Евтаназія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сучасний стан евтаназії у всьому світі:
   Активна добровільна евтаназія дозволена
   Пасивна евтаназія законна
   Евтаназія заборонена
   Статус евтаназії невідомий

Евтана́зія (грец. ευ — добре + грец. θάνατος — смерть) — припинення життя людини у швидкий та безболісний спосіб[1]. Її застосовують для людей, котрі мають невиліковне захворювання й більше не хочуть терпіти біль.

Термін «евтаназія» вперше вжив Ф. Бекон у XVII ст., щоб визначити «легку смерть».

Станом на 2021 рік, евтаназію в певній формі офіційно дозволено лише в кількох країнах: Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Швейцарії[2], Німеччині, Канаді[3], Колумбії[4], частині Австралії, деяких штатах США, також парламент Іспанії 17 грудня 2020 року проголосував за легалізацію евтаназії, нині законопроєкт переданий на розгляд до Сенату Іспанії з подальшим внесенням змін до нього[5].

Згідно зі ст. 27 Конституції України ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань[6].

Відповідно до ч. 2 ст. 281 Цивільного кодексу України[7] (надалі — ЦКУ) фізична особа не може бути позбавлена життя[7]. Також, згідно з ч. 4 ст. 281 ЦКУ[7] забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя[7]. Тому, спираючись на чинне законодавство, можна зробити висновок, що дії медичного працівника кваліфікуються як умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України[8]), а саме як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині та карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років[8].

Є думка, що паліативну допомогу можна вважати за відносну альтернативу евтаназії.

Історія[ред. | ред. код]

У багатьох країнах евтаназію обґрунтовують правом на смерть і свободою вибору людини. Згоду на умертвіння вважають за достатню умову для того, щоб пришвидшити смерть людини.

У часи античності дітей вбивали через генетичні прояви фізичних вад, а старших людей — через непродуктивність з економічної точки зору. У нацистській Німеччині також умертвляли людей, посилаючись на процедуру медичної гігієни. На початку ХХ століття у багатьох європейських країнах все більше голосів лунало за легалізацію евтаназії. У 1935 році створено товариства, які боролися за легалізацію евтаназії «Англійське товариство добровільної евтаназії», у 1938 році — «Американське товариство евтаназії». 1936 року вийшов фільм, який пропагував лагідну смерть. 1980 року Ганс Атротт засновує «Німецьке Товариство гідної смерті людини».[9]

Нідерланди — перша країна, у якій легалізували евтаназію. 1982 року заснували Комісію з питань евтаназії, 10 квітня 2001 року прийняли закон про Контроль над закінченням життя за бажанням і допомогою у самогубстві[10]. У вересні 2004 року було розроблено Гронінгенський протокол, який встановлює критерії для проведення дитячої евтаназії без притягнення до відповідальності лікаря[11].

У Швейцарії дозволена евтаназія не тільки для місцевих мешканців, а і для іноземців, за умов, що пацієнт має показання для застосування евтаназії та сам приймає препарат, що приводить до смерті[12]. Внаслідок чого до країни склався потік евтаназійних туристів.

У листопаді 2015 року Німеччина прийняла закон, що дозволяє евтаназію.

У квітні 2021 року уряд Чилі схвалив закон, що дозволив евтаназію[13].

Види евтаназії[ред. | ред. код]

Прилад для евтаназії

Щодо людини евтаназія буває:

  • Добровільна, яка проводиться за згодою пацієнта. Активна добровільна евтаназія є законною у Бельгії, Люксембурзі та Нідерландах. Пасивна добровільна евтаназія є законною на всій території США (за справою Крузан проти директора Департаменту охорони здоров'я Міссурі). Коли пацієнт самостійно приймає смерть, але за сприяння лікаря, часто використовується термін «асистоване самогубство». Допомога у самогубстві законна у Швейцарії та американських штатах Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, Монтана та Вермонт.
  • Недобровільна, яка проводиться, коли згода пацієнта неможлива. Для дітей є незаконною у всьому світі, але декриміналізована за певних обставин у Нідерландах згідно з Гронінгенським протоколом.
  • Примусова, яка проводиться всупереч волі людини. У світі розглядається як кримінальний злочин.

За способом досягнення смерті:

  • Активна евтаназія, яка передбачає введення людині, що помирає, ліків або застосування інших дій, що викликають швидку смерть. Активною евтаназією часто вважають і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, які вкорочують життя).
  • Пасивна евтаназія, яка передбачає умисне припинення підтримувальної терапії хворого.

Суперечки щодо евтаназії[ред. | ред. код]

Історично дебати про евтаназію, як правило, зосереджувались на низці ключових проблем. На думку опонента евтаназії Езекііля Еммануеля, прихильники евтаназії подали чотири основні аргументи: а) те, що люди мають право на самовизначення, і тому їм слід дозволити самостійно вибирати свою долю; б) допомога особі померти може бути кращим вибором, ніж вимагати, щоб вони продовжували страждати; в) відмінність між пасивною евтаназією, яка часто дозволяється, та активною евтаназією, не є суттєвою; г) дозвіл на евтаназію не обов'язково призведе до неприйнятних наслідків. Активісти за евтаназію часто вказують країни, як-от Нідерланди та Бельгія, а також на штати, як-от Орегон, де евтаназія легалізована, і переважно це не є проблемою.

Подібним чином Еммануель стверджує, що є чотири основних аргументи, представлені противниками евтаназії: а) не всі смерті є болючими; б) доступні альтернативи, як-от припинення активного лікування у поєднанні із застосуванням ефективного знеболення; в) відмінність між активною та пасивною евтаназією є морально значущою; г) легалізація евтаназії поставить суспільство на «слизький схил», що призведе до неприйнятних наслідків.[14][15]

Часто суперечки точаться на етичному чи релігійному підґрунті.

