Едгар Ковач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Едгар Ковач
Edgar Kovats (1897).jpg
Народження 27 вересня 1849(1849-09-27)
Карапчів
Смерть 4 липня 1912(1912-07-04) (62 роки)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland.svg Польща
Праця в містах Відень, Закопане, Львів
Архітектурний стиль історизм, спосіб закопанський
Ідентифікатори і посилання
database of the Musée d'Orsay 102068
CMNS: Едгар Ковач на Вікісховищі

Е́дгар Ко́вач (угор. Kováts Edgar; 27 вересня 1849, Карапчів, нині Вижницький район — 4 липня 1912, Львів) — архітектор, живописець теоретик мистецтва, ректор Львівської політехніки. За походженням угорець. Автор власної концепції нового галицького стилю в архітектурі та ужитковому мистецтві під назвою «Спосіб закопанський». Основні засади сформулював у однойменному альбомі орнаментальних мотивів, виданому 1899 року. Концепція Ковача викликала значний резонанс у мистецьких колах Галичини.

Навчання[ред.ред. код]

Народився 27 вересня у селі Карапчів (нині Вижницький район), в угорській родині. Був наймолодшою дитиною в сім'ї. Мав старшу сестру Альму і брата Наполеона. Походив з угорського шляхетського роду, котрий ще до народження батька осів у Галичині. Батько Антоній Ковач після Листопадового повстання переселився на Буковину. Працював у місцевих органах влади, вів активну політичну діяльність. Про мати, відомо лише те, що вона передчасно померла. Її походження та деталей біографії не встановлено.

1859 року Едгара відправлено до Чернівців, де він закінчив три класи реальної школи з відзнакою і чотири класи гімназії. На ці роки припадають перші його проби у малярстві. Всупереч волі батька у Чернівцях навчався живопису і рисунку в М. А. Ґодлевського.

Рішенням батька відправлений на 1867-1868 академічний рік навчатись архітектури до львівської Технічної академії (назва Львівської політехніки до 1877 року). Продовжив навчання у Віденській політехніці, де пройшов курс математики, геометрії, рисунку і конструювання. 1869 року потайки від батька вступив до Віденської академії мистецтв на курс історичного живопису. Розгніваний батько перестав фінансово підтримувати сина. Попри те, що Едгарові щойно вдалось вперше продати два свої живописні твори, він опинився у сильній скруті. В цей час йому допоміг родич (можливо зі сторони матері) художник Станислав Кшиштофович.

Нарешті дійшовши згоди з батьком, відправився на навчання до Вищої технічної школи Цюриха (18701872). Серед викладачів з фаху був зокрема Готфрід Земпер. Поза технічними дисциплінами займався цілим рядом чисто мистецьких. Вивчав рисунок, анатомічний рисунок, пейзажний живопис, орнаментику, а також мистецтво ренесансу та античного періоду, арабське мистецтво і навіть німецьку драму. Під час навчання у Швейцарії потоваришував із Тадеушем Стриєнським.

Віденський період[ред.ред. код]

Йосиф із Немовлям. Маріягільфкірхе, 1894.

Закінчивши навчання, після короткого перебування вдома, виїхав до Відня. Тут 15 жовтня 1872 року влаштовується асистентом до архітектурно-проектного ательє Карла фон Гасенауера і Готфріда Земпера. Ательє на той час займалось проектуванням будівель, віденського району Гофбург, котрі виходили до новоствореної кільцевої вулиці Рінгштрассе. Які саме роботи виконував Ковач, нині встановити складно, оскільки переважна більшість проектів підписана особисто Гасенауером. Ательє виконало проекти Музею образотворчого мистецтва, Природничого музею, Бурґтеатру, палацу дружини цісаря, відомого як «Гермесвілла» (реалізований у 18811888 роках), проект пам'ятника Гріллпарцера на Фольксгарден. Одночасно з роботою в ательє, викладав рисунок у місцевій Школі будівельних ремесел.

У жовтні 1888 року звільняється з ательє Гасенауера, але спроба організувати самостійну діяльність була невдалою і Ковач влаштовується в ательє Феринанда фон Кіршнера. Ательє реалізує кілька крупних проектів у Хофбургу зі сторони Міхаелерплац, в яких Ковач відіграє роль «правої руки» Кіршнера. Праці велись над поєднанням Рейхсканцелярії із ансамблем будівель школи кінної їзди. Ковач був відповідальним за відновлення фасадів ще двох будівель на Міхаелерплац — костелу св. Михаїла (1893) і палацу Герберштейна (1894, незабаром після цього перебудовано). 1892 року спільно із Гумбертом фон Мольтгаймом та Морітцом Шайдером розробив план регуляції віденської дільниці Штубентор, ймовірно призначений для конкурсу.

