation(1958)
Інше
музичні приклади

Аудіо Д.Лігеті, концерт для фортепіано з оркестром, 1 частинаопис файлу

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Лобанова М. Дьердь Лигети и музыкальный авангард. // Музыка. М., 1976, с. 43 — 48.
  • Lobanova M. «Technika és stilus problematikája a 60-as-80-as évek zenejeben. Párhuzamok Ligeti György és az íy szovget zene törenkvései kösött», in: «Magyar Zene», 1985, Nr. 3, S. 255—270.
  • Лобанова М. Дьердь Лигети—эстетические взгдяды и творческая практика 60-70-х годов. // Теория и практика современной буржуазной культуры: проблемы критики. Сборник трудов ГМПИ им. Гнесиных, вып. 94. М., 1987, с. 140—172.
  • Холопов Ю. «Атмосферы» Д. Лигети. Рукопись, 1986—1988.
  • Лобанова М. Логика и композиция «новой музыкальной драмы»: «Приключения» Дьердя Лигети // Московский музыковед, вып. 1. М., 1990, с. 152—177.
  • '«Ich sehe keinen Widerspruch zwischen Tradition und Modernität!» György Ligeti im Gespräch mit Marina Lobanova', in: «Das Orchester», 1996, Jg. 44, Heft 12, S. 10 — 16.
  • Шнитке А. Оркестровая микрополифония Лигети // Альфреду Шнитке посвящается. Вып. 2. М., 2001.
  • Lobanova M. György Ligeti. Style. Ideas. Poetics. Berlin: Verlag Ernst Kuhn, 2002. ISBN 3-928864-90-4.
  • '«Ich will eine schmutzige Musik, eine irisierende Musik…» György Ligeti im Gespräch mit Marina Lobanova', in: «Neue Zeitschrift für Musik», 2003, Jg. 164, Heft 3, S. 12 — 17; spanisch in: «Música d'ara» 6/2003, S. 73-80