Евтаназія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Прилад для евтаназії

Евтана́зія (грец. ευ — добре + грец. θάνατος — смерть) — практика припинення (або скорочення) лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, коли хвороба бере своє, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань. Іншими словами, евтаназія - це добровільний крок в обійми смерті, та варто зауважити, що вона не є самогубством.

Папа Іван Павло ІІ так визначив термін «евтаназія»: «Евтаназія — це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання».

Термін «евтаназія» вперше вжито Ф. Беконом в XVII ст. для визначення «легкої смерті».

Станом на 2009 рік, деякі форми добровільної евтаназії були офіційно дозволені в Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах, Швейцарії, і в деяких штатах США.

Станом на 2004 рік в Україні такі дії медика заборонені законом, і розглядаються як умисне вбивство[1]

Історія[ред.ред. код]

У багатьох країнах евтаназію обґрунтовують правом на смерть і свободою вибору людини. Згоду на умертвіння вважають достатньою умовою для того, щоб пришвидшити відхід людини із земного життя. Ще з часів античності дітей вбивали через генетичні прояви фізичних вад, а старших людей – через непродуктивність з економічної точки зору. У нацистській Німеччині також умертвляли людей, посилаючись на процедуру медичної гігієни. На початку ХХ ст. у багатьох європейських країнах все більше голосів лунає за легалізацію евтаназії. У 1935 році створено товариства, які боролися за легалізацію евтаназії «Англійське товариство добровільної євтаназії», у 1938 році – «Американське товариство евтаназії». У 1936 році вийшов фільм, який пропагував лагідну смерть. У 1980 році Г. Атротт засновує «Німецьке Товариство гідної смерті людини».[2]

Нідерланди – перша країна, у якій легалізували евтаназію. У 1982 році заснували Комісію з питань евтаназії, 10 квітня 2001 року прийняли закон про Контроль над закінченням життя за бажанням і допомогою у самогубстві. Якщо у Нідерландах ще були обмеження щодо віку для дітей (від 12 до 16 років), то в Бельгії у 2002 році прийняли закон, який дозволив евтаназію без вікових обмежень.

У Швейцарії дозволена евтаназія для іноземців, атестовану лікарем. Це єдина країна, до якої приїздять проводити самогубство. У листопаді 2015 року Німеччина також прийняла закон про евтаназію.

Види евтаназії[ред.ред. код]

В теорії розглядають два види евтаназії: пасивна евтаназія (зумисне припинення медиками підтримуючої терапії хворого) і активна евтаназія (введення помираючому ліків або інші дії, котрі викликають швидку смерть). Активною евтаназією часто вважають і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, які вкорочують життя).

Поточний статус евтаназії в усьому світі:
   Евтаназія дозволена
   Пасивна евтаназія дозволена.
   В адміністративних одиницях відрізняються закони про евтаназію.
   Евтаназія заборонена.

Сьогодні про евтаназію говорять не лише стосовно важко хворих осіб, але також у випадку появи на світ дитини із серйозними вадами розвитку — евтаназія новонароджених.

Існує ще один вид евтаназії — соціальна евтаназія, у якій рішення позбавити когось життя залежить від суспільства, яке виходить з міркувань, що кошти, необхідні для лікування безнадійно хворих дорогими препаратами, внаслідок їх евтаназії будуть збережені для лікування тих хворих, які після одужання зможуть повернутися до нормальної робочої діяльності. Така загроза йде з боку економіки, яка керується критерієм «витрати — вигоди».

Як певну альтернативу евтаназії можна розглядати паліативне лікування, яке використовують тоді, коли з терапевтичної точки зору вже нічого не можна вдіяти для того, щоб зупинити хворобу, в лікарів ще залишаються засоби, які вони можуть і повинні застосовувати вже не заради оздоровлення, але з відчуття професійної етики та поваги стосовно пацієнта і в ім'я боротьби за якість життя, яке ще залишається в ньому.