В цей період він виконує і свою єдину самостійну роботу у Відні — реставрацію Маріягільфкірхе (1893). Праці стосувались виключно інтер'єру. Відчищено фрески XVIII ст., місцями знято нашарування 1840-х років котрі визнано малоартистичними. Реалізовано нові розписи у шістьох бічних каплицях за проектом Ковача. Розписи виконано Фердинандом Хайзерером за участі Йогана Мюллера. Виготовлено вітражі в необароковому стилі. Проведено реставрацію столярних виробів, а також виготовлено куті металеві балюстради перед вівтарями в трансепті. Розписи втрачені під час ремонтних робіт у 1950-1960-х роках. З вітражів збереглись лише деякі в трансепті храму та каплицях.

Виконував проекти декорування інтер'єрів спільно зі скульптором Адольфом Шилі і живописцем Фердинандом Хайзерером. Розробив архітектурну частину двох мостів у Будапешті (інженерську виконав Освальд Ліш). Проект фонтану Енґельбруннен. Розробляв кераміку і тканини, займався живописом. Твори експонувались на виставках віденських мистецьких товариств, репродукувались у журналі «Moderne Kunst». Читав лекції із перспективи і оптики для живописців. Цікавим є той факт, що 1893 року Ковач видав у Відні дві свої поезії німецькою мовою Puszta-Sage und Barrikaden-Episode.

Kunsthistorisches Museum Vienna 0160.JPG Kunsthistorisches Museum Interior.JPG Kunsthistorisches Museum Vienna 0177.JPG NHM Vienna staircase.jpg
Зала під куполом
Зала під куполом
Зала античного
мистецтва
Склепіння сходової клітки Природничого музею

Закопанський період[ред.ред. код]

Школа дерев'яного промислу в Закопаному[ред.ред. код]

Школа дерев'яного промислу була створена 1876 року в Закопаному ініціативою Товариства Татр. Метою був розвиток місцевих ремесел. Школа однак, через два роки була націоналізована. На початках навчання проводилось у дусі історичних стилів і народним промислам уваги не приділялось. Під тиском критики, ситуація змінилась і у школі почав впроваджуватись модний на той час «Закопанський стиль», пропагований відомим польським архітектором Станіславом Віткевичем.

3 квітня 1895 викладачем школи призначено Ковача. Одночасно він отримав Золотий хрест з короною за заслуги. Вимушений від'їзд зі столиці викликав у Ковача певне розчарування. Спочатку працював «учителем найвищого IX рангу» викладаючи основи архітектури. Наступного року став новим директором школи. Відразу по призначенню, він почав впроваджувати власну концепцію навчання ужиткового мистецтва. Основною її відмінністю було ґрунтовне вивчення народного мистецтва, що передувало засвоєнню елементів історичних стилів. Це був досить незвичний підхід на тлі всеохопного панування необароко в ужитковому мистецтві та архітектурі Австро-Угорщини тих часів. Ймовірно саме тоді вперше почав втілювати ідеї «Способу закопанського» (пол. Sposób zakopiański) — власної «редакції» орнаментального мистецтва гірських жителів (на відміну від досі практикованого «Стилю закопанського» С. Віткевича). Тим не менше необарокові вироби і далі практикувались у школі, оскільки на той час користувались великим попитом.

Парафіяльний костел[ред.ред. код]

Початок діяльності Ковача в Закопаному збігся з роботами, пов'язаними зі внутрішнім оздобленням місцевого парафіяльного костелу. Громадським обговоренням на той час за основу було взято концепцію Станіслава Віткевича, що базувалась на місцевих народних мотивах. Навесні 1897 року стосунки Віткевича і місцевого священика значно погіршились і він відійшов від справ.

Школа, очолювана Ковачем, стала по суті єдиною мистецькою силою, правильно підготовленою, спроможною фахово втілювати проект. Нею було реалізовано вівтарі Серця Ісусового та святого Антонія за проектами Віткевича та вівтар святого Франциска за проектом Ковача. Сам Станіслав Віткевич, однак, вкрай критично оцінював подальшу реалізацію своїх ескізів, стверджуючи в листуванні, що їх було «зіпсуто Школою». Паралельно з роботами в закопанському костелі, у колі духовенства виразно означились противники застосування «закопанщини» у храмах. Показовою є стаття ксьондза Брикчинського у часописі «Католицький огляд» (пол. Przegląd Katolicki), де він продемонстрував цілковите несприйняття засад нового стилю Віткевича:

« Костел для нього [Віткевича] не є святинею Господньою […] для нього це звичайний будинок, котрий до найменших дрібничок нагадує вірянам їхні власні житла, хліви, знаряддя праці — словом усе, що земне, буденне і марне.  »

За контекстом ці слова стосувались також і Ковача з його «просто жахливими» новими вівтарями. Подібні ворожі відгуки скоріш за все призвели до того, що розроблена вже особисто Ковачем поліхромія костелу, хоч і була вкрай поміркованою з погляду застосування народних елементів, усе ж не була реалізована.

