Ді-джей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
DJ Adam Freeland в роботі

Ді-дже́й,[1] також дідже́й та дидже́й[2] (англ. DJ, скорочення від Disc Jockey — диск-жокей) — людина, що здійснює публічне відтворення записаних на звукові носії музичних творів зі зміною або без зміни матеріалу технічними засобами.

Історія[ред. | ред. код]

У список найвідоміших піонерів входять Pete DJ Jones, Kool DJ Herc, DJ Hollywood, Eddie Cheeba, «Love Bug» Starski, Grand Master Flash, Afrika Bambaataa, Kurtis Blow, the Sugarhill Gang, Run DMC і багато інших.

DJ Kool Herk (ді-джей Кул Герк) часто називають хрещеним батьком хіп-хопу. Родом з Ямайки, цей хлопець в 1967 році переїздить до Бронксу і стає улюбленцем у місцевої публіки. Його любили за оригінальний гетто-стиль, який не залишав байдужим жодного вуличного танцюриста. Саме він допоміг сформуватися поняття 'бібой'- брейк бой, біт біо, Бронкс бой …

Герк був відомий тим, що вмів збирати круті туси з різних районів і заряджати людей божевільною атмосферою. Треки, які він грав, були кращими в свій час. Це Baby Huey — «Listen To Me», Michael Viner's Incredible Bongo Band — «Apache» і ін. Наприклад, «Give It Up Or Turnit A Loose (In The Jungle Groove Remix)» від James Brown, став своєрідним гімном Хип- хопу. Кожен Бібой, емсі і райтер знав цей трек. Коли Брауна включали на дискотеці, все знали, що прийшов час виступати самим крутим танцюристам[3].

Особливості професії[ред. | ред. код]

Змішування (зведення, міксування) треків (композицій) ді-джей здійснює за допомогою спеціального мікшерного пульта та спеціально обладнаних програвачів, на котрих є можливість контролювати швидкість програвання композиції (програвачі грамплатівок, CD/DVD-деки). При відтворенні музики обидва програвачі повинні давати можливість плавно регулювати швидкість обертання грамплатівки. Також на сучасних ді-джейських пультах є семплери (для запису і відтворення коротких звукових фрагментів — семплів), звукові ефектори і драм-машина (для створення пульсуючих ритмічних фраз — лупів). Також міксування можливе за допомогою спеціального програмного забезпечення на комп'ютерах або ноутбуках.

Послідовність зведених тематичних треків називається ді-джейським міксом, або сетом. Підбірка цих треків називається компіляцією. Зазвичай міксом називають студійну роботу ді-джея, записану для подальшого розповсюдження на аудіо-носіях або в цифровому вигляді. Сетом називають «живий» виступ ді-джея. При створенні міксу діджеї можуть використовувати скретч, ефектори, синтезатори та інше.


Особливості роботи ді-джеїв Радянської України[ред. | ред. код]

Ді-джей Бойчук на запрошенні дискотеки «Погляд» 1983 р.
Ді-джей Бойчук на запрошенні дискотеки «Погляд» 1987 р.
Ді-джей Бойчук на веденні дискотеки «Погляд». 1979 р.
Мирослав у якоті ді-джея у студентському Клубі "Корчагінець" у Львові. 1982 рік.
Ді-джей Бойчук на веденні одного з тематичних вечорів. 1983 р.
Мирослав з вимпелом Лауреата першого огляду-конкурсу Львівських дискотек на фоні власноруч виготовленої афіші дискотеки «Погляд». 1982 р.
Ді-джей Бойчук на кінозйомці. 1983 р.

Наглядним прикладом особливостей роботи ді-джеїв Радянської України є керівник дискотеки «Погляд» Бойчук Мирослав Петрович. Свою діяльність він розпочав у 1980 році, навчаючись у Львівському Державному Університеті ім. Івана Франка на факультеті журналістики. [1] [2] [3]

В ті часи спеціальної ді-джеєвської апаратури в СРСР не було. Тож доводилось прилаштовуватись. Мирослав зробив це своєрідним способом: своїми руками спаяв та змонтував світловий пульт, куди звів управління світломузикою, біжучими вогнями, наповнюючими прожекторами, стробоскопом, кінопроектором, слайдпроектором, диммашиною. Закупив магнітофони, програвачі, звукопідсилювальну апаратуру, звукові колонки, мікрофон і навчився управляти цим всім в одній особі.

