Дідич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ді́дич (русь. дѣдичь, пол. dziedzic; від лат. haeres, hērēs, англ. heir, «спадкоємець») — у XIV—XIX століттях титул спадкового власника певного маєтку, уділу, землі, князівства тощо; ця власність належала його дідам і він володів або претендував на неї на підставі спадкового права (вотчина)[1]. Володіння дідича називалися дідицтвами (русь. дѣдицтво). «Дідичами вічних земель» титулували себе польський король Казимир III, опольський князь Владислав, велий князь литовський Вітовт та інші правителі[1]. В універсалах українських гетьманів дідичами найчастіше називають представників козацької старшини, шляхти, заможних козаків та міщан, а їхні землі визначають як дідичні чи дідичність[1]. Також — спадкоє́мець.

Титул[ред. | ред. код]

Дідич — титул спадкового володаря певного уділу, землі, князівства у середньовіччі й модерні.

Приклади[ред. | ред. код]

Молдавія[ред. | ред. код]

Русь-Україна, Литва[ред. | ред. код]

Польща[ред. | ред. код]

  • 1393: Владиславови из Божееі милости королеви Польскому, князю великому Литовскому, и дѣдичю оусеі Рускоі землѣ господареви нашему милому и освѣценоі Ядвизѣ и з Божеі милості королици Польскои[4]

Можновладці[ред. | ред. код]

Дідичі — назва спадкових землевласників (на відміну від тимчасових вотчинників і поміщиків) в Україні, які володіли великими маєтками із землею, одержаною у XIVXX століттях за королівськими привілеями, гетьманськими універсалами чи царськими грамотами. Дідичі користувалися правом спадкової власності.

Дідицтво[ред. | ред. код]

Володіння дідича називалося дідицтвом. Цей термін згадується у документах XIV століття. Зокрема, у грамоті від 1366 згадується, що «коупилъ панъ Петръ Радцѣ̈о̀вьский дѣдицтво Пнеколътъ оу Шюлжичювь»[5]. Так само, у грамоті від 1368 року зазначено, що «коупилъ панъ Ганько Сварць мѣстичь лвовскии старшии, в Олешка, оу Малечковича, дѣдичьство на Щирку, село и землю, и доубровы, и лѣсъ и рѣкоу, и ставы и все дѣдичьство ѥго за. с̃. гривенъ серебра»[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Гуржій 2004:399.
  2. Пещак 1974:36, документ № 17.
  3. Пещак 1974:85, документ № 45.
  4. Пещак 1974:120, документ № 62.
  5. Пещак 1974:39, документ № 20. [1]
  6. Пещак 1974:42, документ № 21. [2]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Довідники[ред. | ред. код]