Едуард Зюсс

Едуард Зюсс
нім. Eduard Suess
Едуард Зюсс. Літографія роботи Йозефа Кріхубера. Близько 1869 року.
Народився	20 серпня 1831(1831-08-20) Лондон
Помер	26 квітня 1914(1914-04-26) (82 роки) Відень
Поховання	Марц
Громадянство (підданство)	Австрія
Alma mater	Віденський політехнікум
Галузь	геологія
Заклад	Віденський університет
Посада	президент Віденської АН (1898—1911)
Вчене звання	професор
Відомі учні	Rudolf Hoernes
Член	Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Баварська академія наук, Геттінгенська академія наук, Національна академія наук США, Австрійська академія наук, Royal Physiographic Society in Lund, Російська академія наук і Прусська академія наук
Діти	Franz Eduard Suess
Нагороди	медаль Коплі медаль Волластона Hayden Memorial Geological Award
Едуард Зюсс на Вікісховищі

Едуа́рд Зюсс (нім. Eduard Suess нар. 20 серпня 1831, Лондон — пом.26 квітня 1914, Відень) — австрійський геолог і громадський діяч.

З біографії

У 1852 закінчив Віденський політехнікум.

З 1857 по 1901 професор геології Віденського університету.

У 1898—1911 президент Віденської Академії Наук. З 1873 був членом рейхсрату. Став членом Геттінгенської академії наук.

Вивчав геологічну будову і тектоніку Альп, Ломбардскої западини, Апеннін. Запровадив термін «біосфера» у 1875 р. Зюсс писав: «…як на Сонці виділяють концентричні оболонки, так, напевно, і на Землі можна відрізнити оболонки, з яких кожна знаходиться у численних зв'язках з іншими… Перша оболонка — атмосфера, друга — гідросфера і третя — літосфера… Одне здається чужорідним на цьому великому, утвореному зі сфер небесному тілі, а саме — органічне життя. Там воно обмежене певною зоною наповерхні літосфери. Рослини, коріння яких у пошуках їжі проникає у ґрунт і піднімається у повітря, щоб дихати, є гарною ілюстрацією розташування органічного життя… Вона (біосфера) простягається тепер як над сухою, так і над вологою поверхнею».

Джерела

• Зюсс (Suess) Едуард. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. — Т. 4. — 1979.