Екобіоморфа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Екобіоморфа (від дав.-гр. οἶκος — житло, місцеперебування, дав.-гр. βίος — життя і дав.-гр. μορφή — вид, форма) — сукупність (група) рослин, не обов'язково споріднених, але які мешкають в подібних умовах середовища (мають подібні екологічні ніші) і мають певний тип пристосувальної структури та пов'язаних з нею фізіологічних особливостей[1][2].

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Термін був введений Є. М. Лавренком в 1965 р. як заміна терміна життєва форма (інакше біоморфа)[1]. Формально, відмінності між термінами умовні, і часто вони можуть застосовуватися як синоніми[3].

Зазвичай, популяції видів, які належать до однієї екобіоморфи, займають аналогічні екологічні ніші і виконують подібні функції в структурах екосистем, утворенні умов середовища, кругообігу речовин і енергії, і можуть бути пов'язані між собою синузіальними консорциями[2].

Класифікація екобіоморф[ред. | ред. код]

Класифікації екобіоморф в радянському союзі розробляли І. Г. Серебряков, а потім Б. А. Биков. Також класифікацією екобіоморф є класифікація К. Раункієра, однак, класифікація Серебрякова є найбільш поширеною і визнана найвдалішою[3][2].

Класифікація Бикова[ред. | ред. код]

8 відділів:

  1. Лишайникова екобіоморфа
  2. Мохова екобіоморфа
  3. Екобіоморфа папоротевидних
  4. Екобіоморфа голонасінних
  5. Екобіоморфа однодольних автотрофних
  6. Екобіоморфа однодольних гетеротрофних
  7. Екобіоморфа дводольних автотрофних
  8. Екобіоморфа дводольних гетеротрофних

Класифікація Серебрякова[ред. | ред. код]

Відділи Типи
Деревні рослини I — дерева, II — чагарники, III — чагарнички
Напівдеревні рослини IV — напівчагарники і напівчагарнички
Наземні трави V — полікарпічні трави, VI — монокарпічні трави
Водні трави VII — земноводні трави (болотні, або гелофіти — бруньки відновлення під водою, пагони — над водою), VIII — плаваючі та підводні трави (гедатофіти і гідрофіти)

Приклади[ред. | ред. код]

Стланникова форма ялівця на кам'янистому субстраті

До екобіоморфам можна віднести рослини одного ярусу, або синузії[2].

За класифікацією Серебрякова дерева можуть мати різні екобіоморфи, а саме:

  • Дерева з прямостоячими стовбурами. Така життєва форма широко поширена, вказує на нормальні і оптимальні умови місцепроживання (мінімальні відхилення в онтогенезі).
  • При погіршенні умов середовища можуть бути виділені проміжні форми (зменшення висоти, крони тощо), і останньою формою в такому ряду можуть бути стланникові форми дерев: кедровий стланик, вільховий стланик, стланник сосни гірської та інших видів сосни, ялівцевий стланник. Такі форми виростають в районах, з екстремальними умовами середовища, — на Крайній Півночі, в передгольцовому гірському поясі, на узбережжі Охотського моря, — в районах з прохолодним сирим літом, довгою зимою, рясними снігопадами, сильними вітрами[3].
Ялівець бонсай — теж екобіоморфа

Екобіоморфи можуть бути також у одного виду рослини, коли воно виростає в різних умовах середовища — наприклад екобіоморфи дуба монгольського, що росте на різних висотах в Примор'ї[3], або сосна, габітус якої, зростаючої на піщаних ґрунтах, дуже відрізняється від сосни, що виростає на верховому болоті[4]. Причому ці відмінності обумовлені не просто умовами середовища, а й генетичними відмінностями популяцій, які ростуть у різних середовищах[5][6].

Іноді виділяють онтобіоморфи — форма росту, властива виду в певні періоди його життєвого циклу. Так як в різні періоди життя рослини, навколишнє його середовище проживання може дуже сильно відрізнятися, то в процесі онтогенезу і переходу рослини з одних умов зростання в інші (наприклад з одного ярусу в іншій[3] — ялина, або з водного середовища в повітряне[4] — стрілолист) змінюється і життєва форма рослини.

У тварин[ред. | ред. код]

Для тварин не розроблено настільки докладної класифікації, як для рослин. Для тварин, які займають подібні екологічні ніші і виконують подібні функції в екосистемі, введено термін гільдія. Наприклад вівці та кенгуру належать до однієї гільдії, так як виконують в екосистемах схожі ролі[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Экобиоморфа (Яндекс словари). БСЭ. Архів оригіналу за 2012-07-04. Процитовано 2010-11-08. 
  2. а б в г Быков Б. А. Экологический словарь [1] Алма-Ата: Наука, 1983. — 216 с
  3. а б в г д >Москалюк Т.А. {{{Заголовок}}}.
  4. а б Б. М. Медников. {{{Заголовок}}}.
  5. Муратова Е.Н., Седельникова Т.С Геномные и хромосомные мутации у сосны обыкновенной (Pinus sylvestris L.) в экстремальных условиях произрастания. — Хвойные бореальной зоны, 2004. — С. 128-140.
  6. Лесная энциклопедия: В 2-х т./Гл.ред. Воробьев Г. И.; Ред.кол.: Анучин Н. А., Атрохин В. Г., Виноградов В. Н. и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1985.-563 с., ил.
  7. М. Бигон, Дж. Харпер, К. Таунсенд. {{{Заголовок}}}.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Бродский А. К. Краткий курс общей экологии / Учебное пособие для ВУЗов. — СПб. : «Деан», 2000. — 224 с.
  • Воронов А. Г. Геоботаника / Учеб. Пособие для ун-тов и пед. ин-тов. — М.: Высш. шк., 1973. — 384 с.
  • Степановских А. С. Общая экология / Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2001. — 510 с.
  • Крылов А. Г. Жизненные формы лесных фитоценозов. — Л.: Наука, 1984. — 184 с.
  • Культиасов И. М. Экология растений. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 384 с.
  • Серебряков И. Г. Экологическая морфология растений. — М., 1962.