Евгемеризм
Евгемери́зм — герменевтична теорія тлумачення міфів, згідно з якою релігія виникла з культу померлих або живих «великих людей». Прихильники евгемеризму вважають, що міфологія і релігія є результатом сакралізації історії. Згідно з цією теорією, боги та інші міфологічні персонажі — це фантастично проінтерпретовані реальні особи, а міфи — трансформовані історичні оповіді. Народжений у добу античності евгемеристичний погляд на міфологію та релігію, переживши розквіт у часи раннього християнства і в добу Середньовіччя, зберігся до нашого часу і справив відчутний уплив на становлення релігієзнавства як науки.
Теорія названа за іменем давньогрецького філософа-утопіста Евгемера (грец. Εὐήμερος), що жив при дворі македонського династа (царя) Кассандра (кінець IV ст. до н. е.). Він написав твір «Святе письмо» (Ιερά άναγραφή), який у латинському перекладі Еннія названо «Священною історією», де й збереглися записи його поглядів. Подібні погляди мали й інші мислителі, але вплив Евгемера виявився найбільшим.
Історія[ред. | ред. код]
«Евгемеричні» погляди можна знайти в попередників Евгемера: Ефора, Геродота, Ксенофана та Гекатея[1]. Раціоналістичні трактування міфів і легенд присутні і в Платона. Він описував як Сократ пояснював легенду про викрадення Орітії богом вітру Бореєм: що вітер скинув Ортію зі скелі і вона розбилася, а в переказах ця подія перетворилася на викрадення[2]. Попри окремі евгемеричні погляди, Сократ висміював концепцію того, що всі міфи можна легко пояснити раціонально[3]. Однак, тривалий вплив Евгемера на пізніших мислителів, таких як Енній, зумовив, що раціоналістичні погляди на міфологію отримали назву саме «евгемеризм»[1].
На погляди Евгемера, можливо, вплинув культ реальних правителів, Александра Македонського[4] та Діона Сиракузького[5], і приклад Діоніса й Геракла, що в міфах були обоженими людьми[4]. Події, описані в давньогрецькій релігії, він пояснював як прикрашені та перебільшені природні явища та історичні події. Тому його супротивники, особливо Каллімах, вважали Евгемера атеїстом[5]. Евгемеризм прийняли стоїки, такі як Персей Кітіонський[6]. Плутарх наводив приклад раціонального пояснення міфу про мінотавра: чудовисько мінотавр було позашлюбним сином реального царя Міноса[7]. Секст Емпірик стверджував, що давні правителі приписували собі надприродні сили задля тримання підданих у покорі, і отримали шанування як боги[8].
Книга премудрості Соломона містить раціоналістичні пояснення виникнення ідолів. Люди робили зображення померлих рідних або правителів, які прикрашалися та ставали об'єктами поклоніння[9].
Ранні християнські автори, такі як Лактанцій, посилалися на Евгемера з метою довести, що язичницькі боги нижчі за християнського Бога[4]. Евгемеричних трактувань язичницької релігії дотримувалися Арнобій, Леон Пеллійський, Феодор Кіренський[10].
В Малали та Амартола описується, що язичницькі боги в дійсності були царями, князями та іншими історичними особами, яких по їх смерті почали шанувати як вищих істот. Саксон Граматик евгемерично пояснював віру германців в Одіна[11]. Він вважав, що це був історичний діяч із Малої Азії, що походив від троянського царя Пріама[12].
Евгемеризм міститься в багатьох старослов'янських творах. У Іпатіївському літописі до тексту Малали зроблені доповнення. Наприклад, слов'янського бога Сварога пояснено як єгипетського царя «Феоста»[11].
У XIX ст. евгемеризм почав критикуватися та модифікуватися, оскільки дослідження міфології та релігії показали — неможливо пояснити всіх їхніх персонажів як стародавніх правителів[13]. Герберт Спенсер вбачав у них реальних, але давно померлих предків, тоді як опоненти (Едвін Гартленд, Арчибальд Чисголм, Ендрю Ленг) засуджували його за надмірно спрощене уявлення про розвиток вірувань, у якому не пояснюється звідки взялися герої чи чудовиська[14]. З іншого боку, відкриття історичності Трої сприяло пошукам реальних подій, які могли б лежати в основі давніх міфів і герої стали частіше сприйматися як історичні постаті[15].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Hehe, Joshua (21 вересня 2021). Euhemerism. Medium (англ.). Процитовано 12 березня 2024.
- ↑ Платон. Федр 229b–d,
- ↑ Сократ. Федр 229d-229e
- ↑ а б в Euhemerus | Ancient Greece, Ancient History, Mythology | Britannica. www.britannica.com (англ.). 29 лютого 2024. Процитовано 12 березня 2024.
- ↑ а б Hehe, Joshua (21 вересня 2021). Euhemerism. Medium (англ.). Процитовано 12 березня 2024.
- ↑ Bonnefoy, Yves (15 листопада 1992). Roman and European Mythologies (англ.). University of Chicago Press. с. 176. ISBN 978-0-226-06455-0.
- ↑ Jr, Dexter E. Callender (2 липня 2014). Myth and Scripture: Contemporary Perspectives on Religion, Language, and Imagination (англ.). Society of Biblical Lit. с. 215. ISBN 978-1-58983-962-5.
- ↑ Секст Емпірик. Проти вчених IX, 17
- ↑ Мудрості 14:12-21
- ↑ Bonnefoy, Yves (15 листопада 1992). Roman and European Mythologies (англ.). University of Chicago Press. с. 177. ISBN 978-0-226-06455-0.
- ↑ а б Чижевський, Дмитро (2003). Українське літературне бароко. Обереги. с. 454—468.
- ↑ Brouwers, Josho (20 травня 2021). Did Odin come from Troy? - The Anatolian origins of the Norse pantheon. Ancient World Magazine (англ.). Процитовано 13 березня 2024.
- ↑ Pugh, Syrithe (17 березня 2021). Euhemerism and Its Uses: The Mortal Gods (англ.). Routledge. с. 256. ISBN 978-1-000-35658-8.
- ↑ Laidoner, Triin (14 січня 2020). Ancestor Worship and the Elite in Late Iron Age Scandinavia: A Grave Matter (англ.). Routledge. ISBN 978-0-429-81599-7.
- ↑ Ways of Interpreting Myth. faculty.gvsu.edu. Процитовано 13 березня 2024.
Література[ред. | ред. код]
- Антична література: навч. посіб. / Ковбасенко Ю. І. — 2-ге вид., розшир. та доповн. — К.: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2012. — 248 с.
|
