Дядьковичі (Рівненський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дядьковичі
Dadkovychi s.png Dadkovychi h.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Рівненський
Рада/громада Дядьковицька сільська рада
Код КОАТУУ 5624684101
Основні дані
Засноване 1467
Населення 1298
Площа 3,53 км²
Густота населення 367,71 осіб/км²
Поштовий індекс 35361
Телефонний код +380 362
Географічні дані
Географічні координати 50°35′40″ пн. ш. 26°02′22″ сх. д. / 50.59444° пн. ш. 26.03944° сх. д. / 50.59444; 26.03944Координати: 50°35′40″ пн. ш. 26°02′22″ сх. д. / 50.59444° пн. ш. 26.03944° сх. д. / 50.59444; 26.03944
Середня висота
над рівнем моря
189 м
Місцева влада
Адреса ради 35361, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Дядьковичі, вул. Млинівська, 35, тел. 27-52-49
Карта
Дядьковичі. Карта розташування: Україна
Дядьковичі
Дядьковичі
Дядьковичі. Карта розташування: Рівненська область
Дядьковичі
Дядьковичі
Мапа

Дя́дьковичі — село Рівненського району Рівненської області, центр однойменної сільської ради.


Дядьковицька сільська рада:

  • Адреса — с. Дядьковичі, вул. Млинівська, 35
  • Код АМТС — 8-0362
  • Контактні телефони — 27-52-49
  • Загальний склад ради — 15 депутатів

Походження назви[ред. | ред. код]

Назва Дядьковичі очевидно, увібрала якесь значення однозвучних слів, як «брат батька або матері», «дорослий чоловік, до якого шанобливо звертаються»; «селянин» (переважно відсталих поглядів); «весільний батько» та інше. А Дядькович від однозвучного дядькович — «син дядька»[1].

Однак більш правдивою є та версія про походження назви села, що колись тут жив пан Дяткович. Очевидно, він міг долучитися і до будівництва першого Свято-Параскевського храму, звичайно, матеріально. Це припущення більш вірогідне у визначенні правдивості походження назви села. До речі, воно спочатку носило назву Дятковичі, і лише після встановлення радянської влади стало називатись по сучасному — Дядьковичі[2].

Органи влади[ред. | ред. код]

Дядьковицька сільська рада

Історія[ред. | ред. код]

Уперше Дядьковичі фіксує 1467 року акт, де сказано: «Я Ларион игумен пересопницкий вьізнаваю… менял есми с паном (П)етром (Я)новичом… своим именем.. на его имение (Д)ядковичи». Подібне читаємо в записі 1490 року: «с позволения Господаря Короля, Его Милости, и митрополита, владики Луцкого Никифора, я поменялся с игуменом Пересопницким Иларионом всем своим имєнием, называемым Дядьковичи, купленным мною на веки и нерушимо у землянина Вольшского Ванька Станковича Дядьковича, на имение церковное, называемое Чемерин, данное пастирю Пречистой Богородицы в Пересопнице». У 1537 році Андрій Юхнович продає Іллі Острозькому ряд маєтностей. Серед таких називається і володіння «Дядковской» економії. Інвентар Луцького замку за 1545 рік фіксує серед інших і «городню князя Александра Чарторийского и Грицка Промчейковича с Дядкович», указуючи теж, що Пересопницькому монастирю належить село «Дядковичи, в котором подданьїх 24 человека». З 1570 року існує донесення до пана Богуша із «Дядькович» про спробу обміну земель під Бармаками. Тоді ж «дядковские» селяни просили надати їх орні ґрунти на зрубі «близ Дядькович». Королівський універсал 1569 року закликає дворян Волині присягнути Короні. У списку таких дворян числиться і «Богуш Промчейко с Дядкович». На той час «имение Дядковиче» вносило данину від 43 «димів». У 1665 році дворянин Олександр Кулаковський оскаржує дворянку Козицьку (Богдашевську) за те, що вона спричинила спустошення «Дядкович». Через рік знову виринає скарга на Богдашевську, піддані якої витовкли посіви до двох десятин «Дядковицкой пахатной земли». А У 1705 році Юрій Ліневський обвинувачує київського «подстолия» Данила Єловицького за вчинені злочини «в имении Дятковичах»: побиття селян, крадіжку худоби, коней, руйнування скирд, викрадення дітей священика. Новіші акти, як поземельний план 1857 року, село іменують «Дяткевичи Большие». Очевидно, для розрізнення «Дядькович Малих», що неподалік Заріцька теперішнього Дубенського району. За даними 1889 року, «с. Дядьковичи, волости Дядьковической» нараховували 50 дворів, 388 прихожан. У церкві Святої Великомучениці Параскевії, яку у 1767 році збудував поміщик Степан Яловицький, зберігалися копії метричних книг з 1778 року, рідкісні стародруки ХУІІ-ХІХ ст[3].

