Едуардо Мендоса
.jpg)
.jpg)
Едуа́рдо Мендо́са (ісп. Eduardo Mendoza, повне ім'я: Едуардо Мендоса-і-Ґарріга кат. Eduardo Mendoza i Garriga; *11 січня 1943, Барселона, Іспанія) — іспанський каталонський письменник; пише іспанською та каталанською мовами. Хоча його основним літературним жанром є роман, Мендоса також пише есе та оповідання. У 2010 році отримав премію Planeta за роман «Riña de gato. Madrid 1936» і премію Сервантеса в 2016 році.[5][6]
Едуардо Мендоса-і-Ґарріґа народився в Барселоні 11 січня 1943 року (період диктатури Франциско Франко і утиску громадських і політичних прав і свобод, в т.ч. і Каталонії).
У 1-й пол. 1960-х рр. вивчав право.
У період з 1973 по 1982 роки жив у Нью-Йорку, працюючи перекладачем при ООН.
У 1975 році Е.Мендоса опублікував свій перший роман, який здобув популярність — «Правда про справу Савольти» (ісп. La verdad sobre el caso Savolta), у якому показав здатність використовувати різноманітні джерела і літературні стилі. Твір вважається предвісником соціальних змін у постфранківському суспільстві Іспанії, взірцем літератури перехідного (до громадянського суспільства) періоду. У романі змальовано соціальні конфлікти від поч. ХХ ст. на тлі картин соціальних, культурних і економічних реалій тогочасного життя в Барселоні. За рік твір було нагороджено премією іспанських літературних критиків.
Едуардо Мендоса по праву вважається «співцем Барселони», адже найвідоміший його твір — «Місто дивовиж» (ісп. La ciudad de los prodigios, 1986) цілком присвячене соціальній та урбаністичній еволюції Барселони в період між Всесвітньою Виставкою 1888 року і 1929 роком.
В 1996 році письменник надрукував свій третій роман, присвячений Барселоні (цього разу події розгортаються в 1940-і рр.), — «Легка комедія» (ісп. Una comedia ligera).
Перу Мендоси також належить детективна трилогія, об'єднана спільним персонажем — детективом, замкненим у психлікарні на ім'я Серафімо (Ceferino, 1979—2002).
У 1990 році роботою «Реставрація» (кат. Restauració) письменник дебютував у каталаномовній літературі, згодом здійснивши автопереклад на іспанську.
У 1995 році Едуардо Мендосу нагороджено орденом Жанаралітату Каталонії «Хрестом Святого Георгія».
- 1975: La verdad sobre el caso Savolta
- 1979: El misterio de la cripta embrujada
- 1982: El laberinto de las aceitunas
- 1986: La ciudad de los prodigios
- 1989: La isla inaudita
- 1990: Немає звісток від Ґурба / Sin noticias de Gurb (у газеті El País)
- 1990: Restauració
- 1992: El año del diluvio
- 1996: Una comedia ligera
- 2001: La aventura del tocador de señoras
- 2001: El último trayecto de Horacio Dos (en El País)
- 2001: Baroja, la contradicción (ensayo biográfico)
- 2003: Barcelona modernista
- 2005: Mauricio o las elecciones primarias
- 2008: El asombroso viaje de Pomponio Flato
- Радянські переклади
Ще за СРСР видано декілька перекладів творів Е.Мендоси російською:
- Мендоса Э. Правда о деле Савольты. Роман. Пер. с исп., М.: «Художественная литература», 1985, 336 стор.
- Мендоса Э. Город чудес. Пер. с исп., М.: «Радуга», 1989, 428 стор.
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ http://www.agapea.com/Eduardo-Mendoza/
- ↑ https://www.accioncultural.es/media/DefaultFiles/flipbook//EduardoMendoza/files/basic-html/page52.html
- ↑ а б в https://www.europapress.es/cultura/libros-00132/noticia-humor-hilo-conductor-ceremonia-cervantes-premia-eduardo-mendoza-20170420155300.html
- ↑ Mantilla, Jesús Ruiz (30 листопада 2016). Eduardo Mendoza gana el Premio Cervantes 2016. El País (ісп.). ISSN 1134-6582. Процитовано 16 жовтня 2023.
- ↑ Eduardo Mendoza. planetadelibros.com. Архів оригіналу за 21 вересня 2012. Процитовано 16 жовтня 2023.
 Хорхе Гільєн (1976) •  Алехо Карпентьєр (1977) • Дамасо Алонсо (1978) •  Хорхе Луїс Борхес + Герардо Дієго (1979) •  Хуан Карлос Онетті (1980) •  Октавіо Пас (1981) • Луїс Росалес (1982) • Рафаель Альберті (1983) • Ернесто Сабато (1984) • Гонсало Торренте Бальєстер (1985) • Антоніо Буеро Вальєхо (1986) • Карлос Фуентес (1987) • Марія Самбрано (1988) • Адольфо Біой Касарес (1990) • Франсіско Аяла (1991) • Дульсе Марія Лойнас (1992) • Мігель Делібес (1993) •  Маріо Варгас Льйоса (1994) • Каміло Хосе Села (1995) • Хосе Гарсія Ньєто (1996) • Гільєрмо Кабрера Інфанте (1997) • Хосе Єрро (1998) •  Хорхе Едвардс (1999) • Франсіско Умбраль (2000, ) •  Альваро Мутіс (2001) • Хосе Хіменес Лозано (2002) • Гонсало Рохас (2003) • Рафаель Санчес Ферлозіо (2004) • Серхіо Пітоль (2005) • Антоніо Гамонеда (2006) • Хуан Гельман (2007) • Хуан Марсе (2008) • Хосе Еміліо Пачеко (2009) • Ана Марія Матуте (2010) • Ніканор Парра (2011) • Хосе Мануель Кабальєро Бональд (2012) • Елена Понятовська (2013) • Хуан Гойтісоло (2014) • Фернандо дель Пасо (2015) • Едуардо Мендоса (2016) •  Серхіо Рамірес (2017) • Іда Вітале (2018) • Джоан Маргаріт (2019) • Франсіско Брінес (2020) • Кристіна Пері Россі (2021) •  Рафаель Каденас (2022) • Луїс Матео Дієс (2023) |
