Діагор Мілоський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діагор Мілоський
Διαγόρας ὁ Μήλιος
Diagoras de Melos in Ecoles d Athenes.JPG
Народження 5 століття до н. е.
Мілос, Milos Municipalityd, Південні Егейські острови, Греція
Смерть 5 століття до н. е.
Коринф
Національність греки
Знання мов
  • давньогрецька мова
  • Діяльність
  • поет, Софісти, письменник, dithyrambic poet
  • Літературний напрям атеїзм і Софісти[d]
    Конфесія атеїзм

    Діагор Мілоський, також Діагор Мелоський[1][2][3][4] (дав.-гр. Διαγόρας ὁ Μήλιος; бл. 475 р. до н. е., Мілос — після 410 р. до н. е.) — давньогрецький поет і софіст.

    Біографічні відомості та погляди[ред. | ред. код]

    Перша згадка про Діагора датується близько 425 р. до н. е. Про нього згадується, як про законодавця міста Мантінеї та одного з розробників міської демократичної конституції, яка вважалася тоді зразковою. Посилення демократичних елементів, викликане реформою, призвело в 418 р. до н. до політичних змін на користь Афін.[5]

    Діагор як поет спочатку писав поезію, надихаючись релігійною тематикою. Проте у 423 р. до н. е. він вже був відомий як критик віри в богів, оскільки Арістофан цитує його саме в такому контексті в комедії «Хмари».[6]

    Існують різні версії причини того, чому Діагор став атеїстом. Одна з версій вбачає причину в тому, що Діагор був учнем Демокрита і підтримував його теорію, за якою релігійні ідеї виникають із жаху страшних природних явищ.[7] За іншою версією, Діагор став атеїстом після того, як один з його учнів обікрав його, а потім прожив щасливе життя, замість того, щоб бути покараним богами за фальшиву клятву, коли той заперечував свою причетність до крадіжки. Історик Вольфганг Вілл вважає можливим, що атеїстичні погляди Діагора могли закріпитися внаслідок поневолення його рідного острова Мілос у 416 році до нашої ери.[8]

    У відповідь на жорстокості в Мілосі на початку 415 р. до н. е. Діагор виступив зі знаменитою промовою, в якій розвінчував культ Деметри і Персефони в Елевсіні, який також був економічно важливим для Афін. Діагор був засуджений афінянами до смертної кари навесні того ж року за безбожність (тоді також був вигнаний Протагор). Однак, оскільки у Діагора все ще були друзі в місті, він зміг втекти напередодні страти до Коринфу. Після чергової зупинки в Пеллені його слід губиться. Стелу з остракізмом і повідомленням про розшук Діагора все ще можна було побачити в Елевсіні століттями пізніше.[9]

    Після його невстановленої смерті з'явилося безліч легенд, які зробили Діагора найвідомішим атеїстом античності. Відповідно до загальної легенди, в якій поезію та істину важко відрізнити, Діагор полемізував з постулатами релігії свого часу і заперечував чудеса. Кажуть, що він кинув у вогонь дерев'яний образ бога зі словами, що божество повинно врятувати себе за допомогою дива.[10]

    Цицерон розповідає анекдот, який ілюструє атеїстичну тезу Діагора «Богам байдуже до людських справ»: друг показує Діагору вотивні таблички, на яких зображені люди, що зазнали корабельної аварії та були врятовані. На запитання, чи він визнає з цього, що боги опікуються людьми, Діагор відповів: «Так. Але ніде не показані люди, яких не врятували від лиха, і які загинули в морі».[11] Існують також інші свідчення про його атеїстичні погляди[12].

    Ставлення Діагора до тогочасної популярної релігії і теології має коріння в натурфілософії та пов'язане зі спорідненими філософськими течіями. Досократики переважно намагалися пояснити явища природи за допомогою законів природи без божественного втручання.

    Найбільш детальну біографічну оцінку Діагора нещодавно представив німецький дослідник Вольфганг Вілл у своїй праці про падіння Мілоса.

