Едоардо Манджаротті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Edoardo Mangiarotti
Edoardo Mangiarotti
Edoardo Mangiarotti.jpg
Загальна інформація
Національність італієць
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Народження 7 квітня 1919(1919-04-07)
Ренате
Смерть 25 травня 2012(2012-05-25)
Мілан
Поховання Монументальне кладовище (Мілан)
Батько Giuseppe Mangiarotti[d]
Діти Carola Mangiarotti[d]
Спорт
Країна Італія
Вид спорту фехтування
Завершення виступів 1961
Едоардо Манджаротті у Вікісховищі?
Нагороди
Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Олімпійські ігри
Золото Берлін 1936 шпага, командні
Срібло Лондон 1948 рапіра, командні
Бронза Лондон 1948 шпага, індивідуальні
Срібло Лондон 1948 шпага, командні
Срібло Гельсінкі 1952 рапіра, індивідуальні
Срібло Гельсінкі 1952 рапіра, командні
Золото Гельсінкі 1952 шпага, індивідуальні (англ.)[en]
Золото Гельсінкі 1952 шпага, командні (англ.)[en]
Золото Мельбурн 1956 рапіра, командні
Бронза Мельбурн 1956 шпага, індивідуальні
Золото Мельбурн 1956 шпага, командні
Срібло Рим 1960 рапіра, командні
Золото Рим 1960 шпага, командні

Едоардо Манджаротті (італ. Edoardo Mangiarotti, (*7 квітня 1919 Ренате, провінція Монца і Бріанца, Італія) — †25 травня 2012, Мілан) — видатний італійський фехтувальник, 6-разовий олімпійський чемпіон і 12-разовий чемпіон світу. Володар найбільшої кількості нагород Олімпіад та чемпіонатів світу в історії фехтування. Спеціалізувався у фехтуванні на шпагах і рапірах.

За загальною кількістю олімпійських медалей Манджаротті (13 нагород) ділить 4-е місце в сучасній олімпійської історії з японським гімнастом Такаші Оно і радянським гімнастом Борисом Шахліним. При цьому в 1960 році в Римі він став першим спортсменом, хто зумів виграти протягом кар'єри 13 олімпійських медалей. Більше медалей згодом виграли лише Лариса Латиніна (18), Майкл Фелпс (16) і Микола Андріанов (15). Якщо ж врахувати, що розквіт таланту Манджаротті припав на Другу світову війну, через яку не були проведені 2 літні Олімпіади (1940 та 1944), то можна припустити, що Едоардо під силу було виграти ще як мінімум 4-5 нагород.

Ділить з іншим знаменитим фехтувальником Недо Наді італійський рекорд за кількістю золотих олімпійських медалей.

Спортивна біографія[ред. | ред. код]

Едоардо Манджаротті народився в сім'ї відомого фехтувальника Джузепе Манджаротті (англ.)[en] (1883–1970), 17-кратного чемпіона Італії з фехтування на шпагах. В 1908 році в Лондоні[en] Джузеппе брав участь в Олімпійських іграх і посів 4-е місце в складі збірної Італії в командному турнірі шпажистів[en]. Старший брат Едоардо Даріо[en] (1915–2010) також став відомим фехтувальником і був чемпіоном світу-1949, а разом з Едоардо виграв золото в командному турнірі шпажистів на Олімпіаді-1952 у Гельсінкі, і 2 олімпійських срібла. Батько з дитинства готував Едоардо до спортивній кар'єри; для того, щоб зробити стиль фехтування Едоардо незручним для суперників, батько вчив правшу від природи фехтувати лівою рукою. Вже з 11 років Едоардо почав перемагати на національних першостях у своєму віці, по праву вважаючись найталановитішим італійським фехтувальником.

Олімпіада-1936[ред. | ред. код]

Едоардо дебютував на світових першостях в 1935 році в 16-річному віці, а вже через рік поїхав на Олімпіаду-1936 в Берлін і виграв там золото в складі італійської збірної шпажистів. Через рік в Парижі Едоардо вперше став чемпіоном світу, перемігши у командній першості шпажистів.

Олімпіада-1948[ред. | ред. код]

Після Другої світової війни Едоардо продовжував залишатися одним з лідерів світового фехтування. На Олімпіаді-1948 в Лондоні Едоардо виграв 3 медалі — 2 срібла в командних турнірах шпажистів і рапіристів, а також бронзу в особистій першості шпажистів. Це була єдина для нього Олімпіада, де він не завоював жодної золотої медалі.

