Ееро Саарінен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ееро Саарінен
Eero Saarinen
фін. Eero Saarinen
Eero Saarinen.jpg
Народження 20 серпня 1910(1910-08-20)Кіркконуммі, Фінляндія
Смерть 1 вересня 1961(1961-09-01) (51 рік)Енн-Арбор, Мічиган, США° рак головного мозку[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Flag of Finland.svg Фінляндія[1]
Навчання Академія Ґранд-Шомьєр і Єльська школа архітектури[d]
Діяльність архітектор, проектувальник
Архітектурний стиль модернізм, нео-футуризм
Найважливіші споруди «Ворота Заходу»
Аеропорт Даллеса
TWA Flight Center
«Стілець-тюльпан»
Членство Американська академія мистецтв та літератури, Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтв[d]
Нагороди Золота медаль AIA (1962)
Батько Елієль Саарінен
Ідентифікатори і посилання
Structurae 1000107
Ееро Саарінен у Вікісховищі?

Ее́ро Са́арінен (фін. Eero Saarinen; 20 серпня 1910 — 1 вересня 1961) — американський архітектор і промисловий дизайнер фінського походження[2]. Син відомого фінського архітектора Елієля Саарінена[3]. Створив вражаючу кар'єру архітектора і дизайнера меблів у 1950-х роках. Вважається одним з найвидатніших архітекторів XX століття[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Ееро Саарінен народився в сім'ї впливового фінського архітектора Елієля Саарінена та його другої дружини Лої[3][5]. У 1923 році, коли Ееро було тринадцять, сім'я імігрувала до США[5]. Виріс Саарінен у Блумфілд Хіллс, Мічиган, де його батько працював учителем у Кранбруцькій Академії мистецтв. Там він відвідував курси скульптури і дизайну меблів. Його мати була скульптором, і в душі хлопчика з дитинства йшла боротьба між потягами до архітектури і скульптури.

Починаючи з вересня 1929 року вивчав скульптуру в академії Гранд-Шом'єр у Парижі[4]. Потім відправився на навчання до Єльської школи архітектури, яку закінчив у 1934 році. Згодом гастролював Європою та Північною Африкою протягом року, після чого повернувся на батьківщину, у рідну Фінляндію. Невдовзі Саарінен повернувся до Кранбруку працювати на свого батька і викладати в академії. У 1940 році він став натуралізованим громадянином США. Після смерті батька в 1950 році, Саарінен заснував свій власний архітекторський офіс, що мав назву «Ееро Саарінен і партнери». У 1952 році був обраний членом Американського інституту архітекторів.

Помер архітектор у 1961 році у Енн-Арбор, Мічиган під час проведення операції на пухлині головного мозку у 51-річному віці. В той час архітектор керував будівництвом нового корпусу для музичної школи Мічиганського університеу. Його дружина Ейлін пізніше помре від тієї ж хвороби. Партнери Саарінена, Кевін Рош і Джон Дінкелоо (Roche-Dinkeloo) завершили останні 10 його проектів.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Саарінен мав двої дітей (Еріка і Сьюзен) від шлюбу зі скульптором Ліліан Свонн Саарінен, з якою він одружився у 1939 році. Після їхнього розлучення в 1953 році, він одружився з Ейлін Б. Саарінен, що працювала мистецтвознавцем у Нью-Йорк Таймс. У них був син, Еймс, якого вони назвали на честь співробітника Саарінена Чарльза Еймса.

Роботи[ред. | ред. код]

«Стілець-тюльпан» (1955-56).

Із самого початку Саарінен привернув до себе увагу оригінальним підходом до дизайну предметів меблів. Він спільно з Чарльзом Еймсом розробив оригінальні дизайни стільців, що отримали назви «стілець-тюльпан», «стілець-коник», «крісло-чрево». Його розробки були запущені у промислове виробництво меблевою компанією Knoll, засновником якої був Ганс Нолл, і користувалися великим попитом. У той час Саарінен розробив безліч важливих предметів меблів для Knoll. У 1947 році архітектор проектує першу у своїй кар'єрі грандіозну споруду — 192-метрові «Ворота Заходу» в Сент-Луїсі.

Арка в Сент-Луїсі, відома також під назвою «Ворота Заходу».

Однією з найбільш ранніх робіт Саарінена, що отримали міжнародне визнання, стала школа «Кроу Айленд» (Crow Island School) (1940) в селі Уіннетка, Іллінойс. Дизайн школи значно вплинув на формування подальшого архітектурного стилю шкіл у США[6]. У 1990 році її було визнано Національним історичним пам'ятником[7][8].

