Діадох Фотікійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діадох Фотікійський
Diadochos of Photiki.jpg
Народився 400
Помер 467, 474 або 5 століття
Громадянство
(підданство)
Byzantine imperial flag, 14th century.svg Візантійська імперія
Діяльність священник, католицький священик
Знання мов давньогрецька
Посада Єпископ

Діадох Фотікійський (грец. Διάδοχος Φωτικής; приблизно 400474 )[1]єпископ Фотики (сучасне: Парамифия) в Епірі Іллірійському в V столітті, автор богословських і аскетичних праць. У слов'янські рукописи — Хлудовські прологи (1370) — під 31 серпням записана пам'ять мученика Діадоха. Під тим же числом знаходиться його ім'я і в Четьїх-Мінеях святителя Макарія, причому пояснено: «Святий мученик Діадох мечем помер». [2]

Блаженний Діадох Фотікійскій — духовний авторитет християнського Сходу, вчитель правої віри і чесноти, живий свідок використання у V столітті Ісусової молитви. Відомий він також і на заході, так як вплинув і на західну традицію — від Цезарія, архієпископа Арльского, до Ігнатія Лойоли і Терези Авільської.[3]

Біографія[ред. | ред. код]

Достовірних відомостей про житіє блаженного Діадоха збереглося небагато. Святитель Константинопольської Церкви Фотій у своїй праці «Бібліотека» неодноразово іменує його «єпископом Фотики в Стародавньому Епірі». Під час монофізитських спорів встав без коливань на стороні учасників IV Вселенського Собору в Халкедоні (451 м ). А незабаром після Собору разом з іншими єпископами Стародавнього Епіру підписав послання до імператора Лева, в якому підкреслюється гідність «халкідонітів» і критикується монофізитство. Боровся блаженний Діадох і з мессаліанами. В кінці шістдесятих або початку сімдесятих років V століття під час навали на Епір вандалів Блаженний Діадох був полонений і відвезений в Карфаген. [2]

Творіння[ред. | ред. код]

На мові оригіналу:

Також є переклади на російську мову, що належать або засвоювані блаженним Діадохом.

  • Слово аскетичне (сто глав).
  • Слово на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа.
  • Слово проти аріан.
  • Бачення святого Діадоха.
  • Катехізис.

Перші два твори святителя вважаються справжніми, а щодо трьох останніх висловлюються сумніви.

Його творіння, особливо «Слово аскетичне», відомі в церковній літературі набагато більше, ніж їх автор, саме ім'я якого було піддано сумніву. Вони збереглися в численних древніх грецьких рукописах і містилися іноді поряд з деякими книгами Святого Письма. «Слово аскетичне» відомо було і в слов'янських країнах по перекладам, які трапляються в багатьох слов'янських рукописах. Новітні переклади належать Паїсію Величковському і преосвященному Феофану (в 3 томі « Добротолюбіє»).[4]

Найзначнішим за змістом і найбільшим за обсягом є «Слово аскетичне». У різних списках воно має і інші назви: «Сто аскетичних глав», «Глави практичні про знання і духовному розрізненні», «Сто глав».[2]

Професор Київської духовної академії Костянтин Попов присвятив блаженному Діадоху і його творам докторську дисертацію (1903), в першому томі якої надрукував грецький текст трьох його творів ( «Слово аскетичне», «Слово на Вознесіння Господнє» і «Проти аріан») з примітками і перекладом, який багато в чому відрізняється від колишніх.[4]

література[ред. | ред. код]

З ґрунтовних праць, присвячених вивченню його творінь, можна назвати тільки дві:

  • У 1903 році зявилось дослідження професора Київської Духовної академії Костянтина Попова «Блаженный Диадох (V век), епископ Фотики Древнего Эпира, и его творения. Том 1. Творения Блаженного Диадоха».
  • захищена в Московській Духовній академії в 1992 році кандидатська дисертація ієромонаха Марка (Головкова) «Блаженный Диадох Фотикийский и его богословские и аскетические взгляды».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Библиография Диадоха.
  2. а б в Константин Попов. Блаженный Диадох (V-го века), епископ Фотики древнего Эпира, и его творения. Том 1. Творения блаженного Диадоха. (Киев, 1903, докторская диссертация).
  3. Константин Скурат. Великие учителя церкви.
  4. а б Диадох // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)