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Володимир Литвинов Словник імен і назв до трактатів Ціцерона. ae-lib.org.ua. Процитовано 2021-02-09. «Діагор Мелоський (друга пол. V ст.) — філософ і поет, відомий під прізвиськом Безбожник. Був учнем Демокріта. Атенський суд виніс йому смертний вирок за зневажання богів (бл. 415 p.), але йому вдалося втекти. Твори Діагора було спалено.» 
    2. Однак Протагор сумнівався, а Діагор Мелоський і Феодор з Кірени вважали, що зовсім немає ніяких богів (Цицерон. Філософські трактати. С. 60).
    3. Основоположні ідеї вільнодумства в культурі рабовласницького суспільства. readbookz.net. Процитовано 2021-02-09. «Ідеї Геракліта розвинув Діагор Мелоський (V ст. до н. є.), який у сатиричному дусі висміював релігійні забобони. Він розбив, наприклад, дерев'яну статую Геракла, який згідно з міфологічними оповіданнями здійснив дванадцять подвигів, і кинув її у вогонь зі словами: «Ану, Геракл, виконай тринадцятий подвиг — звари мені обід». Це був дотепний і веселий вільнодумець, якого афінський суд засудив, знищив його твори.» 
    4. …від Протагора, Евгемера Месенського, Діагора Мелоського, Продіка Кеоського і Феодора Кіренського до Жульєна Офре де Ламетрі, який проголошував, що «душа — лише пусте слово, якому не відповідає жодне поняття», й — до президента Шрі-Ланкійської філії Асоціації раціоналістів Абдрахама Кавура з його тезою про те, що душі як такої не існує — Третій шлях світогляду. Борис Поломошнов
    5. Will: Der Untergang von Melos. S. 66–68.
    6. Аристофан: Хмари, рядки 820—831. Існує також припущення, що згадка про Діагора була додана до комедії у версії 417 року до н. е.
    7. Georges Minois: Geschichte des Atheismus. Weimar 2000, S. 43
    8. Will: Der Untergang von Melos. S. 71–74
    9. Will: Der Untergang von Melos. S. 69–75.
    10. Will: Der Untergang von Melos. S. 60–62.
    11. Cicero, de natura deorum III 89. (Текст в бібліотеці «The Latin Library»)
    12. Діоген Лаертський, vi. 59

    Література[ред. | ред. код]

    • Maroun Aouad, Luc Brisson: Diagoras de Mélos. In: Richard Goulet (Hrsg.): Dictionnaire des philosophes antiques. Band 2, CNRS Éditions, Paris 1994, ISBN 2-271-05195-9, S. 750—757
    • Wolfgang Will: Der Untergang von Melos. Machtpolitik im Urteil des Thukydides und einiger Zeitgenossen. Bonn 2006, ISBN 3-7749-3441-X.
    • Woodbury L. The Date and Atheism of Diagoras of Melos // Phoenix. — 1965. — Т. 19, № 1 (18 червня). — С. 178—211.
    • F. Jacoby, Diagoras O Ἄθεος,‎ 1959
    • M. Winiarczyk, " Diagoras von Melos: Wahrheit und Legende I ", Eos, no 67,‎ 1979, p. 191—213
    • M. Winiarczyk, " Diagoras von Melos: Wahrheit und Legende II ", Eos, no 68,‎ 1980, p. 51-75
    • M. Winiarczyk, Diagorae Melii et Theodori Cyrenaei reliquiae, Leipzig, B.G. Teubner, 1981
    • Fernand Robert, La religion grecque, Paris, PUF, coll. " Que sais-je ? " (no 105), 1981 (1re éd. 1949), 127 p. (ISBN 2-13-044672-8)
    • Jacqueline de Romilly, Les Grands Sophistes dans l'Athènes de Périclès, éditions de Fallois, 1988, 334 p. (ISBN 978-2-87706-003-5)
    • R. Janko, " The Derveni Papyrus (Diagoras of Melos, Apopyrgizontes Logoi ?): a New Translation ", Classical Philology, vol. 96(1),‎ 2001, p. 1–32
    • Gábor Betegh, The Derveni Papyrus: Cosmology, Theology and Interpretation, Cambridge, Cambridge University Press, 2004, 456 p.