Пам'ятки архітектури місцевого значення[ред. | ред. код]

Православний храм Святої Параскеви — П'ятниці в селі Дядьковичі, 2015 рік

До історичних та архітектурних пам'яток та туристичних об'єктів на території села Дядьковичі належать 1) православний храм Святої Параскеви — П'ятниці збудований у 1910 році; 2) млин побудований в 1936 р. чехом Віктором Юрином; 3) музей села Дядьковичі[4].

Освіта та культура[ред. | ред. код]

Дядьковицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня.[ред. | ред. код]

1 вересня 1978 року здане в експлуатацію нове приміщення школи, розраховане на 320 учнів. Є спортивний зал, учнівська майстерня, стадіон, комп'ютерний клас. Кількість класів — 11, кількість педагогічних працівників — 21, кількість учнів — 140.


Дядьковицький дошкільний навчальний заклад[ред. | ред. код]

(дитячий садок), в ньому виховується 25 дітей і працює 8 працівників.

Клуб[ред. | ред. код]

при ньому працює драматичний, хоровий гуртки і гурток художнього читання.

Бібліотека[ред. | ред. код]

В селі знаходиться Публічно-шкільна бібліотека с. Дядьковичі, яка розміщується в 2 приміщеннях: в приміщенні школи (організована в 1975 році) та в приміщенні клубу (організована в 1952році). Фонд бібліотеки становить 15839 примірників.

Медицина[ред. | ред. код]

В селі знаходиться Дядьковицька районна лікарня № 2, в якій є терапевтичне, неврологічне та дитяче відділення, поліклініка, рентгенкабінет, клінічна лабораторія та інші підрозділи.


Пошта, зв'язок, банківська сфера[ред. | ред. код]

На території села знаходиться відділення зв'язку, в якому працює 3 працівники. Також є відділення Державного ощадного банку.

Економіка[ред. | ред. код]

ТзОВ "Нова-ПАК" (виробництво та фасовка спецій і приправ).[5][6][7]

Релігійні організації[ред. | ред. код]

РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКОЇ ПАРАФІЇ РІВНЕНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ; РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С.ДЯДЬКОВИЧІ РІВНЕНСЬКОГО РАЙОНУ

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Пам'ятник односельчанам, які загинули у Великій Вітчизняній війні, який знаходиться в селі Дядьковичі, 2013 рік

Пам'ятник односельчанам, які загинули у Другій світовій війні (1941- 45рр.)

В центрі села знаходиться пам'ятник борцям за визволення України.

Пам'ятник борцям за визволення України в с. Дядьковичі, 2015 рік

Ветерани Другої світової війни[ред. | ред. код]

Шевчук Олексій Георгійович[ред. | ред. код]

(16.10.1924 — 23.07.2000) Ветеран Великої Вітчизняної війни Шевчук Олексій Георгійович народився 16 жовтня 1924 року у селі Милостів Рівненської області Рівненського району в українській побожній сім'ї. Батько — Шевчук Георгій Харламович (1888 р.н.)Мати — Шевчук Євдокія Тимофіївна (1900 р.н.) Все дитинство пройшло у рідному селі. Допомагав батькам вести домашнє господарство. Закінчив п'ять класів початкової школи. Пізніше здобув фах муляра. У навколишніх селах був знаний як досвідчений пічник. 16 березня 1944 року призваний у лави Радянської армії. З 12 травня 1944 року до 9 травня 1945 року постійно воював на передовій. На початку бойових дій служив зв'язківцем у 19 артилерійському полку до березня 1947 року. Під час бойових дій прокладаючи дріт для зв'язку по лінії фронту отримав поранення у долоню руки. Брав участь у взятті Кінігзбергу (суч. Калінінград) там і застала його перемога. Звільнений у запас 1 березня 1947 року. Військове звання — рядовий. Військовий фах — спеціаліст польових кабельних ліній — старший телефоніст. Нагороджений багатьма медалями та відзнаками. Зокрема, орденом «Червона зірка», медаллю «За перемогу над Німеччиною», «За відвагу» та ін. 12 жовтня 1948 року одружився з Бойко Любов Павлівною 1923 р.н. з с. Дядьковичі. У 1960 році збудували власний дім у селі Дядьковичі де проживав до останніх днів життя. Виховали доньку Марію (мою бабусю). Інформація надана правнучкою Кулик Анною


Левчук Петро Семенович[ред. | ред. код]

