Евер (Біблія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Евер (івр. עֵבֶר‎, Ебер, «Мандрівник», «той, що перейшов річку») — батько Пелега, син Шелаха, праправнук Ноя, правнук Сима (Бут. 11:11-17). Прожив 464 роки, і помер коли патріарх Яків вже мав 20 років, що відповідає 1817 році до н. е. У 34 роки став батьком Пелега та мав також інших дітей (Бут. 11:19).

У перекладах Біблії, що походять від Септуаґінти, Евер прожив 404 роки. Сучасні переклади Біблії однак зроблені з Мазоретських текстів написаних івритом. За часів Евера пройшов поділ та розсіяння народів. Це були часи падіння Вавилонської вежі. У єврейській традиції, Ебер, правнук Сима, відмовився допомогти при будівництві Вавилонської вежі, тому його мова не була змішана. Він і його сім'я зберегли оригінальну людську мову, іврит — мова імені Ебер (англ. "Eber", "Heber" чи "Hebrew"), також звана лат. lingua humana.

Могила Евера знаходиться у Цфаті.

Джерела[ред.ред. код]

  • Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.