Діаоха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діаоха
Історія Вірменії
Zvartnots img 6965.jpg
Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкСофенаМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавликіаниТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакуніАрцрунідиБагратуні
РубенідиХетумідиЛузіньяниКюрикіди
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоВірменське ВідродженняШляхта
Хронологія

Портал «Вірменія»

Діаоха (Діаени; сир. Дайаени‎, урарт. Діауехи) — імперія залізного віку або коаліція народів на північ від Урарту. Столицями його були Шатілі і Зубані. Це відомо лише з урайських написів. Інформація з історичних джерел може вказувати на те, що це плем'я, а не імперія, але Сальвіні вказує, що зміна між KUR та m також може бути виявлена ​​в історії інших країн Закавказзя.

Назва[ред. | ред. код]

Найменування Діаоха вперше згадується у близькосхідних джерелах XII — VIII століттях до н. еассирійских написах назва читається як Дайаени (Дайани).

Давні греки називали населення регіону «таохами»[1], а історичну область — «Країна таохів», Тао (Тайк).

Етнографія[ред. | ред. код]

Попри численні наукові дослідження питання про населення Діаохи лишається відкритим до сьогодні.[2]

Згідно однієї з версій, населення цього регіону відносилося до протокартвельских (давньогрузинских) племен.

За іншою більш вірогідною версією (якої дотримувалися, такі історики як: Дьяконов М. А.та  Мелікішвілі Г. А.), цей регіон населяли хурити (імовірно таохи мали хуритське походження).[3][4][5][6][7]

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка про діаохів була у 1112 році до н. е., коли ассирійський цар Тукульті-апал-Ешарра (1115 — 1076 до н. е.) здійснив похід на північ Чорного моря. В літописах згадується: «Всіх князів захопив у полон живими. Зберіг всім життя, але залишив у заручниках їхніх синів. Зобов'язав їх віддати данину у розмірі у 1200 коней та 2000 голів великої рогатої худоби та відправив їх у свої країни. Сина князя країни Дайаени, котрий не корився ассирійським богам, зв'язав та відвіз до свого міста Ашшуру і там пощадив його, після того як він скорився великим богам, відпустив».

845 року до н. е. на терени Діаохи знову здійснили похід ассирійці на чолі з Князем Шульману-ашаред III (858—824 до н. е.), який захопив її.

Невдовзі Діаоха стала об'єктом експансії князів Урарту Менуа (810—786 до н. е.) та Аргішт I (786 — 764 до н. е.). Вони кілька разів перемагали князя Утупурші, котрий сплачував урартам багату дань: товар, золото, срібло та мідь. Діаоха була зобов'язана постачати Урарту щороку понад п'ять тонн міді та золота. Відтак, після таких військових дій, південні областя Діаохи були приєднані до Урарту. У VIII столітті до н. е., після розпаду, через втручання урартів, північні землі Діаохи імовірно увійшли до склау Колхіди (Кулху).[5] З 760 років до н. е. у написах урартских царів Діаоха вже не згадується.[8]

Князі Діаохи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Georgia - Cultural life. Encyclopedia Britannica (en). Процитовано 2020-05-05. 
  2. И. М. Дьяконов. Глава II. История Армянского нагорья в эпоху бронзы и раннего железа // Предыстория армянского народа: История Арм. нагорья с 1500 по 500 г. до н. э. Хурриты, лувийцы, протоармяне. — Ер. : АН Арм. ССР, 1968. — С. 120.
    Оригінальний текст (рос.)
    «Этническая принадлежность Дайаэни не вполне ясна...»
  3. Б. А. Арутюнян (1998). К вопросу об этнической принадлежности населения бассейна реки Чорох в VII—IV вв. до н. э. Историко-филологический журнал № 1-2 . С. 233-246. ISSN 0135-0536. Архів оригіналу за 2012-10-19. Процитовано 2012-09-04. 
    Оригінальний текст (рос.)
    233. «...К примеру, Г. Тиранян считал, что племена саспейров или эсперитов, фасианов и халдайев (халдеев) или халибов имели, вероятно, картвельское или грузинское происхождение, а таохи — хурритское происхождение.»
    246. «Подытоживая вышесказанное, мы приходим к выводу, что бассейн реки Чорох в VII—VII веках до н.э. был населён скифскими племенами, подчинившими местное армянское население, а в районе устья реки Чорох — грузинские племена. Во второй половине I тысячелетия до н.э. они, в основном, оказались в водовороте формирования армянского народа и были арменезированы.»
  4. М. А. Агларов. Дагестан в эпоху великого переселения народов: этногенетические исследования. — Институт истории, археологии и этнографии Дагестанского научного центра РАН. — С. 191.
    Оригінальний текст (рос.)
    31. «Среди специалистов существует мнение, что диаухи-таохи являлись хурритским племенем.»
  5. а б М. С. Капица; Л. Б. Алаев; К. З. Ашрафян. Глава XXIX. Закавказье и сопредельные страны в период эллинизма // История Востока: Восток в древности. — М : "Восточная литература", 1997. — С. 530.
    Оригінальний текст (рос.)
    «Западное протогрузинское объединение Колхида существовало самостоятельно давно; уже в VIII в. до х.э. оно предположительно унаследовало северные земли уничтоженного урартами хурритского государства таохов, расположенные в долине р. Чорох.»
  6. А. В. Седов. История древнего Востока. — М : Восточная литература, 2004. — С. 872. — ISBN 5020183881, 9785020183889.
  7. И. М. Дьяконов. Глава II. История Армянского нагорья в эпоху бронзы и раннего железа // Предыстория армянского народа: История Арм. нагорья с 1500 по 500 г. до н. э. Хурриты, лувийцы, протоармяне. — Ер. : АН Арм. ССР, 1968. — С. 120.
    Оригінальний текст (рос.)
    «Этническая принадлежность Дайаэни не вполне ясна; Г. А. Меликишвили считает их хурритским племенем, и это весьма вероятно. Но Дайаэни просуществовало до VIII в. до н.э., а следовательно, грузиноязычные халды-халибы, засвидетельствованные западнее, возможно, уже с IX в., должны были бы пройти здесь, скорее всего, раньше его образования, — по всей вероятности, в начале XII в. до н.э...»
  8. Вачнадзе М., Гурули В., Бахтадзе М. А. История Грузии (с древнейших времён и до наших дней) Тбилиси: Тбилисский государственный университет, 1993. — 172 с.
    « ...Цари Урарту Менуа и Аргишти I в IX–VIII веках до нашей эры несколько раз нанесли удар государству Диаохи. Диаохский царь Утупурси постоянно поднимал восстание: с 60-х годов VIII века до нашей эры в надписях урартских царей Диаохи уже не упоминается. Урартские цари боролись и с другими грузинскими племенами... «

