Едвард Єловіцький
Едуард Єловіцький | |
---|---|
![]() | |
Народження |
1803 рік с.Губник |
Смерть |
10 листопада 1848 року Відень розстріл[1] і вогнепальне поранення |
Рід військ | артилерія |
Освіта | École centrale, Центральна школа Парижа[d], Терезіанум і Ecole d'Etat-Major (France)d |
Звання | полковник польської армії, маршал |
Війни / битви | Листопадове повстання 1830—1831, Революція 1848—1849 років в Угорщині і Революції 1848—1849 років |
Рід | Яловицькі |
Діти | Adolf Jełowickid |
Нагороди | |
![]() |
Едуард Єловіцький (пол. Edward Jełowicki; 1803 рік, Губник-10 листопада 1848 року, Відень) — маршал у 1828—1831 роках, полковник польської армії, учасник Листопадового повстання, офіцер закордонного легіону, у 1848 році командир Віденської артилерії, кавалер ордену Віртуті Мілітарі, і лицар Почесного легіону.
Біографія[ред. | ред. код]
Едуард Єловіцький народився на Волині у маєтку Воскодава в 1803 році. Едуард спочатку отримав домашню освіту під наглядом о. Скібі. З третього класу він навчався разом із братами Олександром та та Євстахією в гімназії у Вінниці. У 1819—1821 рр. юнак навчався та закінчив інженерну школу у Відні. Едвард був випускником артилерійського відділення інженерної школи. Також він навчався у Школі персоналу в Парижі. Він збудував палац у ХІХ столітті. Після закінчення навчання він повернувся до Губника, де керував маєтком свого батька.
Листопадове повстання[ред. | ред. код]
У 1828 р. Еддуард Єловіцький став маршалом Гайсинського повіту, а в армії Королівства Польського — заступником генерал-квартирмейстера. ПісляЛистопадового повстання на посаді глави Гайсинського повстання він був главою збройних сил округу і керував понад тисячею людей, включаючи багатьох російських чиновників. Перед тим, як піти до армії, він звільнив селян з сервітуту[прояснити].
7 травня 1831 року він був призначений капітаном Першого кавалерійського полку. За свій успіх у битві при Тайвові 18 травня 1831 року в таборі поблизу Міхаловки отримав звання полковника національної кавалерії. Наступного дня за захоплення гармат поблизу Ободна його призначили командиром повстанської артилерії в Україні. Після поразки на Майдані разом з братом Александром вони перейшли австрійський кордон і приєдналися до втраченого брата Євстахії. Був інтернований та відправлений до Львова. Їм вдалось звільнитися і дістатися до Варшави..
Едуард приєднався до литовсько-російського кінного легіону в підрозділі Шептицького. 14 вересня 1831 р. він був переданий у розпорядження командира Головного кварталу Сеймських будинків та Національного уряду. 4 жовтня 1831 р. отримав золотий хрест, якого він не прийняв, як і його брати. На їх прохання ці прикраси були перетворені на срібні хрести та роздані воїнам — повстанцям з Волині . Брав участь у захисті Варшави. Після падіння повстання Едуард перейшов пруський кордон у Торуні і подав заяву на отримання паспорта до Галичини. Єловіцький оселився у Львові, де допомагав колишнім повстанцям. Його знову інтернували австрійці і на п'ять місяців ув'язнили у Львові та Шпільберзі. Був вільнений завдяки старанням матері . у січні 1833 р. Виїхав до Швейцарії. 25 травня 1833 року він та його батько Вацлав були занесені до списку конфіскацій за його участь у повстанні 1831 року.
Повернення до коледжу[ред. | ред. код]
Восени 1833 року він поїхав до Парижа, де навчався в бібліотеках, архівах та на різних курсах. Він не брав участі в політичному житті в еміграції. У 1836 році успішно закінчив навчання і залишився в Лондоні, де запатентував свою ідею парової машини. Він захоплювався хімією, фізикою та механікою, знання яких добре опанував. Відвідував вечори у Міцкевича і познайомився з Шопеном. Влітку 1838 року він відвідував Александерсбад в Баварії, де також перебували його мати Хонората та брат Александр.
Подальші військові випробування[ред. | ред. код]
Після невдалих зусиль приєднатися до бельгійської армії, у 1841 році він провів один із походів проти арабів в Алжир, поряд з генералом Томасом Робертом Буге, від якого він отримав хрест Почесного легіону. Потім він оселився в Алжирі, де мав намір створити польське поселення для емігрантів, але відмовився від цього проекту. Його знання сільськогосподарських та інших питань цінували араби. У 1840 році він офіційно взяв спадщину тітки Агнешки Юзефіни Ярошинської.
Він оселився в 1846 році в Римі. 5 березня 1848 р. Едвард разом з Міцкевичем та Й. Постпецьким брав участь у делегації, що збирається до Папи Римського. 11 жовтня 1848 року він прибув до революційного Відня з сімейних питань і негайно був зарахований до складу караулу посланцем Дж. Голдмарк. Він взяв на озброєння 72-х гарматну повстанську артилерію.
Після того, як столицю окупували урядові війська, він був заарештований у своїй квартирі та за наказом о. Віндіш-Ґрец був розстріляний 10 листопада 1848 року. За мить до його страти він написав брату Александру. — «10 листопада 1848 р., Відень. — Шановний Александре! Перебіг моїх очікувань, замість похвали за мої наполегливі зусилля щодо підтримання порядку — тощо. — сьогодні через кілька хвилин вони збираються мене розстріляти. — Є. Єловіцький». Через місяць о. Петро Семененко виголосив похоронну промову на його честь.
Література[ред. | ред. код]
- ↑ Революція 1848—1849 років в Угорщині
- ↑ A. Jełowicki, s. 191–92
- ↑ Kaczkowski, s. 364
- ↑ Listy duchowne; jak wyżej
- ↑ Paryż 1848; wyd. II Poezji; s. 35
- ↑ Polski Słownik Biograficzny XI; 366; biogram – „Polski Słownik Biograficzny” XI; 162–163: F. German; bibliografia polska i obca bardzo obszerna
- ↑ The London Journal of Arts and Sciences, and Repertory of Patent Inventions, Volume 8. 1836
- ↑ W. Zahorski: Polak we Włoszech; Rzym 1969 s. 98
- ↑ X. A. Jełowicki: Listy duchowne; Berlin 1874, s. 14
|