Дібрівка (Миргородський район, село)
| село Дібрівка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Полтавська область | ||||
| Район/міськрада | Миргородський район | ||||
| Рада | Дібрівська сільська рада | ||||
| Код КОАТУУ | 5323281801 | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 950 | ||||
| Поштовий індекс | 37621 | ||||
| Телефонний код | +380 5355 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°02′18″ пн. ш. 33°31′05″ сх. д. / 50.03833° пн. ш. 33.51806° сх. д.Координати: 50°02′18″ пн. ш. 33°31′05″ сх. д. / 50.03833° пн. ш. 33.51806° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
131 м | ||||
| Відстань до обласного центру |
до м. Миргород — 9 км км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 37622, Полтавська обл., Миргородський р-н, с.Дібрівка | ||||
| Карта | |||||
  Дібрівка | |||||
 Дібрівка | |||||
Ді́брівка — село в Україні, у Миргородському районі Полтавської області. Населення становить 1045 осіб. Орган місцевого самоврядування — Дібрівська сільська рада.
Географія[ред. | ред. код]
Село Дібрівка знаходиться за 3 км від лівого берега річки Лихобабівка, за 0,5 км від села Веселе. По селу протікає пересихаючий струмок з загатою.
Символіка[ред. | ред. код]
Затверджена 3 березня 2020р. рiшенням сесії сільської ради. Автори - О.І.Маскевич, В.М.Джунь, Я.В.Квілінський.
Герб[ред. | ред. код]
Щит понижено скошений праворуч на золоте та синє поля. На верхньому золотому полі чорний кінь із червоними копитами, який скаче та супроводжується у верхньому лівому куті червоним розширеним хрестом. На нижньому синьому полі три золоті жолуді на золотій же гілці з двома такими ж листками. Щит розміщений у золотому картуші та увінчаний золотою сільською короною. Під щитом на синій стрічці, підбитій золотом, золотими літерами напис "ДІБРІВКА".
Чорний кінь символізує степові простори, на яких розводили табуни коней, кращі з котрих поповнювали кінну частину Миргородського козацького полку, а потім і Дібрівський кінний завод. Малиновий розширений хрест символізує славну історію козацької доби. Дубова гілка символізує назву села (від слова "діброва").
Прапор[ред. | ред. код]
Прямокутне полотнище зі співвідношенням ширини до довжини 2:3, понижено розділено по діагоналі від древка до нижнього вільного краю. На верхньому жовтому полі чорний кінь із червоними копитами, який скаче та супроводжується у верхньому лівому куті червоним (малиновим) розширеним хрестом. На нижньому синьому полі три жовті жолуді на жовтій гілці з двома такими ж листками.
Конезавод[ред. | ред. код]
У селі Дібрівка розмістився один з найбільших конезаводів України — Дібрівський кінний завод[1][2][3] заснований у 1888 році великим князем Дмитром Костянтиновичем Романовим.
Завод розводить російських та орловських рисаків, а також новоолександрівських ваговозів. Щодня за конями слідкують, миють, годують десятки людей.
Найвідоміший представник дібрівських орловських рисаків — Піон 1966—1991 (Отклик — Приданниця), неодноразовий рекордист породи, жвавість 2.00.1. Однак його феномен полягає не лише в досягненнях на біговій доріжці — він дав численне потомство жвавих дітей та внуків, визнаний найкращим жеребцем-плідником і став родоначальником нової лінії орловської рисистої породи.
Сама природа створила це місце саме для розведення коней. На Дібрівському кінному заводі виробляють кумис, що має дуже поживні якості.
Щороку 2 травня в селі Дібрівка проводиться свято — перегони коней рисистих порід. Це свято відвідують тисячі гостей та туристів, багато з яких приїжджають з миргородського курорту. Тут відбуваються перегони між найліпшими наїзниками, за яким слідкують безліч охочих.
До 2008 р. тут також існувала спортивна школа, що виховувала справжніх наїзників.Якщо бажаєте відвідати кінний завод,то в гул-картах потрібно вносити назву с.Дібрівка,а Дібрівський Кінний Завод це залізнична станція.
Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]
- Школа.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Перед конторою конезаводу стоїть бронзовий пам'ятник кобилі та лошаті (в натуральну величину).[4]
Відомі уродженці[ред. | ред. код]
- Головко Григорій Володимирович (1900—1982) — архітектор.
- Стасенко Михайло — майстер-наїзник міжнародного класу.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Розыгрыш приза Дубровского конного завода(рос.)
- ↑ Підприємства Полтавщини: Дібрівський кінний завод № 62
- ↑ Офіційний сайт — Дібрівський кінний завод № 62
- ↑ а б Олена Луценко. Гітлеру сподобалась наша Гільда // Газета по-українськи. — 27 грудня 2013. — № 109 (1651). — С. 8.
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |