Едіп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Едіп та Сфінкс, зображення на аттичному червонофігурному килику, 480-470 рр. до н.е., Етруський музей, Ватикан

Едіп або Едип (грец. Οιδίποδας) — давньогрецький (фіванський) герой, син Лаія та Іокасти. За міфом, мав трагічну долю. У спробі уникнути пророкованої долі, Едіп сам здійснив пророцтво про те, що вб'є власного батька і одружиться на матері. Також відомий як переможець чудовиська на ім'я Сфінкс.

Міф про Едіпа[ред.ред. код]

Цареві Лаію Аполлон передрік, що його вб'є власний син. Коли в Лаія народився спадкоємець від Іокасти, він наказав пробити дитині ступні й залишити на горі Кітерон на поживу звірам. Раб пожалів хлопчика й відніс його коринфському пастухові, що передав дитину своєму бездітному цареві Полібу. Поліб назвав хлопчика Едіпом (дослівно «пухлоногий») і виховав як рідного сина. (Первісний варіант: батько кинув Едіпа в море, але він урятувався, і його всиновив сікіонський цар).

Нічого не знаючи про своє походження, юнак ріс при коринфському царському дворі. Він став сильним та запальним, за що однолітки його стали дражнити, що він прийомний, бо Поліб мав м'який характер. Едіп звернувся до дельфійського оракула аби дізнатися чи дійсно він прийомний. Оракул не дав прямої відповіді, але застеріг: «Уникай своєї батьківщини, бо станеш убивцею власного батька й чоловіком рідної матері». Едіп, бувши переконаний, що його батьківщиною є Коринф, утік до Беотії, прямуючи в Фіви. На роздоріжжі він зустрів Лаія, який їхав з Фів до Дельфів. Через відмову дати проїхати колісниці почалася бійка, в сутичці Едіп вбив царя, не знаючи хто він такий. Один зі свити царя втік і розповів, що Лаія вбив розбійник. Новим царем тимчасово став Креонт.

В той час Фіви потерпали від Сфінкс (Сфінги) — чудовиська, насланого Герою за розпусту Лаія, яке мало тулуб лева, обличчя жінки і крила птаха. Воно повідомило, що покине країну коли буде відгадана його загадка. Чудовисько сиділо на скелі перед міською брамою та зверталося до подорожніх, хто загадки відгадати не міг, того Сфінкс пожирала (варіант: скидала у безодню). Креонт пообіцяв тому, хто врятує місто від чудовиська, царство та Іокасту, вдову Лаія. Едіпові чудовисько загадало таке: «Хто вранці ходить на чотирьох, удень на двох, увечері на трьох ногах?» Едіп відповів: це людина в дитячому віці (коли повзає на чотирьох), доросла, і в старості (коли спирається на палицю). Розгадавши загадку та вбивши потвору (варіант: Сфінкс сама кинулася в прірву), Едіп визволив фіванців, які обрали його за свого царя і дали йому за дружину вдову Лаія Іокасту. Єдиний свідок убивства ним Лаія після цього покинув Фіви і не повертався.

Від цього шлюбу народилися сини Етеокл, Полінік і дочки Антігона й Ісмена[1] (варіант: усіх дітей народила друга Едіпова дружина). Після 20-ирічного щасливого владарювання Едіпа в Фівах почався голод, спалахнула чума. Дельфійський оракул провістив, що лихо минеться, коли у Фівах не стане непокараного вбивці царя Лаія. Дбаючи про щастя держави, Едіп енергійно розшукував винуватця злочину. Нарешті він довідався, що сам убив батька, а одружився з матір'ю. За одним з варіантів міфу Едіп проїжджав з дружиною повз місце вбивства Лаія, де сам розповів про те як вбив там незнайомця, з чого Іокаста все зрозуміла. За іншим — коли Поліб помер, раб, що врятував Едіпа, розповів йому про його справжнього батька[2].

Едіп іде у вигнання з Антігоною, картина Шарля Франсуа Жалабера (1842)

Іокаста з розпуки повісилася, а Едіп осліпив себе, виколовши очі її застібкою, після чого пішов у вигнання[3]. Найдавніший міф розповідає, що сліпий Едіп аж до смерті перебував у Фівах. Ферекід вказує, що другою дружиною Едіпа була Евриганія.

За пізнішими міфами, Едіпа прогнали його сини. Залишаючи Фіви, Едіп прокляв синів, і це прокляття стало причиною їхнього розбрату й загибелі (варіант: загибель Етеокла й Полініка спричинена суперечкою за володіння намистом Гармонії). Згідно з афінським переказом, Едіп у супроводі своєї дочки Антігони прибув до передмістя Афін Колона, де володарював Тесей, котрий прихистив Едіпа[4]. Сліпець випросив прощення в розгніваних богів; Аполлон оповістив Едіпу, що в прийдешній війні Афін з Фівами перемогу здобуде та країна, де помре Едіп. Тому Тесей не дозволив родичам забрати його до Фів[5].

Трактування міфу про Едіпа[ред.ред. код]

Міф про Едіпа — варіант поширеного серед багатьох народів переказу про дитину, що приносить нещастя. У покаранні Едіпа відбито заборону шлюбу між кревними родичами.

Первісним ядром міфу про Едіпа є мотив про битву батька з сином, які не впізнають один одного. Сюжет міфу вважається відгуком про часи, коли існував матрилокальний шлюб, за якого син виховується в роду матері, а при досягненні зрілості відправляється на пошуки батька[5].

В загадці Сфінкс дослідники вбачають загадку про долю самого Едіпа, котрий в дитинстві повзав через проколоті ноги, в зрілості ходив як славний герой, а в старості спирався на палицю, будучи сліпим. На це вказує те, що у Софокла Сфінкс названо пророчицею. Також проводяться паралелі між Сфінгою та Іокастою. Обидві несли загадку і, дізнавшись відповідь, вчинили самогубство. Іокаста повісилася, а ім'я Сфінга означає «душительниця»[6].

Образ Едіпа в мистецтві[ред.ред. код]

Трагічна Едіпова доля привернула увагу Софокла («Едіп-цар», «Едіп у Колоні»), Сенеки «Едіп», Стація «Фіваїда». В літературі нового часу образ Едіпа надихав Вольтера, Шеллі та інших. Композитор І. Стравінський написав однойменну оперу-ораторію. Також існує опера «Едіп» румунського композитора Джордже Енеску.

Едіпів комплекс[ред.ред. код]

Докладніше: Едіпів комплекс

На честь Едіпа названо поняття психоаналітичної теорії, що позначає еротичні почуття сина до матері в поєднанні з відчуттям агресії до батька, конкуренції з ним. Було введене Зигмундом Фрейдом стосовно універсального явища раннього дитинства. Попри походження, поняття застосовується як щодо хлопчиків, так і щодо дівчаток.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Діодор, IV.64.1-4
  2. Гігін, 66-67
  3. Одіссея, XI.271-280
  4. Аполлодор, III.5.7-9
  5. а б Мифы народов мира. Энциклопедия. (В 2 томах). Гл. ред. С.А. Токарев.Т. II. Москва: «Советская энциклопедия». 1982. с. 657—659. 
  6. Славутин, Владимир Пимонов, Евгений (2011-01-01). Загадка мифа об Эдипе. Вестник Европы (31). Процитовано 2015-11-19. 

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Аверинцев С.С., К истолкованию символики мифа об Эдипе, в сб.: Античность и современность, М., 1972