Евтаназія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Current status of euthanasia around the world:Шаблон:Update inline
   Активна добровільна евтаназія дозволена
   Самогубство за допомогою лікаря є законним
   Пасивна евтаназія законна
   Евтаназія заборонена
   Статус евтаназії невідомий

Евтана́зія (грец. ευ — добре + грец. θάνατος — смерть) — припинення життя людини у швидкий та безболісній спосіб[1]. Застосовується для людей (чи тварин), які мають невиліковне захворювання та відчувають сильні біль та страждання, з метою припинення таких страждань.

Термін «евтаназія» вперше вжито Ф. Беконом в XVII ст. для визначення «легкої смерті».

Станом на 2020 рік, евтаназія у тій чи іншій формі офіційно дозволена у Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах, Швейцарії[2], Німеччині, Канаді[3], Колумбії[4], частині Австралії, деяких штатах США.

В Україні дії медика по евтаназії за законом розглядаються як умисне вбивство[5]

Як певну альтернативу евтаназії можна розглядати паліативну допомогу.

Історія[ред. | ред. код]

У багатьох країнах евтаназію обґрунтовують правом на смерть і свободою вибору людини. Згоду на умертвіння вважають достатньою умовою для того, щоб пришвидшити настання смерті людини.

В часи античності дітей вбивали через генетичні прояви фізичних вад, а старших людей — через непродуктивність з економічної точки зору. У нацистській Німеччині також умертвляли людей, посилаючись на процедуру медичної гігієни. На початку ХХ століття у багатьох європейських країнах все більше голосів лунало за легалізацію евтаназії. У 1935 році створено товариства, які боролися за легалізацію евтаназії «Англійське товариство добровільної евтаназії», у 1938 році — «Американське товариство евтаназії». У 1936 році вийшов фільм, який пропагував лагідну смерть. У 1980 році Ганс Атротт засновує «Німецьке Товариство гідної смерті людини».[6]

Нідерланди — перша країна, у якій легалізували евтаназію. У 1982 році заснували Комісію з питань евтаназії, 10 квітня 2001 року прийняли закон про Контроль над закінченням життя за бажанням і допомогою у самогубстві[7]. У вересні 2004 року було розроблено Гронінгенський протокол, який встановлює критерії для проведення дитячої евтаназії без притягнення до відповідальності лікаря[8].

У Швейцарії дозволена евтаназія не тільки для місцевих мешканців, а і для іноземців, за умов, що пацієнт має показання для застосування евтаназії та сам приймає препарат, що приводить до смерті[9]. В наслідок чого до країни склався потік евтаназійних туристів.

У листопаді 2015 року Німеччина прийняла закон, що дозволяє евтаназію.

Види евтаназії[ред. | ред. код]

Прилад для евтаназії

За відношенням до людини евтаназія буває:

  • Добровільна, яка проводиться за згодою пацієнта. Активна добровільна евтаназія є законною у Бельгії, Люксембурзі та Нідерландах. Пасивна добровільна евтаназія є законною по всій території США (по справі Крузан проти директора Департаменту охорони здоров’я Міссурі). Коли пацієнт самостійно приймає смерть але за сприяння лікаря, часто використовується термін "асистоване самогубство". Допомога у самогубстві законна у Швейцарії та американських штатах Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, Монтана та Вермонт.
  • Недобровільна, яка проводиться, коли згода пацієнта неможлива. Для дітей є незаконною у всьому світі, але декриміналізована за певних обставин у Нідерландах згідно з Гронінгенським протоколом.
  • Примусова, яка проводиться всупереч волі людини. У світі розгладається як кримінальний злочин.

За способом досягнення смерті:

  • Активна евтаназія, яка передбачає введення помираючому ліків або інші дії, що викликають швидку смерть. Активною евтаназією часто вважають і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, які вкорочують життя).
  • Пасивна евтаназія, яка передбачає умисне припинення підтримуючої терапії хворого.

Суперечки щодо евтаназії[ред. | ред. код]

Історично дебати про евтаназію, як правило, зосереджувались на ряді ключових проблем. На думку опонента евтаназії Езекііля Еммануеля, прихильники евтаназії подали чотири основні аргументи: а) те, що люди мають право на самовизначення, і тому їм слід дозволити самостійно вибирати свою долю; б) допомога суб’єкту померти може бути кращим вибором, ніж вимагати, щоб вони продовжували страждати; в) відмінність між пасивною евтаназією, яка часто дозволяється, та активною евтаназією, не є суттєвою; г) дозвіл на евтаназію не обов'язково призведе до неприйнятних наслідків. Активісти за евтаназію часто вказують на такі країни, як Нідерланди та Бельгія, а також на такі штати, як Орегон, де евтаназія легалізована, і переважно це не є проблемою.

Подібним чином Еммануель стверджує, що є чотири основних аргументи, представлені противниками евтаназії: а) не всі смерті є болючими; б) доступні альтернативи, такі як припинення активного лікування у поєднанні із застосуванням ефективного знеболення; в) відмінність між активною та пасивною евтаназією є морально значущою; г) легалізація евтаназії поставить суспільство на "слизький схил", що призведе до неприйнятних наслідків.[10][11]

Часто суперечки точаться на етичноу чи релігійному підгрунті.

