Перейти до вмісту

Едуар де Кастельно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Едуар де Кастельно
Народився24 грудня 1851(1851-12-24)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Сент-Аффрик[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер18 березня 1944(1944-03-18)[3][4] (92 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Монтастрюк-ла-Консеєр[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьвійськовослужбовець, політик, офіцер Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materОсоблива військова школа Сен-Сір і École supérieure de guerred (грудень 1879) Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Учасникфранцузько-прусська війна[3], Перша світова війна[3], Прикордонна битва, Біг до моря і Третя битва при Артуа Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАкадемія красних мистецтв Франції Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активностіз 27 листопада 1869[3]
ПосадаQ59710810? і президент[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Військове званнядивізійний генерал[3], second lieutenantd, marshall lieutenantd, capitained, Battalion Chiefd і генерал[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяRepublican Federationd Редагувати інформацію у Вікіданих
РідQ28151332? Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоMichel de Curières de Castelnaud Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіUrbain de La Croixd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриLéonce de Castelnaud і Clément de Castelnaud Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиMichel de Curières de Castelnaud, Xavier de Curières de Castelnaud, Marguerite-Marie de Curières de Castelnaud і Q133808264? Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Едуар де Кастельно (фр. Noël Édouard Marie Joseph vicomte de Curières de Castelnau, Ноель-Жозеф-Марі-Едуард віконт де Кюр'єр де Кастельно; 24 грудня 1851, Сен-Африк, Авейрон, Гасконь, Друга Французька імперія — 18 березня 1944, Монтастрюк, Верхня Гаронна, Французька держава) — французький воєначальник Першої світової війни, дивізійний генерал (1912).

Біографія і кар'єра до Першої світової війни

[ред. | ред. код]

Народився у старовинній аристократичній католицькій родині депутата Національних зборів. Початкову освіту здобув у єзуїтському коледжі, із 1869 року служив у французькій армії.

У 1870 році закінчив Сен-Сірську військову школу, у званні другого лейтенанта брав участь у франко-прусській війні 1870—1871 років[6]. Після війни служив на штабних посадах, у 1880 році закінчив Академію Генерального штабу. Із 1893 року служив у Генеральному штабі Франції. Із 1896 року служив у Військовому міністерстві, із 1897 року — начальник 1-го бюро (організація та мобілізація армії) Військового міністерства.

У 1900 році був звинувачений військовим міністром генералом Андре у «клерикалізмі» та критиці республіканського ладу[7], після чого був звільнений з Військового міністерства і призначений на посаду командира 37-го піхотного полку і перебував на цій посаді до 1905 року. Із 1905 року — командир бригади, із 1909 року — командир дивізії. Із 1911 року — 1-й помічник начальника Генерального штабу, водночас із 1913 року — член Вищої військової ради. Як 1-й помічник начальника Генштабу працював під керівництвом генерала Жоффра, брав участь у підготовці плану дій Франції в майбутній війні з Німеччиною.

Перша світова війна

[ред. | ред. код]

Із початком Першої світової війни — командувач 2-ї французької армії, яка налічувала 323,5 тисячі вояків і 800 гармат та розгорталася в Лотарингії. Армія Кастельно отримала наказ наступати на Саарбург, але зіткнулася із сильним опором 6-ї німецької армії принца Рупрехта і була змушена відійти на вихідні позиції[8]. У вересні 1914 року війська Кастельно відбив наступ німців і втримав за собою Нансі, чим забезпечив правий фланг французьких військ, які вели бої на Марні.

Із жовтня 1914 року — командувач французьких військ між Уазою та Соммою.

Із 16 червня 1915 року — командувач Центральною групою армій. На цій посаді керував невдалим наступом французьких військ у Шампані[8].

Із грудня 1915 по січень 1917 року — начальник штабу головнокомандувача арміями Півночі і Північного Сходу. На цій посаді брав участь у Верденській битві. Після відставки Жоффра знятий з посади. У лютому 1917 року брав участь у британо-французькій місії в Російську імперію та у Петроградській конференції. Після повернення з Петрограду був призначений командувачем Східної групи армій, яка тримала оборону між Еною та швейцарським кордоном і активної участі в боях не брала, на цій посаді перебував до кінця війни.

Після війни

[ред. | ред. код]

Із 1919 по 1923 рік — депутат Національних зборів Франції. Займався активною націоналістичною та католицькою діяльністю, через що в 1921 році французький уряд відмовився присвоїти йому звання маршала. Із 1924 року — голова Національної католицької федерації[9], пізніше був головою Патріотичної ліги, критикував політику уряду соціалістів Едуара Ерріо. Під час окупації Франції нацистами в роки Другої світової війни засудив діяльність режиму Віші та допомагав Руху Опору. Помер у місті Монтастрюк, де й був похований у родовому склепі.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Був нагороджений орденом Почесного легіону, Військовою медаллю, Пам'ятною медаллю за 1870—1871 роки та іншими нагородами Франції, британськими орденами Бані та Вікторї, польським орденом Virtuti Militari, російськими орденами Святого Олександра Невського, Святого Станіслава і Святої Анни, Медаллю за видатні заслуги (США).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Sycomore / Assemblée nationale
  3. 1 2 3 4 5 6 7 база даних Léonore — ministère de la Culture.
  4. 1 2 Bibliothèque nationale de France Record #121527184 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118962051 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ Olivier Forcade (dir.) (1999). Militaires en république, 1870-1962 les officiers, le pouvoir et la vie publique en France, actes du colloque international tenu au Palais du Luxembourg et à la Sorbonne les 4, 5 et 6 avril 1996. Histoire de la France aux XIXe et XXe siècles. Paris: Publications de la Sorbonne. p. 405. ISBN 978-2-85944-362-7. OCLC 890165236.
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France, Revue Universelle, 1901, T1, N1, p. 1171.
  8. 1 2 Patrick de Gmeline, Le Général de Castelnau (1851-1944). L'homme, le soldat, le chrétien, Janzé, Charles Hérissey Éditions, 2013, 244 p. ISBN 978-2-914417-48-8, OCLC 881255614.
  9. ↑ Corinne Bonafoux-Verrax, À la droite de Dieu : la Fédération nationale catholique, 1924-1944, Paris, Fayard, coll. « Nouvelles études contemporaines », 2004, 658 p. ISBN 978-2-213-61888-3, OCLC 255403274.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Yves Gras, Castelnau, ou l'art de commander : 1851—1944 , Paris, Denoël, 1990, 466 p. ISBN 978-2-207-23673-4, OCLC 243447717.
  • François Cochet (dir.) et Rémy Porte (dir.), Dictionnaire de la Grande Guerre 1914—1918, Paris, Robert Laffont, coll. «Inedit ; Bouquins», 2008, 1120 p. ISBN 978-2-221-10722-5, OCLC 265644254, «Castelnau, général Noël, Joseph, Édouard de Curières de (1851—1944)».
  • Patrick de Gmeline, Le Général de Castelnau (1851—1944). L'homme, le soldat, le chrétien, Janzé, Charles Hérissey Éditions, 2013, 244 p. ISBN 978-2-914417-48-8, OCLC 881255614.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едуар_де_Кастельно&oldid=46491214