«Спосіб закопанський»[ред.ред. код]

1899 року вийшов друком одночасно у Відні та Львові альбом орнаментальних мотивів Ковача під назвою «Спосіб закопанський» (пол. Sposób Zakopiański). Туди ввійшли зокрема і нереалізовані проекти, як то розписи для парафіяльного костелу в Закопаному. Цікавим є трактування концепції саме як «способу» на противагу широковживаному окресленню як «Стиль закопанський», яке на той час вже міцно увійшло в обіг в мистецьких колах. Розуміння «Способу» він розтлумачує у доповідях, виголошених в подальшому. На відміну від такого широко вживаного в ті роки окреслення як «Стиль закопанський», Ковач висуває ідею підходу саме до трактування і переосмислення орнаментики. Він не приймав поширеного в той час «цитування» народного мистецтва, а пропонував використати самі принципи народної стилізації природніх мотивів. При цьому черпати орнаментальні сюжети він пропонував безпосередньо з природи карпатського краю, із подальшою їх геометризацією. Іншими словами, у народного мистецтва слід перейняти не орнаментику, а сам підхід до стилізації форм природи у поєднанні із методами модерну, долучаючи тим самим нові сюжети. На думку Ковача народне мистецтво «в чистому вигляді» не могло задовільнити сучасних мистецьких запитів.

Спосіб закопанський викликав жваву дискусію в мистецьких колах Галичини. Йому закидували штучність та нібито приналежність до «чужинських» мотивів — тирольських та швейцарських. На практиці однак «спосіб» здобув підтримку у ремісників. Прихильники нового підходу з'явились і в архітектурі. Владислав Екельський застосував мотиви Ковача у перебудові власного будинку у Кракові на вулиці Шпитальній, 4. Євген Весоловський спорудив дерев'яний літній театр в Окосімі а також ряд житлових будинків, котрі разом практично утворюють цілий «закопанський» ансамбль. Юзеф Мікульський звернувся до цієї стилістики у будинку «Сокола» у Вадовіцах, Ян Перось — у декорації зали для прийомів Ощадної каси в Ряшеві. Сам Ковач в контексті «способу» розробив амвон парафіяльного костелу в Окуліцах, меблі і вівтар для каплиці у Вітковіцах, «Галицький інтер'єр» на всесвітній виставці у Парижі 1900 року.

Павільйон Галичини на Всесвітній виставці 1900[ред.ред. код]

Павільйон Галичини. Проект 1898. Національний музей у Перемишлі.

Наприкінці 1890-х років розпочато підготовку до участі Австро-Угорщини у Всесвітній виставці 1900 року в Парижі. Галичину планувалось представити окремим досить невеликим павільйоном, що мав займати 40 м². У Львові 1898 року створено комітет з підготовки павільйону, на чолі з Леоном Пінінським. Мистецьке облаштування доручено Юліану Захаревичу, котрий звернувся до Станіслава Віткевича із пропозицією виготовити детальний проект. Раптова смерть Захаревича призвела до того, що на його місце запрошено Едгара Ковача, котрий розробив новий проект, а 1899 року — інший, остаточний. На з'їзді польських техніків у Кракові 8—10 вересня 1899 року експонувались 11 фотографій з роботами Ковача і зокрема фотографії готового павільйону. Сам же павільйон на кільканадцять днів попередньо виставлено у палаці Потоцьких у Львові від 29 січня того ж року. В пресі з'явилось багато схвальних відгуків. На виставці у Парижі павільйон користувався значним успіхом і здобув ряд нагород: золота медаль у номінації «меблі», срібні медалі у номінаціях «декорування інтер'єрів громадських і житлових споруд» і «свічники». Срібною медаллю відзначено також особисто Ковача. По завершенню виставки планувалось розмістити павільйон у Львівському промисловому музеї, що ймовірно було зроблено. Однак нині доля павільйону не відома.

Сьогодні складно скласти остаточне уявлення про вигляд павільйону. Збереглись фотографії, котрі однак є чорно-білими. У Національному музеї в Перемишлі знаходяться два ескізи виготовлені олійними фарбами 1898 року, котрі за укладом значно різняться від фотографій павільйону і ймовірно належать до першої більш ранньої серії. Вони демонструюь важливу, якщо не ключову роль кольору в павільйоні. На скільки цей колористичний підхід вдалось реалізувати на практиці — невідомо.