Один з дискусійних випадків - Аурелія Броуверс, 29-річна голландка, яка страждала психічним розладом особистості, але при цьому була здорова фізично, піддалася евтаназії з її власного прохання. Противники «вбивства за допомогою лікаря» висловили рішуче обурення діями голландських медиків, які ввели смертельну ін'єкцію Аурелії. Жінка протягом восьми років домагалася через суд, щоб її життя було припинено. Провівши майже три роки у психіатричній лікарні і два з половиною — у в'язниці, Аурелія заявляла, що важка депресія робить її життя нестерпним, що на практиці призводило до спроб самогубства і нанесення собі ушкоджень. Вона також стверджувала, що страждає від граничного порушення особистості, синдромів тривоги і адикції і що вона «чує голоси». Молода жінка померла в оточенні близьких, написавши за дві години до смерті у фейсбуці: «Сьогодні я, нарешті, вмираю».

В останні роки життя Броуверс отримала широку популярність у Нідерландах та інших країнах як активний борець за розширення можливостей для добровільного відходу з життя молодих людей, які страждають психічними захворюваннями. Реагуючи на смерть дівчини, директор британського альянсу «Турбота, а не смерть» доктор Пітер Сондерс заявив:

« Цей трагічний випадок показує, що законодавці неспроможні дозволити евтаназію, не розширюючи коло категорій осіб, які нібито мають на неї право. Ми бачили, що спочатку в Нідерландах почали вбивати дорослих дієздатних, що знаходяться у термінальній стадії хвороби. Потім настала черга дітей, людей похилого віку з деменцією і психічно хворих». «Як тільки ми погодимося, що в деяких умовах можна забирати життя людей, життя яких нібито не потребує продовження, розширення списку таких умов – неминучі. Процес вийде з-під контролю», – переконаний Сондерс. – Єдиний варіант, який можливий у даній ситуації, – повна заборона на будь-які форми евтаназії. «

На думку представника організації «Catholic Voices» Джо Ронана, «Фізично здорову 29-річну жінку схиляли до самогубства, оскільки вона була близька до прихильників евтаназії». Станом на 2016 рік у Нідерландах щороку від евтаназії помирають більше 6000 людей[12].

Нідерландський регулятор з питань евтаназії Берна вам Баарсен пішла у відставку на знак протесту проти вбивства пацієнтів, що страждають деменцією. Вона заявила, що в її країні стався «величезний зсув» в інтерпретації умов для добровільного відходу з життя. Раніше, у 2014 році, посаду регулятора з питань евтаназії залишив професор Тео Бур, який активно закликав європейських законодавців не наслідувати приклад Нідерландів.[13]

У той же час суспілна думка відрізняться від релігійних організацій. Так опитування Populus 2015 року у Великобританії виявило широку громадську підтримку померлим, яким допомогли. 82% людей підтримали запровадження законів про допомогу у помиранні, у тому числі 86% людей з інвалідністю[14].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kohl, Marvin (1974). The Morality of Killing. New York: Humanities Press. p. 94., quoted in Beauchamp & Davidson (1979), p 294. A similar definition is offered by Blackburn (1994) with "the action of causing the quick and painless death of a person, or not acting to prevent it when prevention was within the agent's powers."
  2. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1125125/
  3. Medical Assistance in Dying Bill. Canada's Justice Laws Website. 2016. 
  4. Minsalud deja en firme la resolución con protocolo de eutanasia. El Tiempo (Spanish). April 2015. 
  5. Кіт О. М. та інш. Хірургія.- Тернопіль: Укрмедкнига, 2004.- 644 с. (с.190) ISBN 966-673-063-4
  6. Добра смерть: міфи про евтаназію | Духовна велич Львова. velychlviv.com (uk). Процитовано 2018-05-23. 
  7. Janssen, André (2002). The New Regulation of Voluntary Euthanasia and Medically Assisted Suicide in the Netherlands. Int J Law Policy Family 16 (2): 260–269. PMID 16848072. doi:10.1093/lawfam/16.2.260. 
  8. Verhagen E, Sauer PJ (March 2005). The Groningen protocol—euthanasia in severely ill newborns. N. Engl. J. Med. 352 (10): 959–62. PMID 15758003. doi:10.1056/NEJMp058026. 
  9. Lundin, Leigh (2 August 2009). YOUthanasia. Criminal Brief. Процитовано 27 August 2009. 
  10. Emanuel, Ezekiel (1994). "The history of euthanasia debates in the United States and Britain". Annals of Internal Medicine.
  11. http://www.univer.km.ua/statti/3.anikina_h.v._perspektyvy_lehalizatsiyi_evtanaziyi_v_ukrayini_.pdf
  12. http://www.dutchnews.nl/news/archives/2017/04/number-of-official-cases-of-euthanasia-rise-10-in-the-netherlands/
  13. У Голландії піддали евтаназії фізично здорову дівчину з психічними відхиленнями (uk). Процитовано 2018-05-23. 
  14. https://yonderconsulting.com/largest-ever-poll-on-assisted-dying-conducted-by-populus-finds-increase-in-support-to-84-of-the-public/

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]