Едуар де Кастельно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуар де Кастельно
Народився 24 грудня 1851(1851-12-24)[2][3][…]
Сент-Аффрик
Помер 19 березня 1944(1944-03-19)[1] (92 роки)
Монтастрюк-ла-Консеєр
Країна  Франція
Діяльність військовослужбовець, політик
Alma mater Особлива військова школа Сен-Сір
Знання мов французька[2]
Учасник французько-прусська війна, Перша світова війна, Прикордонна битва, Біг до моря, Третя битва при Артуа і Друга світова війна
Роки активності з 1870
Посада депутат Національної асамблеї Франції
Військове звання генерал армії[d], дивізійний генерал і генерал
Партія Republican Federationd
Батько Michel de Castelnaud
Брати, сестри Léonce de Castelnaud і Clément de Castelnaud
Діти Q122936987?, Xavier de Curières de Castelnaud і Q122937061?
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кастельно.

Едуар де Кастельно (фр. Noël Édouard Marie Joseph vicomte de Curières de Castelnau, Ноель-Жозеф-Марі-Едуард віконт де Кюр'єр де Кастельно; 24 грудня 1851, Сен-Африк, Авейрон, Гасконь, Друга Французька імперія — 18 березня 1944, Монтастрюк, Верхня Гаронна, Французька держава) — французький воєначальник Першої світової війни, дивізійний генерал (1912).

Біографія і кар'єра до Першої світової війни[ред. | ред. код]

Народився у старовинній аристократичній католицькій родині депутата Національних зборів. Початкову освіту здобув у єзуїтському коледжі, із 1869 року служив у французькій армії.

У 1870 році закінчив Сен-Сірську військову школу, у званні другого лейтенанта брав участь у франко-прусській війні 1870-1871 років[5]. Після війни служив на штабних посадах, у 1880 році закінчив Академію Генерального штабу. Із 1893 року служив у Генеральному штабі Франції. Із 1896 року служив у Військовому міністерстві, із 1897 року — начальник 1-го бюро (організація та мобілізація армії) Військового міністерства.

У 1900 році був звинувачений військовим міністром генералом Андре у «клерикалізмі» та критиці республіканського ладу[6], після чого був звільнений з Військового міністерства і призначений на посаду командира 37-го піхотного полку і перебував на цій посаді до 1905 року. Із 1905 року — командир бригади, із 1909 року — командир дивізії. Із 1911 року — 1-й помічник начальника Генерального штабу, водночас із 1913 року — член Вищої військової ради. Як 1-й помічник начальника Генштабу працював під керівництвом генерала Жоффра, брав участь у підготовці плану дій Франції в майбутній війні з Німеччиною.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Із початком Першої світової війни — командувач 2-ї французької армії, яка налічувала 323,5 тисячі вояків і 800 гармат та розгорталася в Лотарингії. Армія Кастельно отримала наказ наступати на Саарбург, але зіткнулася із сильним опором 6-ї німецької армії принца Рупрехта і була змушена відійти на вихідні позиції[7]. У вересні 1914 року війська Кастельно відбив наступ німців і втримав за собою Нансі, чим забезпечив правий фланг французьких військ, які вели бої на Марні.

Із жовтня 1914 року — командувач французьких військ між Уазою та Соммою.

Із 16 червня 1915 року — командувач Центральною групою армій. На цій посаді керував невдалим наступом французьких військ у Шампані[7].

Із грудня 1915 по січень 1917 року — начальник штабу головнокомандувача арміями Півночі і Північного Сходу. На цій посаді брав участь у Верденській битві. Після відставки Жоффра знятий з посади. У лютому 1917 року брав участь у британо-французькій місії в Російську імперію та у Петроградській конференції. Після повернення з Петрограду був призначений командувачем Східної групи армій, яка тримала оборону між Еною та швейцарським кордоном і активної участі в боях не брала, на цій посаді перебував до кінця війни.

Після війни[ред. | ред. код]

Із 1919 по 1923 рік — депутат Національних зборів Франції. Займався активною націоналістичною та католицькою діяльністю, через що в 1921 році французький уряд відмовився присвоїти йому звання маршала. Із 1924 року — голова Національної католицької федерації[8], пізніше був головою Патріотичної ліги, критикував політику уряду соціалістів Едуара Ерріо. Під час окупації Франції нацистами в роки Другої світової війни засудив діяльність режиму Віші та допомагав Руху Опору. Помер у місті Монтастрюк, де й був похований у родовому склепі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Був нагороджений орденом Почесного легіону, Військовою медаллю, Пам'ятною медаллю за 1870-1871 роки та іншими нагородами Франції, британськими орденами Бані та Вікторї, польським орденом Virtuti Militari, російськими орденами Святого Олександра Невського, Святого Станіслава і Святої Анни, Медаллю за видатні заслуги (США).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б GeneaStar
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Sycomore / Assemblée nationale
  4. ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
  5. ↑ Olivier Forcade (dir.) (1999). Militaires en république, 1870-1962 les officiers, le pouvoir et la vie publique en France, actes du colloque international tenu au Palais du Luxembourg et à la Sorbonne les 4, 5 et 6 avril 1996. Histoire de la France aux XIXe et XXe siècles. Paris: Publications de la Sorbonne. p. 405. ISBN 978-2-85944-362-7. OCLC 890165236.
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France, Revue Universelle, 1901, T1, N1, p. 1171.
  7. ↑ а б Patrick de Gmeline, Le Général de Castelnau (1851-1944). L'homme, le soldat, le chrétien, Janzé, Charles Hérissey Éditions, 2013, 244 p. ISBN 978-2-914417-48-8, OCLC 881255614.
  8. ↑ Corinne Bonafoux-Verrax, À la droite de Dieu : la Fédération nationale catholique, 1924-1944, Paris, Fayard, coll. « Nouvelles études contemporaines », 2004, 658 p. ISBN 978-2-213-61888-3, OCLC 255403274.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Yves Gras, Castelnau, ou l'art de commander : 1851-1944 , Paris, Denoël, 1990, 466 p. ISBN 978-2-207-23673-4, OCLC 243447717.
  • François Cochet (dir.) et Rémy Porte (dir.), Dictionnaire de la Grande Guerre 1914-1918, Paris, Robert Laffont, coll. «Inedit ; Bouquins», 2008, 1120 p. ISBN 978-2-221-10722-5, OCLC 265644254, «Castelnau, général Noël, Joseph, Édouard de Curières de (1851-1944)».
  • Patrick de Gmeline, Le Général de Castelnau (1851-1944). L'homme, le soldat, le chrétien, Janzé, Charles Hérissey Éditions, 2013, 244 p. ISBN 978-2-914417-48-8, OCLC 881255614.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Наука
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едуар_де_Кастельно&oldid=35206309