Випадки евтаназії без вагомих причин[ред.ред. код]

Аурелія Броуверс, 29-річна голландка, яка страждала психічним розладом, але при цьому була абсолютно здорова фізично, піддалася евтаназії з її власного прохання. Противники «вбивства за допомогою лікаря» висловили рішуче обурення у зв'язку з діями голландських медиків, які ввели смертель ін'єкцію Аурелії Броуверс. Молода жінка протягом восьми років домагалася через суд, щоб її життя було припинено. Провівши майже три роки у психіатричній лікарні і два з половиною – у в'язниці, Аурелія заявляла, що важка депресія робить її життя нестерпним, що на практиці призводило до спроб самогубства і нанесення собі ушкоджень. Вона також стверджувала, що страждає від граничного порушення особистості, синдромів тривоги і адикції і що вона «чує голоси». Молода жінка померла, оточена родичами і друзями, написавши за дві години до смерті у Фейсбуці: «Сьогодні я, нарешті, вмираю». В останні роки Броуверс отримала широку популярність у Нідерландах та інших країнах як активний борець за розширення можливостей для добровільного відходу з життя молодих людей, які страждають психічними захворюваннями. Готуючись до смерті, Аурелія писала про свою впевненість у тому, що вона потрапить на небеса. Реагуючи на смерть дівчини, директор британського альянсу «Турбота, а не смерть» д-р Пітер Сондерс заявив: {{цитата|Цей трагічний випадок показує, що законодавці неспроможні дозволити евтаназію, не розширюючи коло категорій осіб, які нібито мають на неї право. Ми бачили, що спочатку в Голландії почали вбивати дорослих дієздатних, що знаходяться у термінальній стадії хвороби. Потім настала черга дітей, людей похилого віку з деменцією і психічно хворих». «Як тільки ми погодимося, що в деяких умовах можна забирати життя людей, життя яких нібито не потребує продовження, розширення списку таких умов – неминучі. Процес вийде з-під контролю», – переконаний Сондерс. – Єдиний варіант, який можливий у даній ситуації, – повна заборона на будь-які форми евтаназії}}. На думку представника організації «Catholic Voices» Джо Ронана, «Фізично здорову 29-річну жінку схиляли до самогубства, оскільки вона була близька до прихильників евтаназії». Лікар спостерігає за тим, як помирає хворий пацієнт. За останні чотири роки число психічно хворих голландців, до яких застосовується евтаназія, збільшилася в чотири рази. Сьогодні у Нідерландах кожен рік жертвами самогубства з допомогою лікарів стають більш 6000 людей. Серед «гуманно вбитих» - 41-річний алкоголік, який заявляв, що пияцтво перетворило його життя на «коктейль злиднів», і жінка, що зазнала в дитинстві сексуального насильства і стверджувала, що не може жити з такою травмою. Офіційно евтаназія у Нідерландах не дозволена, однак якщо лікарі доведуть, що діяли відповідно до визначених критеріїв, то вони не будуть піддаватися покаранню. Зокрема, вони можуть допомогти померти дієздатній дорослій людині, що страждає від невиліковної мученицької хвороби. Минулого тижня голландський регулятор з питань евтаназії Берна вам Баарсен пішла у відставку на знак протесту проти вбивства пацієнтів, що страждають деменцією. Вона заявила, що в її країні стався «величезний зсув» в інтерпретації умов для добровільного відходу з життя. Раніше, у 2014 році посаду регулятора з питань евтаназії залишив професор Тео Бур, який активно закликав європейських законодавців не наслідувати приклад Нідерландів.[3]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кіт О.М. та інш. Хірургія.- Тернопіль:Укрмедкнига, 2004.- 644 с. (с.190) ISBN 966-673-063-4
  2. Добра смерть: міфи про евтаназію | Духовна велич Львова. velychlviv.com (uk). Процитовано 2018-05-23. 
  3. У Голландії піддали евтаназії фізично здорову дівчину з психічними відхиленнями (uk). Процитовано 2018-05-23. 

Література[ред.ред. код]

  • Данієлян Т.П. Право людини на евтаназію// Матеріали VI-ї студентської наукової конференції, 2015 - С.54-55
  • Б. Заблоцький. Евтаназія // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Акопов В. И. Этические, правовые и медицинские проблемы эвтаназии // Медицинское право и этика, 2000. — 1. — С. 47-55; (рос.)
  • Ворона В. А. Право на евтаназію як складова права людини на життя / В. А. Ворона // Право України. -Київ, 2010, N 5.-С.199-205 [недоступне посилання з 11.12.2017]
  • Дмитриев Ю. А. Конституционное право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Право и политика, 2000. — 7. — С.127-130; (рос.)
  • Дмитриев Ю. А., Шленева Е. В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Государство и право, 2000. — 11. — С. 52-59; (рос.)
  • Дж. Рейчелс «Активная и пассивная эвтаназия» // Этическая мысль: Науч.-публицист. чтения. 1990. (рос.)
  • Фут Ф. Эвтаназия // Философские науки. № 6, 1990, с. 63-80 (рос.)
  • Кіт О.М. та інш. Хірургія.- Тернопіль:Укрмедкнига, 2004.- 644 с. (с.190) ISBN 966-673-063-4

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]