Перейти до вмісту

Едмунд Фезенмайєр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Едмунд Фезенмайєр
нім. Edmund Veesenmayer
Народився12 листопада 1904(1904-11-12)[1][3][2]
Бад-Кіссінген, Нижня Франконія, Баварське королівство, Німецька імперія
Помер24 грудня 1977(1977-12-24)[1][2] (73 роки)
Дармштадт, Гессен, ФРН
Країна Німеччина
 Німецький Райх
Діяльністьдипломат, викладач університету, економіст, політик
Знання мовнімецька[4]
ЗакладМюнхенський технічний університет і Handelshochschule Berlind
УчасникДруга світова війна
ЧленствоСС
Посадаambassador of Germany to Hungaryd
Військове званнябригадефюрер
ПартіяНаціонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Брати, сестриReinhold Vessenmayerd
Нагороди
Лицарський Хрест Воєнних заслуг з мечами
Лицарський Хрест Воєнних заслуг з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Почесний кут старих бійців
Почесний кут старих бійців
Кільце «Мертва голова»
Кільце «Мертва голова»
Едмунд Фезенмайєр у званні оберфюрера СС

Едмунд Фезенмайер (нім. Edmund Veesenmayer; 12 листопада 1904, Бад-Кіссінген, Німецька імперія — 24 січня 1977, Дармштадт, ФРН) — німецький політичний діяч, бригадефюрер СС.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Був сином викладача реального училища в Оберштауфені, куди сім'я переїхала в 1910 році. У 1923-1926 роках вивчав у Мюнхені суспільно-політичні науки, а з 1926 року навчався в докторантурі. У 1928 році отримав ступінь доктора суспільно-політичних наук і став доцентом Мюнхенського технічного університету та Берлінської школи економіки.

Кар'єра в НСДАП

[ред. | ред. код]

У 1932 році познайомився з Вільгельмом Кепплером і вступив в НСДАП (членський квиток № 873 780), де зайнявся економічними питаннями. З квітня 1934 року стало референтом Кепплера, завдяки чому зав'язав стосунки з впливовими представниками ділових кіл. У червні 1934 року вступив також в СС (особистий номер 202 122).

З липня 1937 року Кепплер став керівником підготовки аншлюсу. Як його заступника Фезенмайер зіграв велику роль у відстороненні від влади гауляйтера Австрії Йозефа Леопольда. У лютому 1938 року на запрошення Йоахіма фон Ріббентропа перейшов на роботу в Імперське міністерство закордонних справ Німеччини в ранзі посланця. З березня по червень знову працював референтом Кепплера, який став імперським комісаром Відня. Незабаром став членом правління віденських акціонерних товариств Donauchemie AG і Länderbank AG.

У листопаді 1938 - березні 1939 року за дорученням Ріббентропа кілька разів виїжджав в Братиславу з посередницькими і розвідувальними цілями. Не погоджуючись з Артуром Зейсс-Інквартом і Йозефом Бюркелем, наполягав на кандидатурі Йозефа Тісо як майбутнього керівника маріонеткового уряду Словаччини. У серпні 1939 року направлений в Данциг для організації провокацій з метою нагнітання напруженості в німецько-польських відносинах. У березні 1940 року був залучений до підготовки повстання в Ірландії з метою її відділення від Великої Британії.

У квітні 1941 року відряджений в Загреб для активізації хорватських націоналістів. Після того, як Владко Мачек відмовився очолити маріонетковий уряд Хорватії, Фезенмайер висловився за кандидатуру Анте Павеліча. У 1941-1942 роках кілька разів приїжджав в Сербію і Хорватію, зокрема, для надання допомоги в боротьбі проти партизан. Рішуче закликав до депортації сербських євреїв. У 1943 році безуспішно намагався схилити Йозефа Тісо до відновлення депортації словацьких євреїв.

Навесні і восени 1943 року відвідував Угорщину для вивчення політичної ситуації. Попереджав Ріббентропа і Гітлера про хиткість угорського положення і рекомендував втрутитися. 15 березня 1944 року став надзвичайним і повноважним посланцем I класу і був направлений в Угорщину в якості представника Третього рейху з необмеженими повноваженнями, по суті справи - диктаторським: саме Фезенмайер вирішував всі питання цивільної адміністрації в країні, а за адміралом Горті і його урядом були залишені лише суто представницькі функції.

9 квітня відбулась бесіда Гітлера, Ріббентропа і Фезенмайера про захист економічних інтересів Німеччини в Угорщині.

13 червня Веезенмайер послав в МЗС телеграму, в якій говорилося: «З Карпат і з Трансільванії ... вивезено 289 357 євреїв в 92 потягах по 45 вагонів кожен». 15 червня телеграмі на ім'я Ріббентропа Фезенмайер повідомив, що на даний момент в рейх доставлено близько 340 000 євреїв, і при відсутності зривів до кінця липня кількість депортованих євреїв подвоїться. Також він заявив, що після того, як число депортованих євреїв досягне 900 000, єврейське питання буде вирішене остаточно.

У березні 1945 року покинув Угорщину і в середині травня здався в Зальцбурзі американцям.

Після війни

[ред. | ред. код]

На процесі у справі Вільгельмштрассе був засуджений до 20 років тюремного ув'язнення. 31 січня 1951 верховний комісар США Джон Макклой пом'якшив вирок для більшості обвинувачених у справі. Згідно з цим рішенням, термін ув'язнення Фезенмайера скорочувався до 10 років. У грудні того ж року Фезенмайер був амністований.

У 1953 році британська розвідка розповсюдила інформацію про контакти Фезенмайера з гуртком Наумана - організацією колишніх нацистів, які планують проникнути в ВДП. Незабаром після цього Фезенмайер очолив німецьке представництво французької фірми Pennel & Flipo і аж до самої смерті жив в Дармштадті.

Звання

[ред. | ред. код]

Нагороди[5]

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Munzinger Personen
  3. ↑ Evidence zájmových osob StB
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ Veesenmayer, Edmund - TracesOfWar.nl. www.tracesofwar.nl (нід.) . Архів оригіналу за 18 вересня 2018. Процитовано 17 вересня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Conze, Eckart; Frei, Norbert; Hayes, Peter; Zimmermann, Moshe. Das Amt und die Vergangenheit. Deutsche Diplomaten im Dritten Reich und in der Bundesrepublik. — München: Karl Blessing Verlag, 2010. — ISBN 978-3-89667-430-2.
  • Matic, Igor-Philip. Edmund Veesenmayer. Agent und Diplomat der nationalsozialistischen Expansionspolitik. — Oldenbourg, 2002. — ISBN 3-486-56677-6.
  • Robert Wistrich, Wer war wer im Dritten Reich, Frankfurt/M. 1993, S. 364.
  • Michael Wildt, Generation des Unbedingten, Hamburg 2003, S. 714.
  • Bundesarchiv (Hrsg.), Europa unterm Hakenkreuz, Band 6, Berlin 1992, S. 320.
  • Zitat bei Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Fischer Taschenbuch Verlag, Zweite aktualisierte Auflage, Frankfurt am Main 2005, ISBN 978-3-596-16048-8, S. 638.
  • Bundesarchiv (Hrsg.), Europa unterm Hakenkreuz, Band 6, Berlin 1992, S. 331.
  • Ernst Klee, Das Personenlexikon zum Dritten Reich, Frankfurt/Main 2003, S. 638, Quelle BAK N 1080/273.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едмунд_Фезенмайєр&oldid=40174253