Едмонд Альбіус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едмонд Альбіус
Edmond Albius
Edmond-Albius-Antoine-Roussin-modifié.png
Портрет Едмонда Альбіуса поруч з ліаною ванілі (1863)
Народився 9 серпня 1829(1829-08-09)
Сент-Сюзанн, Реюньйон
Помер 8 серпня 1880(1880-08-08) (50 років)
Сент-Сюзанн
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність раб; рослинник

Едмонд Альбіус (фр. Edmond Albius; 9 серпня 1829, Сент-Сюзанн8 серпня 1880) — раб з острова Реюньйон, який відкрив спосіб штучного запилення ванілі.

Біографія[ред. | ред. код]

Едмонд Альбіус народився в 1829 році на острові Реюньйон в Індійському океані біля острова Мадагаскар. Його матір’ю була служниця з міста Сент-Сюзанн, яку звали Меліс і яка померла при пологах. Батька Едмонд ніколи не бачив, але, скоріше за все, ним був раб на ім’я Памфіл [1]. Коли хлопчик трохи підріс, його власниця подарувала чорношкіру дитину своєму братові, французькому колоністу Ферреолю Бельє-Бомону (фр. Ferréol Bellier-Beaumont), в чиєму будинку Едмонд став виконувати обов’язки прислуги.

Бельє-Бомон захоплювався ботанікою і вирощував безліч різноманітних рослин в саду свого маєтку. Маленький Едмонд постійно супроводжував господаря, коли той займався садівництвом, і поступово став його улюбленцем [1]. Хлопчик виявився допитливим, тямущим і так само, як і сам Бельє-Бомон, любив спостерігати за природою [2].

Будова квітки ванілі

Крім інших рослин, в саду Бельє-Бомона росла ваніль. У той час ваніль як пряність цінувалася надзвичайно високо, тому що вирощувалася виключно в Мексиці, де рослину запилювали бджоли — меліпони, що живуть тільки в Центральній Америці[3]. За межами своєї батьківщини рослина приживалася, але не давала плодів. На ліані, що росла у Бельє-Бомона, стручки теж не зав’язувалися. Але одного разу, коли він гуляв садом з дванадцятирічним Едмондом, хлопчик показав йому стручок ванілі і пояснив, що знайшов спосіб запилювати ваніль вручну. До цього Бельє-Бомон розповідав йому про те, як відбувається запилення у рослин, так що сам принцип дитині був знайомий. Заслуга ж його полягала в тому, що він звернув увагу на будову квітки ванілі, зокрема, на присутність в ній особливої ​​перегородки, ростеллуму, яка перешкоджала самозапиленню. Едмонду вдалося, використовуючи загострену бамбукову паличку, підняти її і з'єднати тичинку з маточкою [4].

Переконавшись у дієвості цього способу, Бельє-Бомон став посилати Едмонда до інших землевласників, тамтешніх рабів власному методу [5]. C цього часу, тобто з 1841 року вирощування ванілі перестало бути прерогативою мексиканців: нова культура швидко поширилася по різних країнах. Острів Реюньйон, батьківщина Едмонда, став основним експортером ванілі, що забезпечило йому небачене досі процвітання.

У 1848 році рабство на острові було скасовано, але Едмонд отримав свободу ще до офіційного скасування. Тоді ж він отримав своє прізвище — Альбіус (від лат. albus — білий). Можливо, це прізвище була покликане підкреслити його новий статус, хоча висловлювалися припущення (нічим не обґрунтовані і, більш того, спростовувані прижиттєвими портретами), що Едмонд зовсім не був чорношкірим [1]. Не виключено також, що таке прізвище було обране через білий колір квітки ванілі [5][6].

Подальша доля Едмонда склалася не дуже вдало. Він залишив маєток Білизна-Бомона і відправився в Сен-Дені. Його колишній господар спробував домогтися для нього державної стипендії, в знак визнання його заслуг, але безуспішно [1]. Едмонд найнявся кухарем до офіцера гарнізону, а потім і зовсім опинився у в’язниці за крадіжку [5]. Бельє-Бомону вдалося домогтися для нього дострокового звільнення. Однак відкриття Едмонда, яке збагатило острів, нічого не принесло йому самому: він помер у бідності в 1880 році [2].

Пам’ять[ред. | ред. код]

Пам’ятна стела на честь Едмонда Альбіуса на острові Реюньйон

Відкриття Едмонда Альбіуса неодноразово оскаржувалося сучасниками, які не хотіли визнавати, що острів зобов’язаний своїм процвітанням чорношкірому дванадцятирічному рабу. Однак Бельє-Бомон наполегливо відстоював і всіляко доводив його першість [1].

Визнання до Едмонда Альбіуса прийшло лише в ХХ столітті, після його смерті. На острові в його честь були споруджені бронзовий пам’ятник та пам’ятна стела [2]. Ім’я Едмонда Альбіуса носить один з коледжів острова[7]. Існує проект назвати його ім’ям одну зі станцій паризького метро[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Ecott, 2005
  2. а б в La fécondation de la vanille
  3. Н. Ручкина. Назва=Ваніль. [1] // Хімія і життя. — 2011. — № 1.
  4. Одруження ванілі, 2015
  5. а б в Lewino, 2008
  6. Jean-Louis Saquet. {{{Заголовок}}}. — Rhetorical Ratatouille, 2012.
  7. Collège Edmond Albius
  8. Pourquoi donner le nom «Edmond Albius» à une station de métro à Paris