Еджворт Девід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Танат Вільям Еджворт Девід
Sir Tannatt William Edgeworth David (1858-1934).jpg
Народився 28 січня 1858 року
Сен-Фаганс поблизу Кардіффа
Помер 28 серпня 1934 року
Сідней, Австралія
Громадянство
(підданство)
Flag of Australia (converted).svg Австралійський Союз
Уельс
Діяльність геолог, полярний дослідник
Галузь геологія
Alma mater Нью-коледжd
Відомі учні Arthur Bache Walkomd
Знання мов англійська
Заклад Університет Сіднея
Учасник Перша світова війна
Членство Лондонське королівське товариство
Діти Margaret McIntyred
Нагороди

Танат Вільям Еджворт Девід (28 січня 1858 року Сен-Фаганс поблизу Кардіффа - 28 серпня 1934 року Сідней) — австралійський геолог і дослідник Антарктики, учасник першої експедиції Ернеста Шеклтона (1907—1909), учасник походу до Південного магнітного полюса.

Біографія[ред. | ред. код]

Еджворт Девід народився в Кардіффа в родині викладача богослов'я і античної історії. У 12 років Еджворт розпочав навчання в коледжі святої Магдалини у Оксфорді. У 1876 році отримав стипендію для вивчення античності. У 1878 році виїхав до Австралії і Канади на лікування. Коли повернувся в Оксфорд, почав вивчати геологію. У 1880 році отримав ступінь бакалавра мистецтв і наступні два роки вивчав геологію Уельсу. У 1882 році Еджворт Девід певний час навчався у Королівській гірській школі в Лондоні. Згодом поїхав до Австралії, де працював помічником геологічного інспектора в уряді колонії Новий Південний Уельс. З 1891 року Еджворт Девід працював професором геології в університеті Сіднея. На посаді викладача університету був до 1924 року. Серед досягнень професора - відкриття найбільшого вугільного басейну Хантер-Веллі у Новому Південному Уельсі в квітні 1886 року, відкриття родовищ олова, складання геологічної карти Сіднейсько-Ньюкасльського басейну. У 1892 займав посаду голови секції геології в Австралійській асоціації з розвитку науки. Займався дослідженням атолів, у т.ч. в 1896 році атол Фунафуті. Еджворт Девід у 1907-1909 роках брав участь за запрошенням у першій експедиції Шеклтона. Після завершення експедиції виступав з лекціями про неї. У 1913 році Еджворт Девід став президентом Австралійської асоціації з розвитку науки. 25 жовтня 1915 року, під час Першої світової війни отримав звання майора і очолив Австралійський гірський корпус. Він прибув на Західний фронт у травні 1916 року. У вересні 1916 року отримав травми, впавши в траншею: були зламані два ребра і розірвано сечовий міхур. Девід лікувався в Лондоні, потім повернувся на фронт радником Британського експедиційного корпусу з земельних робіт і залишався на передовій до червня 1917 року. У 1921 році повернувся в Австралію, продовжив викладацьку діяльність. У 1921-1922 роках очолював Австралійську національно-дослідницьку раду. Вийшов у відставку в 1924 році, науковою роботою займався до кінця життя.

Антарктична експедиція[ред. | ред. код]

Головною метою експедиції Шеклтона було підкорення Південного полюса. Учасники досягли на китобійному пароплаві «Німрод» моря Росса і зупинилися на зимівлю у протоці Мак-Мердо. В ході експедиції Еджворт очолював з 5 по 11 березня 1908 року сходження на антарктичний вулкан Еребус. Також професор очолював загін експедиції, який першим досяг 16 березня 1909 года Південного магнітного полюса. В загоні, крім Девіда, були фізик Дуглас Моусон і лікар Аллістер Маккей. Десять тижнів вони йшли узбережжям, поповнювали запаси, полюючи на тюленів і пінгвінів. Потім повернули в глиб країни. Важкий шлях долали повільно: до кінця жовтня мандрівники подолали по узбережжю Землі Вікторії не більше 100 км. Вони залишили все, без чого можна обійтися. Інакше вони не змогли б форсувати льодовик Норденшельда і льодовик Дрігальского. Коли перетинали льодовик Дрігальського, 11 грудня Девід впав у тріщину, і був врятований Моусоном. 27 грудня загін досяг льодовик Рівза, тоді команда змогла проходити до 17 км щодня. З цього дня вони почали робити регулярні магнітні вимірювання. Через недосконалість приладів доводилося кілька разів повторювати 24-годинні цикли спостережень. 16 січня 1909 р полюс був досягнутий на 72 ° 25 'пд. ш., 155 ° 16 'східної довготи на висоті 2210 м над рівнем моря. Учасники Північного загону проголосили територію володінням Британської імперії. Дорогу назад, не дивлячись на виснаження - 400 миль - команда пройшла за 15 днів. 31 сiчня «Німрод» підійшов до берега, але не зміг наблизитися більше, ніж на 26 миль. 4 лютого, переживши снігопад і падіння в тріщини морського льоду, загін повернувся на судно. За час очікування вони встигли дослідити льодовик Феррара.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Еджворт Девід у 1899 році був нагороджений медаллю Бігсбі Лондонським геологічним товариством
  • У 1900 році був обраний членом Лондонського Королівського товариства
  • У 1910 році отримав Орден Святого Михайла і Святого Георгія і почесний ступінь доктора наук від Оксфордського університету.
  • В листопаді 1918 року отримав звання підполковника.
  • У вересні 1920 року був нагороджений Орденом Британської імперії.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Vallance, T.G. David, Sir Tannatt William Edgeworth (1858–1934) Australian Dictionary of Biography Melbourne University Publishing, 1981
  • Mary Edgeworth. Professor David: The Life of Sir Edgeworth David, KBE DSO FRS MA DSC LLD | London, Edward Arnold. - 1937

Посилання[ред. | ред. код]

  • Стаття в Encyclopedia Britannica (англ.)
  • Стаття в старому виданні Австралійського біографічного словника (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]