(1917–2008 р.р.) Ветеран Великої Вітчизняної війни Мешканець нашого села Петро Левчук пройшов кривавими дорогами війни з першого до останнього її дня, а потім відбудовував зруйноване господарство. Народився Петро Семенович 1 липня 1917 року в Милостові у бідній селянській родині, де, крім нього, було ще шестеро дітей. Закінчив лише два класи місцевої школи. За важкою працею ніколи було й вгору глянути. Й все ж ветеран казав, що його покоління можна вважати найбагатшим і найщасливішим, бо вміли вони ділитися окрайцем хліба, любили щиро й самовіддано. І жили по честі та совісті. Цього не купиш ні за які гроші. У 22 роки Петра Левчука призвали до Війська Польського. Там, під містечком Вадовіци, він отримав бойове хрещення, коли 1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина напала на Польщу. Сили були нерівні й польське військо змушене було відступати, а через кілька тижнів не стало й самої Речі Посполитої., Повернувшись додому в с. Дядьковичі, Петро Семенович знову взявся за плуга, а потім навчився й столярної справи. Мирну працю перервала Друга Світова війна, яка закинула нашого земляка спочатку аж у місто Орел Російської Федерації, де служив у запасному полку. У складі 52 Стрілецького полку брав участь у визволенні республік Балтії, звільненні від фашистських окупантів Болгарії та Румунії. В одному з боїв був важко поранений. За війну пройшов шлях від рядового до старшини. За мужність і відвагу фронтовик нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня, медаллю Жукова та іншими нагородами. У повоєнний час Петро Левчук трудився, скільки вистачало сил, у колгоспі. Інформація надана внучкою Вітковець Людмилою Адамівною.

Персоналії[ред. | ред. код]

ПОДОЛЕЦЬ Петро Михайлович народився 28 червня 1958 р. у с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області. Скульптор, член Національної спілки художників України з 1995 р., лауреат обласної просвітянської премії ім. Г. Чубая з 2000 р. Закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва (1984 р.), Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (1989 р., майстерня академіка скульптури Е. П. Миська). Учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних художніх виставок та пленерів. Пам'ятник Т. Г. Шевченку (м. Рівне, 1999 р., у співавторстві); пам'ятний знак «Муза» (м. Рівне, 2000 р., Рівненський державний гуманітарний університет); пам'ятник Т. Г. Шевченку (м. Сарни Рівненської обл., 1991 р., у співавторстві); пам'ятник «Борцям за волю України» (м. Червоноград Львівської обл., 2002 р., у співавторстві); Симону Петлюрі (м. Рівне, 2003 р., у співаваторстві). Станкова скульптура: портрет Ірини Фозекош (1989 р.), портрет Хом'яка А. К. (1989 р.), «Реквієм Чорнобилю» (1991 р.), «Муза» (2005 р.). З 1995 р. — викладач скульптури Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету[8].

ВОЛОШИНА (Сенько) Валентина Василівна народилася 19 січня 1980 р. у с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області. Дитяча поетеса, автор та композитор пісень відомих українських зірок, «Жінка року 2008» (за визначенням мерії м. Рівне), засновник та телеведуча дитячої програми «Небесна колискова» (ТРК «Рівне-1»)[9].

Климентовська Вікторія Михайлівна — відома поетеса, жителька с. Дядьковичі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Історія та легенди сіл Рівненського району//Упорядник Микола Бендюк.-Острог: Видавництво Національного університету"Острозька академія",2012.-с.210
  2. Кулик О. (протоієрей) Гортаючи сторінки віків: до 100-річчя Свято-Параскевського храму села Дядьковичі [Рівненського району Рівненської області]/ О. (протоієрей) Кулик . -Рівне: О. Зень, 2010.- c.5
  3. Пура Я. О. Край наш у назвах.ч.2.-Рівне,1994.-с.156
  4. https://uk-ua.facebook.com/pages/Музей-Села-Дядьковичі/289887371112889[недоступне посилання з липень 2019]
  5. НОВА-ПАК, ТОВ, UA-REGION
  6. ООО «Нова-Пак», dobavkam.net
  7. Спеціями з Рівненщини смакуватимуть іноземці, Рівне вечірнє
  8. http://www.litopys.com.ua/places/viznachn-postat/khudozhniki-r-vnogo/
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 лютий 2018. Процитовано 5 травень 2015. 

Література[ред. | ред. код]

  • Пура Я. О. Край наш у назвах.ч.2.-Рівне,1994. — с. 215
  • Історія та легенди сіл Рівненського району//Упорядник Микола Бендюк.-Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія»,2012. — с. 260
  • Кулик О. (протоієрей) Гортаючи сторінки віків: до 100-річчя Свято-Параскевського храму села Дядьковичі [Рівненського району Рівненської області]/ О. (протоієрей) Кулик . — Рівне: О. Зень, 2010. — 72 c.