Діскаверер-18

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діскаверер-18
Основні параметри
Повна назва Діскаверер-18
COSPAR ID 1960-018A
NORAD ID 00067
Виготівник Локхід-Мартін
Оператор Національне управління повітряно-космічної розвідки
Тип апарата розвідувальний
Штучний супутник Землі
Дата запуску 7 грудня 1960, 20:20:58 UTC
Ракета-носій Тор-Аджена-Бі
Номер запуску 296
Космодром Ванденберг, СК 75-3-4
Технічні параметри
Маса 1240 кг
Джерела живлення нікель-кадмієві акумулятори
Орбітальні дані
Тип орбіти еліптична
Нахил орбіти 81,5°
Період обертання 93,66 хв
Апоцентр 661 км
Перицентр 243 км

Діскаверер-18 (англ. Discoverer 18 — відкривач), інші назви КейЕйч-2 3 (англ. KH-2 3), КейЕйч-2 9013 (англ. KH-2 9013), Корона 9013 (англ. CORONA 9013) — третій американський розвідувальний супутник серії КейЕйч-2 (англ. KH-2, Key Hole — замкова шпарина), що запускались за програмою Корона. Перший супутник серії КейЕйч-2, що успішно виконав програму.

Космічний апарат мав чорно-білу панорамну фотокамеру з низькою роздільною здатністю і спускну капсулу для повернення відзнятої плівки. Офіційно супутник виконував науково-дослідницький політ і мав випробувати технологію відокремлення капсули, проходження її крізь атмосферу, виловлювання в повітрі під час зниження.

Аналіз шести блоків фотографічної емульсії виявив, що нижня межа внутрішнього радіаційного шару спускається до 290 км. Тому було вирішено для майбутніх польотів людини у космос використовувати орбіти з меншим нахилом, оскільки обмеження маси не дозволяло встановити захист від протонів.

Запуск ракети-носія Тор-Аджена-Бі з Діскаверером-18

Опис[ред. | ред. код]

Апарат у формі циліндра було змонтовано у верхній частині ступеня Аджена-Бі. Апарат мав панорамну фотокамеру з низькою роздільною здатністю (9 м) і з фокусною відстанню 61 см, телеметричну систему, плівковий магнітофон, приймачі наземних команд, сканер горизонту. Зображення записувались на плівку шириною 70 мм. Живлення забезпечували нікель-кадмієві акумулятори. Орієнтація апарата здійснювалась газовими двигунами на азоті.

Наукове обладнання складалось з: дозиметрів радіації, інфрачервоних радіометрів, детекторів мікрохвиль, набір фотографічної плівки, чутливої до нейтронів, рентгенівського випромінювання і гамма-променів, пластини ядерною фотографічною емульсією.

Супутник мав зовнішні вогні шостої-сьомої зоряної величини для відстеження польоту оптичними приладами з наземних станцій.

У верхній частині апарата розташовувалась капсула ЕсЕрВі-508 (англ. SRV-508) діаметром 84 см довжиною 69 см. Капсула мала відсік для відзнятої фотоплівки, парашут, радіомаяк, твердопаливний гальмівний двигун. Капсулу мав упіймати спеціально обладнаний літак під час спуску на парашуті, у випадку невдачі капсула могла недовго плавати на поверхні океану, після чого тонула, щоб уникнути потрапляння секретного вмісту до ворожих рук.

Політ[ред. | ред. код]

7 грудня 1960-го року о 20:20:58 UTC ракетою-носієм Тор-Аджена-Бі з бази Ванденберг було запущено Діскаверер-18.

10 грудня 1960-го року після 48 обертів через 3,1 доби після запуску відокремилась капсула ЕсЕрВі-508 і успішно була виловлена біля Гавайських островів літаком Сі-119 під час спуску на парашуті.

Додатково у капсулі були: пакети фотографічної плівки, пластини з ядерною фотографічною емульсією, біологічні зразки, моніторингова система масою 18 кг для стеження за деякими параметрами роботи капсули (вмикання гальмівного двигуна, відстрілювання теплозахисного щита тощо).

Діскаверер-18 зійшов з орбіти і згорів у атмосфері Землі 2 квітня 1961-го року.

Джерела[ред. | ред. код]