Перейти до вмісту

Едуард Адольф Дрюмон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Едуард Адольф Дрюмон
фр. Édouard Drumont Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніфр. Édouard Adolphe Drumont[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився3 травня 1844(1844-05-03)[2][3][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
колишній 2-й округ Парижаd, Париж[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер5 лютого 1917(1917-02-05)[5] (72 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
XVII округ Парижа, Париж Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняПер-Лашез Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, політик, письменник, коментатор Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКондорсе Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[2][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоSociété de l'histoire de Paris et de l'Île-de-Franced і Antisemitic League of Franced Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрдокументальна література і міжнародний договір Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusLa France juived Редагувати інформацію у Вікіданих
Посададепутат Національної асамблеї Франції Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіякатолицька церква Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зCamille Rouyerd і Louise Gayted[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди

Едуард Адольф Дрюмон (фр. Édouard Adolphe Drumont; 3 травня 1844 — 3 лютого 1917, Париж) — журналіст і католицький письменник, відомий як антисеміт і французький націоналіст. Він ініціював Антисемітську лігу Франції в 1889 році, а також був засновником і редактором політичної газети La Libre Parole (заснованої в 1892 році). Після років досліджень він синтезував три основні типи антисемітизму. Перший тип — традиційне католицьке ставлення до чужорідних «вбивць Христа», посилене палкою антипатією до Французької революції. Другий тип — ворожість до капіталізму. Третій тип — так званий науковий расизм, заснований на аргументі, що раси мають фіксовані характеристики, і стверджував, що євреї мають негативні характеристики. Його робота відіграла ключову роль у розгортанні справи Дрейфуса.

Біограф Дрюмона, Грегуар Кауфманн, відносить Дрюмона до контрреволюційної традиції Луї Вейо, Антуана Блана де Сен-Бонне та антимодерного католицизму. Лідер соціалістів Жан Жорес заявив, що «всі ідеї та аргументи Дрюмона були запозичені у певних клерикальних опонентів Французької революції».

Біографія

[ред. | ред. код]

Дрюмон народився в Парижі 3 травня 1844 року в родині декораторів порцеляни з Лілля. У сімнадцять років його батько помер, і він залишив сім'ю, щоб заробляти собі на життя.[8] Він навчався в Ліцеї Карла Великого.

Спочатку він був на державній службі, але згодом став співробітником видавництва й автором численних різноманітних праць, серед яких «Мій старий Париж» (1879), нагороджений Французькою академією.

Дрюмон також працював у L'Univers Луї Вейо.

У книзі «Єврейська Франція» (фр. La France Juive), що вийшла у 1886 році, Дрюмон критикував роль євреїв у Франції та виступав за їхнє виключення з суспільства.

У 1892 році Дрюмон заснував газету «Вільна Франція» (фр. La Libre Parole), яка стала платформою для агресивного антисемітизму.

У 1893 році його було визнано винним у наклепі на депутата Огюста Бюрдо Сенський суд присяжних і засуджено до трьох місяців ув'язнення у в'язниці Сент-Пелажі (3 листопада 1892 – 3 лютого 1893). У в'язниці його помістили в ту саму зону, що й П'єра Мартіне, засновника індивідуалістичного анархізму, та Люсьєна Пемана, антисеміта та майбутнього колаборанта нацистів.

Газета скептично ставилася до антикатолицької містифікації Таксіла, перш ніж Таксіл визнав її в 1897. Це була перша газета, яка опублікувала новину про арешт Альфреда Дрейфуса у статті під назвою «Державна зрада: єврейського зрадника Альфреда Дрейфуса заарештовано» у 1894 році.

Спочатку Дрюмон підтримував Папу Лева XIII та його політику об'єднання у своїй енцикліці 1892 року «Au milieu des solicitudes», яка закликала французьких католиків прийняти Республіку. Невдовзі він засудив цей курс і гірко образив Папу, Церкву та всіх католиків, які його підтримували. В одній редакційній статті Дрюмон сподівався на «сучасного залізного Ногаре для сучасного Боніфація VIII». У «La Libre Parole» старого друга Дрюмона, графа Адрієна Альберта Марі де Муна та папського нунція кардинала Доменіко Феррату було засуджено як звичайних злочинців.[9]

У Дрюмона було багато прихильників. Він скористався скандалом з Панамською компанією та досяг піка своєї популярності під час справи Дрейфуса, в якій він був найзапеклішим обвинувачем. За свої антипанамські статті Дрюмона було засуджено до трьох місяців ув'язнення.

У 1893 році він невдало балотувався на посаду депутата від Ам'єна; наступного року він пішов у відставку до Брюсселя.