Львівський період[ред.ред. код]

Дискусія щодо «Способу закопанського»[ред.ред. код]

Попри загальне визнання «Галицького інтер'єру» у Парижі, на батьківщині павільйон отримав суперечливі відгуки. Рецензія критика павільйону Антонієм Потоцьким була надзвичайно різкою і навіть образливою. Виклади і критичні публікації щодо нового стилю носили войовничий характер. До дискусії залучилась значна кількість польських архітекторів. При цьому не раз піднімалось питання про нібито неприязні стосунки між Ковачем і Віткевичем — головними ідеологами протидіючих таборів, що явно виходило за рамки чисто професійної дискусії.

Викладацька діяльність, реставрація, живопис[ред.ред. код]

Від 1900 року — професор Львівської політехніки. Зайняв колишню посаду Юліана Захаревича. У 19061907 роках — ректор.

Умовна поразка в публічній дискусії значно звузила можливості Ковача до реалізації своїх задумів. Тим не менше він, а також кілька прихильників «Способу» не припинили його застосування у своїх проектах. Зокрема Ковач виконав вівтар каплиці Розіп'ятого Христа у домініканському костелі Жовкви, застосувавши давні напрацювання. Нині не збережений, значною мірою подібний на вівтар святого Антонія у парафіяльному костелі Закопаного. Кахлеві печі та ймовірно декорації «Польського дому» в Чернівцях. Незвично барвиста поліхромія залів гімнастичного товариства «Сокіл» у Вадовіцах. Зберігся недатований проект дерев'яної вілли, розроблений імовірно у Львові.

1901 року відбулась персональна виставка Ковача у Львові. Ювілейна виставка з нагоди річниці Політехнічного товариства у Львові пройшла наступного 1902 року. Малював олійні та акварельні пейзажі, побутові та релігійні картини, натюрморти. Розробляв орнаменти, проектував меблі, кераміку та інші ужиткові речі. Був членом журі конкурсів на проект перебудови садиби Скібневських у селі Голозубинці (1904)[1], церкви в Соколівці Буського району (1904)[2], каплиці в Хоминцях (1905).[2] 1910 року експонував архітектурні та оздоблювальні проекти на виставці польських архітекторів у Львові.[3]

Помер 4 липня 1912 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. Творчості Едгара Ковача присвячена дисертація А. Глюзінської 2003 року.

Список робіт[ред.ред. код]

Реставрація та проектування споруд[ред.ред. код]

  • План регуляції віденської дільниці Штубентор (1892).
  • Вівтарі парафіяльного костелу в Закопаному. Нереалізований проект поліхромії там же.
  • Амвон парафіяльного костелу в Окуліцах.
  • Кахлеві печі і ймовірно ще якісь роботи у «Польському домі» в Чернівцях (1905).
  • Північна нава монастирської церкви св. Онуфрія у Львові. Проект Ковача від 1902 року базувався на формах колишньої каплиці, що примикає до храму з півдня. Було заплановано також розширення гранчастої абсиди головної нави і добудову двох захристій. Усе реалізовано фірмою Івана Левинського. За проектом Ковача в головній наві встановлено престіл із балдахіном.[4]
  • Поліхромія стель будинку «Сокола» у Вадовіцах (1903).
  • Недатований проект дерев'яної вілли (зберігається у Львові).
  • Реставрація церкви василіянського монастиря в Жовкві.
  • Вівтар у каплиці Розп'ятого Христа домініканського костелу в Жовкві (19011906, не збережений).
  • Будинок у стилі необароко на площі Соборній, 1 у Львові.
  • Проект розписів церкви Пресвятої Трійці у Дрогобичі (1905).
  • Каплиця єзуїтського конвікту в Хирові.
  • Конкурсний проект будівлі галицького сейму у Львові (1877).
  • Проект Шльонського музею у Вроцлаві.
  • Проект перебудови костелу в Кальварії Зебжидовській (до 1910, співавтор Зигмунт Гендель).[5]

Живопис[ред.ред. код]

Період навчання
  • Циганський табір
  • Образ Христа
  • Річард III, якому сниться битва
Львівський період
  • Краєвиди Татр
  • Краєвиди з Кастелівки у Львові

Друковані праці[ред.ред. код]

  • Sposób zakopanski. Львів 1899. Альбом орнаментальних мотивів.
  • O zasadach architektury nowoczesnej. Львів 1901.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Projekt na dwór szlachecki // Gazeta Narodowa. — 20 maja 1904. — № 115. — S. 2.
  2. а б Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893—1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 189. — ISBN 83-88372-29-7.
  3. Sprawozdanie Komitetu Wystawy Architektów polskich // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 24. — S. 387.
  4. Вуйцик В. С. Монастир святого Онуфрія у Львові // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 57—58.
  5. Posiedzenie Grona konserwatorów // Nowa Reforma. — 13 kwietnia 1910. — № 165. — S. 2.

Джерела[ред.ред. код]