Джерела[ред. | ред. код]

  • Дьяконов І. МА. Ассиро-вавилонские джерела по історії Урарту // Вісник древней історії. — 1951. — № 2.
  • Арутюнян Н. У. Биайнили-Урарту: Воен.-полит. історія #і вопр. топоніміки. — 2-загині изд. — СПб.: Изд-у З.-Петерб. ун-та, 2006. — Дайаэни (Диауехи): З. 349—350 (указ.).
  • Арутюнян Н. У. Земледелие і скотоводство Урарту. — Ереван: Изд-у Акад. наук Армян. ССР, 1964. — Дайаэни (Диаухи): З. 216—217 (указ.).
  • Арутюнян Н. У. Топоніміка Урарту. — Ереван: Изд-у АН АрмССР, 1985.
  • Гоготидзе З. Д. Локалізація «країн» Даиаэн-Диаоха // Амирани. Вестн. Междунар. Кавказолог. науч.- исслед. громад. ин-та. — Монреаль; Тбилиси, 2002. — [Т.] VI.
  • Дьяконов І. МА. Предыстория армянского народу: Історія Армян. нагорья з 1500 по 500 г. до н. е.: Хурриты, лувийцы, протоармяне. — Ереван: Изд-у АН АрмСССР, 1968.
  • Історія Древнего Сходу. — [Кн. III:] Від ран. гос. освіт до древ. імперій. — МА.: Вост. лит., 2004. — Дайаэне (Диаухе): З. 852 (указ.), Таохи: З. 872 (указ.).
  • Канделаки Д. А. Похід Тиглатпаласара I к «Верхнему морю» // Треті міжнародні Иналиповские читання, (Сухум, 4-6 жовтня 2016 г.). — Сухум, 2017. — З. 204—218: карт.
  • Меликишвили Г. А. Диаухи // Вестн. древ. історії. — 1950. — № 4. — З. 26 — 42.
  • Меликишвили Г. А. Кулха: (З древ. історії Юж. Закавказья) // Древний мир: Сб. ст. [Памяти У. У. Струве]. — МА., 1962. — З. 319—326. — Диаухи: З. 320—322.
  • Пиотровский БИ. БИ. Ванское царство: (Урарту). — МА.: Вост. лит., 1959. — Диауехи: З. 424—425 (указ.).
  • Ebeling [E.] Daia(e)ne / [Erich] Ebeling // Reallexikon der Assyriologie [und Vorderasiatischen Archäologie]. — Bd. 2: Ber — Ezur und Nachträge. — Berlin; Leipzig, 1938. — S. 101.
  • Georgia. (2006). Encyclopædia Britannica. Retrieved February 14, 2006, from Encyclopædia Britannica Premium Service
  • Kavtaradze G. L. An Attempt to Interpret Some Anatolian and Caucasian Ethnonyms of the Classical Sources // Sprache und Kultur. № 3 (Staatliche I. Tschawtschawadse Universitaet Tbilisi für Sprache und Kultur Institut zur Erforschung des westlichen Denkens). — Tbilisi, 2002.
  • Sagona, Antonio, Sagona, Claudia. Archaeology At The North-east Anatolian Frontier, I: An Historical Geography And A Field Survey of the Bayburt Province (Ancient Near Eastern Studies) (Hardcover), Peeters (January 30, 2005), ISBN 90-429-1390-8
  • Suny, R. G. The making of the Georgian nation / R. G. Suny. — 2nd ed. — [Bloomington, IN]: Indiana University Press, 1994. — P. 45. — 418 p. — ISBN 0-253-20915-3.