Справа Дрейфуса допомогла йому відновити популярність. На виборах до законодавчих органів Франції у травні 1898 року Антиєврейська ліга Макса Режі підтримала Дрюмона як кандидата на посаду депутата від першого дивізіону Алжиру. Дрюмонт був тріумфально обраний, отримавши 11 557 голосів проти 2 328 та 1 741 за його опонентів. З шести обраних французьких алжирських депутатів четверо були членами Антиєврейської ліги. Дрюмон представляв Алжир у Палаті депутатів з 1898 по 1902 рік. Його було подано до суду за звинувачення депутата в отриманні хабаря від багатого єврейського банкіра Едуара Альфонса де Ротшильда за прийняття законопроекту, якого хотів банкір. Він зазнав поразки на переобранні у квітні-травні 1902 року.[10]

Бувши забобонним, Дрюмон носив із собою корінь мандрагори й напав на Жоржа Буланже, спираючись на пальміру.

Полеміка про «Старий Париж»

[ред. | ред. код]

Його праця «Старий Париж» (фр. Mon vieux Paris), опублікована в 1878 році, є коментованим оглядом столиці. Цей огляд перемежовується тужливими роздумами, сповненими жалю. На думку його недоброзичливців, через присвійний займенник «mon» назва вказує на упереджене бачення і демонструє консервативне ставлення, використовуючи термін «oud».

У ній Дрюмон засуджує Париж 1878 року, пророкуючи занепад «міста вогнів». Його опоненти вбачають в описі Пале-Рояль вираз його монархічних переконань і ненависті до республіканського Парижа:

Чого ще ми не могли знайти в Пале-Роялі? Він був посеред міста, як столиця цієї розпусти, яка зараз розкидана по всьому місту.
Оригінальний текст (фр.)
Que ne trouvait-on pas, d'ailleurs, au Palais-Royal ? Il était au milieu de la ville comme la capitale de cette débauche, maintenant disséminée un peu partout.

Його опоненти вбачають у цьому передвістя реакційних теорій його твору «Молода Франція» (фр. La France Juive):

Польська Франція скоро стане нічим іншим, як мережею вокзалів; десять або двадцять хвилин затримки, буфет, і мандрівний єврей — не більше, ніж подорожній, що повернувся.
Оригінальний текст (фр.)
La France, remise à neuf, ne sera bientôt plus qu'un réseau de gares; dix ou vingt minutes d'arrêt, buffet, et le Juif-Errant lui-même n'est plus qu'un voyageur rétrograde..

Твори

[ред. | ред. код]
  • Mon vieux Paris, 1878
  • Les Fêtes nationales à Paris, 1878
  • Le Dernier des Trémolin, 1879
  • Papiers inédits du Duc de Saint-Simon, 1880
  • La mort de Louis XIV, 1880
  • La France Juive, 1886
  • La France Juive devant l'opinion, 1886
  • La Fin d'un monde, 1889
  • La Dernière Bataille, 1890
  • Le Testament d'un antisémite, 1891
  • Le Secret de Fourmies, 1892
  • De l'or, de la boue, du sang-Du Panama á l'anarchie, 1896
  • Mon vieux Paris Deuxième Série, 1897
  • La tyrannie maçonnique, 1899
  • Les juifs contre la France, 1899 — Les Juifs et l'affaire Dreyfus
  • Les Tréteaux du succès, figures de bronze ou statues de neige, 1900
  • Les Tréteaux du succès, Les héros et les pitres, 1900
  • Le peuple juif, 1900
  • Vieux portraits, vieux cadres, 1903
  • Sur le chemin de la vie, 1914

Коментарі

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ свідоцтво про народження — 2025. — С. 36.
  2. 1 2 Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Sycomore / Assemblée nationale
  4. ↑ свідоцтво про народження — С. 36.
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ http://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMjEtMDItMDYiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6NDtzOjQ6InJlZjIiO2k6MjE2NzE2O3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=-118%2C-199&uielem_islocked=0&uielem_zoom=166&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F — С. 20.
  8. ↑ DRUMONT, EDOUARD ADOLPHE - JewishEncyclopedia.com. www.jewishencyclopedia.com. Процитовано 24 вересня 2023.
  9. ↑ Byrnes, Robert F. (1949). Antisemitism in France before the Dreyfus Affair. Jewish Social Studies. 11 (1): 49—68. ISSN 0021-6704.
  10. ↑ DRUMONT, EDOUARD ADOLPHE - JewishEncyclopedia.com. www.jewishencyclopedia.com. Процитовано 23 жовтня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едуард_Адольф_Дрюмон&oldid=46474537