Олімпіада-1952[ред. | ред. код]

На Олімпіаді-1952 у Гельсінкі 33-річний Едоардо виграв свою першу і єдину золоту медаль в особистому турнірі — він блискуче першість серед шпажистів (друге місце зайняв його брат Даріо). До цього він додав золото в командному турнірі шпажистів, а також 2 срібла — у командній та особистій першості серед рапіристів. Срібло в особистій першості рапіристів стало для Манджаротті першою і єдиною медаллю в олімпійській кар'єрі в цій дисципліні.

В 1954 році на чемпіонаті світу в Люксембурзі Манджаротті виграв відразу 3 золоті медалі — у командних першостях шпажистів і рапіристів, а також в особистій першості шпажистів, крім того, він був другим в особистому турнірі рапіристів.

Олімпіада-1956[ред. | ред. код]

В 1956 році на своїй 4-й Олімпіаді в Мельбурні Едоардо знову виграв 2 золоті медалі, обидві в командних першостях з рапіри та шпаги (це була єдина для нього золота медаль у рапірі), додавши до них бронзу в особистому турнірі шпажистів. При цьому турнір шпажистів на тій Олімпіаді був одним з найдраматичніших в історії: після основних змагань з'ясувалося, що відразу 3 італійця — Едоардо Манджаротті, Карло Павесі і Джузепе Дельфіно — лідирують з 5 перемогами і 2 поразками. Був проведений додатковий міні-турнір між ними — кожен виграв 1 бій і 1 програв. Довелося знову проводити додаткові бої, хоча час вже хилилося до півночі. Втомлений 37-річний Манджаротті програв обидва бої своїм молодшим співвітчизникам (Павесі тоді було 33 роки, а Дельфіно 34) і завоював бронзу. Павесі ж обіграв Дельфіно і став олімпійським чемпіоном. Цікаво, що це чудове тріо перемагало на трьох поспіль Олімпіадах в особистих турнірах шпажистів — в 1952 році виграв Манджаротті, в 1956 — Павесі, а через 4 роки в Римі — Дельфіно. Всього ж на трьох у них набралося 14 золотих олімпійських медалей (Дельфіно і Павесі виграли по 4 золота).

Олімпіада-1960[ред. | ред. код]

В 1960 році в Римі 41-річний Манджаротті виграв свої останні олімпійські медалі — золото в командному турнірі шпажистів і срібло в командній рапірі.

В 1961 році Манджаротті завершив свою блискучу спортивну кар'єру.

Едоардо двічі поспіль був прапороносцем збірної Італії на Олімпійських іграх — в 1956 році в Мельбурні і на домашній Олімпіаді-1960 в Римі. Цікаво, що італійці довірили нести прапор не римлянинові, а уродженцю північній провінції.

Після закінчення спортивної кар'єри[ред. | ред. код]

Після закінчення кар'єри Манджаротті працював тренером збірної Італії з фехтування, а в 1980-х був генеральним секретарем Міжнародної федерації фехтування (МФФ).

Дочка Едоардо Карола Манджаротті[en] (нар. 1952) також стала фехтувальницею і двічі брала участь в Олімпійських іграх — у 1976 році в Монреалі і в 1980 році в Москві Карола в складі італійської збірної рапіристок займала 5-е місце.

Платиновий вінок від МОК[ред. | ред. код]

В 2003у Міжнародний олімпійський комітет нагородив Едоардо Манджаротті спеціальним Платиновим Вінком з формулюванням «39 золотих, срібних і бронзових медалей, завойованих Едоардо Манджаротті на Олімпійських іграх і чемпіонатах світу, роблять його не тільки найбільшим фехтувальником у спортивній історії, а й самим титулованим спортсменом у всіх олімпійських видах в історії Олімпіад».

Виступи на Олімпіадах[ред. | ред. код]

Олімпіада Дисципліна Місце
Берлін 1936 шпага, командні 1
Лондон 1948 рапіра, командні 2
Лондон 1948 шпага, індивідуальні 3
Лондон 1948 шпага, командні 2
Гельсінкі 1952 рапіра, індивідуальні 2
Гельсінкі 1952 рапіра, командні 2
Гельсінкі 1952 шпага, індивідуальні 1
Гельсінкі 1952 шпага, командні 1
Мельбурн 1956 рапіра, індивідуальні 5 p2 r1/3
Мельбурн 1956 рапіра, командні 1
Мельбурн 1956 шпага, індивідуальні 3
Мельбурн 1956 шпага, командні 1
Рим 1960 рапіра, командні 2
Рим 1960 шпага, командні 1

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]