До кожної дискотеки, в залежності від того де і для кого вона проводилась, складалася спеціальна програма. Адже дискотеки с селах, значно відрізнялись від дискотек в містах. За тодішніми законами дискотек (а частіше їх називали вечорами відпочинку, бо тільки вони не обкладались податком) дозволялось включати 25% пісень з країн соціалістичної співдружності, 25% - з капіталістичних країн і 50% - представників радянської естради. Але на практиці це співвідношення було зовсім інакшим: відповідно приблизно 5%, 80% і 15%. І, якщо чесно,- на це "порушення" чиновники не дуже звертали увагу. Хіба що на офіційних заходах чи оглядах-конкурсах. Що ж стосується української естради, то вона складала приблизно від 1 до 3% від загальної кількості пісень прокручених на вечорі. В селах, до вищеназваного процентажу, додавалось ще кілька українських весільних пісень, які приходили в Україну нелегальним шляхом,- в основному з Канади.

Підготовку до кожної дискотеки Мирослав проводив заздалегідь. В переобладнаний дипломат, касети складались у відповідному до програми порядку, з відмотаними на початки пісенями. Для написання програми він використовував звичайний учнівський щоденник. Коштував він не дорого, але був дуже зручно поділений на розділи, де вписувалася вся основна інформація для ведення дискотек: рік виходу пісні, ім'я виконавця, назва твору. Навпроти кожної пісні Мирослав придумав символіку позначок-підказок: ставився бал від 7 до 10, в залежності від суперовості пісні, та позначки "П" - повільна, "Ш" - швидка, "Н" - нормального темпу, "РНР" - рок-н-рол, "В" - вальс, "УНП" - українська народна пісня, "Р" - рок, "І" - інсрументалка. Згодом Мирослав ввів за правило включати пісні на замовлення. Таке стало можливим, коли досконало були цілісне освоєння управлінням дискотечною апаратурою, знання та наявність основної частини хітів того часу та додаткові магнітофони. Проміжок між перемиканням касет заповнювався розповіддю ді-джея. А ще на дискотеках Мирослава обов'язково проводилось 2-3 конкурси, найпопулярнішим з яких був під назвою "Що б це мало означати?". На екрані виставлявся якийсь прикольний слайд, до якого треба було зробити оригінальний підпис. Переможець, якому згодом вручалось безкоштовне запрошення на дві персони на наступні вечори, визначався силою оплесків присутніх. Ще одною особливістю дискотек Мирослава Бойчука була зйомка кінострічки про той, чи інший населений пункт, де вони проводились. Їх показ на вечорах відпочинку був особливо захоплюючим.

Барабанщик рок-групи "Круїз" Сергій Єфимов в гостях у Мирослава. 12 вересня 1987 р.

Зазвичай, виїздні дискотеки проводились 3 дні - п'ятницю, суботу, неділю. Першого дня вхід був завжди безкоштовним, що давало можливість організувати своєрідний промовшин вечорів на наступні вихідні. Людей в той день приходило не багато, бо він був робочим. Але та, порівняно невелика кількість відвідувачів, слугували своєрідним "сарафанним радіо", яке розповсюджувало звістку про крутелезну дискотеку і на довколишні села. Таким чином наступні два дні сторицею окуповували такзвану "халявну п'ятницю". Згодом, будучи вже досвідченим ді-джеєм та прцюючи на телебаченні, Мирослав почав запрошувати на свої дискотеки популярних на той час виконавців. Одним із них був барабанщик рок-групи "Круїз" Сергій Єфимов. Також на деяких із них проводилась відеозйомка, яка згодом слугувала основою для виготовлення телевізійних авторських передач Мирослава Бойчука.

Деякі відомі ді-джеї Радянської України[ред. | ред. код]

  • Бойчук Мирослав Петрович Керівник дискотеки «Погляд», Лауреат першого огляду-конкурсу (3 місце) Львівських дискотек, присвяченого 60-річчю утворення СРСР. 1982 рік.
  • в Києві перші конкурси дискотек почали проводитись з 1978 року на базі Ленінградского РК ЛКСМУ і знаменитого на увесь Союз молодіжного клубу «Еліон» (керівник Володимир Захаренко). Його переможцями в різні роки ставали дискотеки під керівництвом та за участю Вячеслава Скригіна, Миколи Подрезана, Юрія Сахна, Юрія Левінка та інших відомих ді-джеїв.
  • перший випуск студії ді-джеїв в Києві на базі залу «Юність» відбувся у 1979 році.

Деякі відомі ді-джеї[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови: / уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. – Київ; Ірпінь: Перун, 2005.
  2. Словник української мови. У 20-ти т. / Український мовно-інформаційний фонд НАН України; за ред. В. М. Русанівського. — Київ: Наукова думка, 2010.
  3. Їх потрібно пам'ятати - історія Хіп-хопу.