Едуард Вінтер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуард Вінтер
Народився 16 вересня 1896(1896-09-16)[1][2]
Австро-Угорщина
Помер 3 березня 1982(1982-03-03)[1][2] (85 років)
Берлін, НДР
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria.svg Австрія
Діяльність богослов, історик Східної Європи, педагог, письменник, викладач університету
Alma mater Інсбруцький університет
Науковий ступінь доктор філософії
Володіє мовами німецька[2]
Заклад Гумбольдтський університет Берліна і Університет Мартіна Лютера
Членство Академія наук НДР, Міжнародна академія історії науки[d] і СС
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Конфесія Римо-католицька церква
Нагороди
Patriotic Order of Merit in silver Національна премія НДР

Едуард Вінтер (нім. Eduard Winter; 16 вересня 1896, Гроттау, Північна Богемія, Австро-Угорщина (нині Градек-над-Нисою Ліберецького краю Чеської Республіки) — 3 березня 1982, Берлін НДР) — німецький історик-славіст. Дійсний член АН НДР (1948).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в м. Гроттау (нині Градец, Чехія) у сім'ї робітника. Вищу освіту отримав в Інсбрукському університеті та Німецькому університеті Фердінанда в Празі (Чехія). Після подорожі по Закарпатській Україні в липні–серпні 1925 видав працю «Німці в Словаччині та на Підкарпатській Русі» (Мюнхен, 1926). 1934–45 — професор кафедри церковної історії та доцент кафедри історії філософії Німецького університету; керівник докторської дисертації I.Лисяка-Рудницького про політичні погляди М.Драгоманова. 1945 — співзасновник Iнституту науки і мистецтва у Відні, 1946–51 — професор кафедри східно-європейської історії в університеті Мартіна Лютера в Галле, 1948– 51 — ректор цього університету; 1951– 64 — професор кафедри східно-європейської історії університету Гумбольдта в Східному Берліні. Директор Iнституту історії народів СРСР АН НДР, очолював також відділ історії в Iнституті славістики АН НДР і робочу групу з історії слов'янських народів. Брав участь у роботі багатьох міжнародних конгресів і конференцій, зокрема Слов'янського історичного конгресу (Зальцбург, Австрія, 1963), у відзначенні ювілею І.Франка в Україні (1964), в роботі Міжнародного форуму діячів культури в Києві. Iніціатор проведення в Берліні (1964) Міжнародного шевченківського симпозіуму, на якому виступив із доповіддю. На основі матеріалів з архівів Австрії, НДР, ФРН і СРСР досліджував з позицій марксизму-ленінізму історію релігії та культури народів Східної Європи, в тому числі України й Росії. В співавторстві з П.Кірхнером підготував до друку німецькомовні твори I.Франка (1963), разом з Г.Ярошем — збірник досліджень радянських і німецьких учених «Революціонер-демократ Тарас Шевченко. 1814—1861» («Der revolutionare Demokrat Taras Ševčenko. 1814—1861», Берлін, 1976).

Лауреат Націогнальної премії НДР (1956).

Помер у м. Берлін.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]