Одним з наймасштабніших проектів Саарінена став технічний центр Дженерал моторз у місті Воррен (Мічиган). Виконаний у раціоналістичному стилі з використанням скла і сталі, він має явний розрив з прямолінійністю інтернаціонального стилю Міса. У 1986 році Американським інститутом архітекторів[en] його було визнано найвидатнішим архітектурним проектом своєї епохи[9]. З того часу Саарінена запрошували до співраці такі великі американські корпорації як Deere & Company, IBM і CBS для розробки дизайну своїх нових штаб-квартир. Згодом він почав отримувати замовлення від американських університетів на розробку конструкцій кампусів і окремих будівель, до яких увійшли гуртожиток Нойес (Vassar College), Хілл Коледж Хаус Університету Пенсільванії, декілька дизайнів ковзанок, каплиця Массачусетського технологічного інституту та юридичний факультет Чиказького університету.

Саарінен мав вирішальне значення у виборі всесвітньо відомого сьогодні дизайну Сіднейського оперного театру. Не будучи учасноком комісії, він зміг переконати журі визнати переможцем проект данського архітектора Йорна Утзона[10].

Термінал TWA в аеропорту Кеннеді.

Саарінен є автором дизайну однієї з найвідоміших тонкостінних залізобетонних конструкцій в Америці — лекторію «Кресдж Аудиторія» Массачусетськоготехнологічного інституту (МІТ). Будівлю було названо на честь її головного спонсора Себастьяна Кресджа.

Найвідомішою роботою Саарінена, без сумніву, є термінал TWA в аеропорту Кеннеді, який втілює у собі елементи попередніх конструкцій архітектора і демонструє його новий нео-футуристичний стиль.

Спадщина[ред. | ред. код]

У 1973 році папери Ейлін і Ееро Саарінен були передані до Архіву американського мистецтва[en] Смітсонівського інституту братом Ейлін і арт-дилером Чарльзом Аланом. У 2006 році документи були відскановані та розміщені в Інтернеті на веб-сайті архіву у кількості 17 399 зображень[11].

Фінським інститутом культури у Нью-Йорку у співпраці з Єльською школою архітектури, Національним музеєм Будівництва та Музеєм фінської архітектури була організована виставка робіт Саарінена під назвою «Ееро Саарінен: Формування майбутнього» (Eero Saarinen: Shaping the Future), яка гастролювала по Європі та США з 2006 по 2010 рік і супроводжувалася однойменною книгою[12]. З травня по серпень 2008 року виставка проходила у Національному музеї будівництва у Вашингтоні[13].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. artist list of the National Museum of Sweden — 2016.
  2. Eero Saarinen (англ). Encyclopædia Britannica. Процитовано 20 серпня 2015. 
  3. а б Eero Saarinen (фін). Музей фінської архітектури. Процитовано 20 серпня 2015. 
  4. а б Eeva-Liisa Pelkonen and Donald Albrecht (eds), Eero Saarinen. Shaping the Future (2006)
  5. а б Eliel Saarinen (фін). Музей фінської архітектури. Процитовано 20 серпня 2015. 
  6. Crow Island School (англ). Great Buildings Online. Процитовано 22 серпня 2015. 
  7. Preserve History: National Historic Landmarks in Illinois (англ). State of Illinois. Архів оригіналу за 6 вересень 2015. Процитовано 22 серпня 2015. 
  8. Architecture and Awards (англ). The Winnetka Public Schools. Архів оригіналу за 30 березня 2015. 
  9. GM to Invest $1 Billion at Its Warren Technical Center (англ). Business Journal Daily. 15 травня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. 
  10. Sydney Opera House - the Architect - Sydney Opera House (англ). Sydney Opera House. Архів оригіналу за 13 травень 2016. Процитовано 22 серпня 2015. 
  11. Summary of the Aline and Eero Saarinen papers, 1906-1977 - Digitized Collection (англ). Archives of American Art. Процитовано 23 серпня 2015. 
  12. Eero Saarinen: Shaping the Future (англ). 50-Ювілейна виставка Музею фінської архітектури. Процитовано 23 серпня 2015. 
  13. Eero Saarinen: Shaping the Future. www.nbm.org (англ). National Building Museum. Архів оригіналу за 28 грудень 2016. Процитовано 23 серпня 2015. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]