Один з дискусійних випадків — Аурелія Броуверс, 29-річна нідерландка, яка страждала психічним розладом особистості, але при цьому була здоровою фізично, зазнала евтаназії на її власне прохання. Противники «вбивства за допомогою лікаря» висловили рішуче обурення діями голландських медиків, які ввели смертельну ін'єкцію Аурелії. Жінка протягом восьми років домагалася через суд, щоб її життя було припинене. Провівши майже три роки у психіатричній лікарні і два з половиною — у в'язниці, Аурелія заявляла, що важка депресія робить її життя нестерпним, що на практиці призводило до спроб самогубства і нанесення собі ушкоджень. Вона також стверджувала, що страждає від граничного порушення особистості, синдромів тривоги і аддикції, і що вона «чує голоси». Молода жінка померла в оточенні близьких, написавши за дві години до смерті у фейсбуці: «Сьогодні я, нарешті, вмираю».

В останні роки життя Броуверс отримала широку популярність у Нідерландах та інших країнах як активний борець за розширення можливостей для добровільного відходу з життя молодих людей, які страждають від психічних захворювань. Реагуючи на смерть дівчини, директор британського альянсу «Турбота, а не смерть» доктор Пітер Сондерс заявив:

« Цей трагічний випадок показує, що законодавці неспроможні дозволити евтаназію, не розширюючи коло категорій осіб, які нібито мають на неї право. Ми бачили, що спочатку в Нідерландах почали вбивати дорослих дієздатних, що перебувають у термінальній стадії хвороби. Потім настала черга дітей, людей похилого віку з деменцією і психічно хворих». «Щойно ми погодимося, що в деяких умовах можна забирати життя людей, життя яких нібито не потребує продовження, розширення списку таких умов — неминучі. Процес вийде з-під контролю», — переконаний Сондерс. — Єдиний варіант, який можливий у даній ситуації, — повна заборона на будь-які форми евтаназії. «

На думку представника організації «Catholic Voices» Джо Ронана, «фізично здорову 29-річну жінку схиляли до самогубства, оскільки вона була близькою до прихильників евтаназії». Станом на 2016 рік у Нідерландах щороку від евтаназії помирають понад 6000 людей[16].

Нідерландський регулятор з питань евтаназії Берна вам Баарсен пішла у відставку на знак протесту проти вбивства пацієнтів, що страждають від деменції. Вона заявила, що в її країні стався «величезний зсув» в інтерпретації умов для добровільного відходу з життя. Раніше, 2014 року, посаду регулятора з питань евтаназії залишив професор Тео Бур, який активно закликав європейських законодавців не наслідувати приклад Нідерландів.[17]

Водночас суспільна думка відрізняться від релігійних організацій. Так, опитування Populus 2015 року у Великій Британії виявило широку громадську підтримку померлим, яким допомогли. 82 % людей підтримали запровадження законів про допомогу у помиранні, у тому числі 86 % людей з інвалідністю[18].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kohl, Marvin (1974). The Morality of Killing. New York: Humanities Press. p. 94., quoted in Beauchamp & Davidson (1979), p 294. A similar definition is offered by Blackburn (1994) with «the action of causing the quick and painless death of a person, or not acting to prevent it when prevention was within the agent's powers.»
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 18 жовтня 2020. 
  3. Medical Assistance in Dying Bill. Canada's Justice Laws Website. 2016. Архів оригіналу за 14 жовтня 2020. 
  4. Minsalud deja en firme la resolución con protocolo de eutanasia. El Tiempo (Spanish). April 2015. Архів оригіналу за 27 січня 2017. Процитовано 18 жовтня 2020. 
  5. Rada, Aser García (15 січня 2021). Spain will become the sixth country worldwide to allow euthanasia and assisted suicide. BMJ (англ.) 372. ISSN 1756-1833. PMID 33452018. doi:10.1136/bmj.n147. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 6 березня 2021. 
  6. Конституція України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 7 березня 2021. 
  7. а б в г ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356). zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 6 березня 2021. 
  8. а б Кримінальний кодекс України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 6 березня 2021. 
  9. Добра смерть: міфи про евтаназію | Духовна велич Львова. velychlviv.com (укр.). Архів оригіналу за 24 травня 2018. Процитовано 23 травня 2018. 
  10. Janssen, André (2002). The New Regulation of Voluntary Euthanasia and Medically Assisted Suicide in the Netherlands. Int J Law Policy Family 16 (2): 260–269. PMID 16848072. doi:10.1093/lawfam/16.2.260. 
  11. Verhagen E, Sauer PJ (March 2005). The Groningen protocol—euthanasia in severely ill newborns. N. Engl. J. Med. 352 (10): 959–62. PMID 15758003. doi:10.1056/NEJMp058026. 
  12. Lundin, Leigh (2 серпня 2009). YOUthanasia. Criminal Brief. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 27 серпня 2009. 
  13. У Чилі схвалили законопроект, що дозволяє евтаназію. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 21 квітня 2021. 
  14. Emanuel, Ezekiel (1994). «The history of euthanasia debates in the United States and Britain». Annals of Internal Medicine.
  15. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 18 жовтня 2020. 
  16. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 18 жовтня 2020. 
  17. У Голландії піддали евтаназії фізично здорову дівчину з психічними відхиленнями (укр.). Архів оригіналу за 24 травня 2018. Процитовано 23 травня 2018. 
  18. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 18 жовтня 2020. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]